Вітчизняна психологія політики.

Сучасна вітчизняна політична психологія також має відомих попередників. На межі ХІХ-ХХ століть інтерес до особистості, до психологічного компонента соціальних процесів був широко представлений і у політичній думці, і у філософії, і в соціології. Ми вже згадували ім’я народника Михайловського Н.К.

В 90-ті роки політика дала новий поштовх до розвитку політичної психології. Почало формуватися соціальне замовлення на дослідження з електоральної поведінки, сприймання образів влади і політики, лідерства, психологічних факторів становлення багатопартійності, політичної соціалізації, ін.

Сучасний стан політичної психології - це цілком динамічний стан поступово наростаючого розвитку. Головне, що наростають самі темпи цього розвитку, що особливо характерно для російської політичної психології. Після періоду свого напівпідпільного існування, вона увійшла в якості складової частини в світову політичну психологію. З урахуванням же того, що в останнє десятиліття якраз Росія постачає найбільшу кількість емпіричного матеріалу саме політико-психологічного характеру, можна сміливо прогнозувати подальшу, причому все більш тісну інтеграцію російської політичної психології в світову науку.

54 Політична влада як головний об’єкт політичної психології

Політична влада — реальна здатність соціальної спільноти, індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Поняття ''політична влада'' пов'язане з такими явищами, як політичне панування, експлуатація, пригноблення та ін.

Для здійснення політичної влади її слід упорядкувати, тобто насамперед закріпити у вигляді політичного панування.

Політичне панування — це встановлення структурованих у суспільстві відносин командування — підкорення, що забезпечують політичний порядок.Політичне панування у науковому розумінні має позитивне навантаження, оскільки нерозривно пов'язане з наведенням порядку, з упорядкуванням відносин, з правопорядком. Його слід відрізняти від таких понять, як експлуатація, політичне гноблення, придушення. Експлуатація — досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння результатів чужої праці.Надзвичайно важливим для розуміння особливого політичного становища народів є поняття ''пригноблення''. Пригноблення — це жорсткий і жорстокий примус, обмеження свобод і дій, привласнення чужої волі й оволодіння нею. Політичне придушення — оволодіння панівним становищем на основі повного підкорення, приведення в повну залежність.

Властивості політичної влади: 1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю. 2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів. Територія, населення у поєднанні їх із владою становлять складові ознаки держави. 3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність. Влада — засіб, за допомогою якого суб'єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. 4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб. 5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.( див.↑) 6. Різноманітність ресурсів — політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін. До ресурсів влади належать суб'єктні (персоналізовані), політичні, матеріальні, соціальні, культурні, інформаційні, силові, демографічні та ін. Кожен з них становить певну силу. Співвідношення цих сил у різні періоди може змінюватися.

Найважливіші класифікаційні ознаки влади: • сфера функціонування (політична, економічна, духовна, сімейна
та ін.); • обсяг прерогативи (державна, регіональна, місцева, міжнародна); • суб'єкт (людина, соціальна група, клас, партія, народ); • формально-структурні ознаки (єдиновладдя, двовладдя, багатовладдя, олігархія, аристократія); • методи здійснення (насильство, панування, примус, переконання); • обсяг (одноосібна, колективна, групова); • резким управління (деспотичний, тоталітарний, авторитарний,демократичний).

Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна і партійна влади, влада громадських організацій та інформаційна влада.

Головним знаряддям політичної влади є державна влада. Найсуттєвіше у політиці — це устрій державної влади.

Виокремлюють такі основні види політичної влади: державну; органів самоврядування; політичних груп, сил, партій, об'єднань, окремих по­літичних лідерів; засобів масової інформації.

Серед зазначених видів влади особливе місце посідає державна вла­да, оскільки вона значною мірою є автономною, ізольованою, здійсню­ється спеціальним апаратом, має повну монополію, скажімо, у прий­нятті законів, нормативних актів.

Державна влада — це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільноти і спирається на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов'язкові для всього населення.

Авторитет є необхідним атрибутом політичної влади.Авторитет — одна з основних форм здійснення влади особи (лідера), групи людей або політичної інституції, їх загальновизнаного впливу на переконання й поведінку людей за допомогою суб'єктивних особливостей і заслуг.

Важливою проблемою влади є також її легітимність. Легітимність – широке та складне явище, яке виражає зв’язок інтересів з внутрішньою оцінкою людей, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами.

Існує влада легітимна (від лат. legitimus — законний) і нелегітим-на, тобто незаконна. Кожна з них встановлюється мирним або насиль­ницьким шляхом. Перший шлях, як правило, довший, тяжкий, еволю­ційний, однак саме він у подальшому забезпечує владі багато переваг і впевненість у завтрашньому дні.

Загалом виокремлюють три рівні легітимності влади: ідеологічний, структурний і персоналізований. Ідеологічний рівень легітимності влади базується на відповідності влади конкретному типу соціалізації у певному суспільстві. Він вияв­ляється також у тому, якою мірою маси довіряють знанням, професіо­налізмові тих, хто ними керує. Скажімо, довіра до влади знижується, коли управлінці не виконують або погано виконують свої обіцянки. Структурний рівень легітимності влади властивий для досить ста­більних суспільств, де влада сформована і діє на основі встановлених, відомих правил, тобто люди вірять, що політична система, у якій вони живуть, існує загалом закономірно, об'єктивно. Персоналізований рівень легітимності влади пов'язаний з конкрет­ною особою, діяльність якої схвалюється народом, визнається іноді мало не ідеальною. Ідеться про харизматичних лідерів, політичних, гро­мадських діячів

Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.
Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення.
Основні джерела легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти: § населення;§ уряд;§зовнішньополітичні структури.

За визначенням А. Адлера “потяг до особистої влади є не що інше, як конкретизація бажання стати досконалішим”.

Суверенітет – це право влади керувати саме цією територією і саме в цей час.

Легітимність і суверенітет тісно взаємопов’язані. Втрата легітимності обов’язково призведе до відмови у суверенітеті влади над даною територією.

55 Політична свідомість як психологічний феномен

По­літична свідомість — це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, роз­виток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; су­купність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності Політична свідомість є вищою формою розвитку психіки, вона характеризує здатність суб’єкта політики системно сприймати, розуміти і оцінювати ту частину реальності, яка пов’язана з політикою, з питаннями влади і підкорення, держави з її інститутами.

Політична свідомість поряд з правовою, моральною, естетичною, релігійною, науковою, філософською є формою суспільної свідомості. Вона є не що інше, як сприймання людиною життєвої реальності, пов’язаної з політикою, питаннями влади і підкорення, держави з її інститутами. Це суб’єктивний образ відповідної політичної системи.

Отримані знання, орієнтації,цінності і установки в сукупності утворюють політичний менталітет.

Отже, у політичній культурі менталітет – це такий стиль мислення і відчування, який озброює людей, що належать до цієї культури політичними поглядами, настроями і відчуваннями, дозволяючи їм ідентифікувати себе з певними політичними цінностями.

(масова) політична свідомість визначається як масова свідомість суспільства щодо питань, які мають актуальний політичний зміст і певні політичні наслідки. Її складовими є, по-перше, рівень очікувань людей і оцінка ними своїх можливостей вплинути на політичну систему з метою реалізації наявних очікувань. По-друге, це – соціально-політичні цінності, які лежать в основі ідеологічного вибору (такі, як демократія, справедливість, рівність, стабільність, порядок тощо). По-третє, це мінливі настрої і думки, пов’язані з оцінками поточного положення, уряду, лідерів, конкретних політичних акцій. У другому вимірі (групова) політична свідомість розглядається як узагальнена свідомість тих чи інших більш визначених і організованих конкретних великих (соціальні класи, національно-етнічні утворення, групи і прошарки населення) і малих (політична еліта, політичний центр правлячої партії, тощо) груп, пов’язаних з політикою. У третьому вимірі (індивідуальна) політична свідомість трактується як властивість і якість особистості, «політичної людини», здатність так чи інакше сприймати політику, більш-менш точно її оцінювати і порівняно цілеспрямовано діяти в політичному плані. Науково-теоретична політична свідомість (деякі дослідники її називають ідеологією) ґрунтується на цілеспрямованому дослідженні, постійному аналізі політичного процесу. Тому вона цілеспрямованіша, цілісна, здатна до прогнозування, розвитку та змін.

Суб’єктом політичної самосвідомості може бути окрема особистість, – тоді говорять про індивідуальну політичну самосвідомість як про усвідомлення себе в якості особистості у політиці, що відчуває, сприймає, мислить і свідомо діє. Таким суб’єктом може бути і соціальна група, тоді мова йде про групову політичну самосвідомість. Політична самосвідомість включає 3 аспекти: когнітивний, емоційний і оціночно-вольовий. Когнітивний аспект свідчить про наявність певного інформаційного рівня, який дозволяє співставляти наявну інформацію про устрій оточуючого соціально-політичного середовища з уявленнями про власну роль,можливості і здібності суб’єкта у цьому середовищі. Когнітивний аспект відображає сукупність усвідомлених об’єктивних знань людини про своє місце в політиці. Емоційний аспект політичної самосвідомості виражається в певному емоційно зафарбованому суб’єктивному ставленні до знання свого об’єктивного політичного статусу. Оціночно-вольовий аспект політичної самосвідомості проявляється у прагненні підвищити політичну самооцінку, завоювати політичну повагу, отримати чи зміцнити політичний вплив, авторитет, політичну владу. Це може проявлятися як боротьба за масову підтримку того чи іншого кандидата на виборчу посаду.

Мислення взагалі – це вища абстрактна форма пізнання об’єктивної реальності.

Політичне мислення – опосередковане і узагальнене відображення людиною політичних явищ і процесів об’єктивної дійсності в їхніх історичних, часових зв’язках і відносинах.

Як і будь-яке інше, політичне мислення тісно пов’язане з мовою, мовленням – основним знаряддям формування та способом існування думки, а також з реальною соціальною практикою, яка є джерелом розумової діяльності.Політичне мислення дозволяє не лише пізнавати, а й передбачати, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню особистості, її навичок, здібностей, політичної культури.

Політичне мислення різних людей має індивідуальні особливості, зумовлені характером їхнього життя, особливостями діяльності, типом нервової системи. До них належать: - самостійність мислення, яка властива людям, що здатні самостійно ставити перед собою і розв’язувати певні завдання без допомоги ззовні, інших людей. - критичність мислення. Люди з такою особливістю мислення не просто критично все оцінюють, вони не піддаються сліпо впливу думок, поглядів, спонукань інших людей;- глибина мислення властива людям, які вміють глибоко проникати в сутнісні особливості тих чи інших явищ, відокремлювати основне від другорядного, визначати причинно-наслідкові зв’язки;- гнучкість мислення властива тим, хто вміє швидко змінювати думки і потім, звільняючись від того, що вже закріпилося в них самих, у їхній свідомості в результаті життєвої практики. - широта мислення – вміння охоплювати широке коло питань, пов’язувати їх, виокремлювати основне і другорядне і після цього приймати альтернативно-оптимальні рішення;- швидкість мислення властива тим, хто вміє швидко розібратися у складних ситуаціях, приймаючи найобміркованіші, найправильніші, оптимальні рішення. - творчість мислення пов’язана з умінням мислити нестандартно, оригінально, досконало володіти знаннями і досвідом діяльності інших людей, приймати нестандартні рішення.