Орієнтовні добові норми зеленого корму на голову для різних груп та видів тварин, кг
Зелені корми у кормовому балансі займають до 30 %, тривалість використання зелених кормів упродовж року становить 150–170 днів. Період їх використання у різних зонах неоднаковий, але приблизно він розпочинається 1–15 травня і закінчується 10–20 жовтня. У залежності від умов природно-кліматичної зони у зелений конвеєр підбирають культури з різним вегетаційним періодом, урожайністю, видовими особливостями, строками використання. Орієнтовний порядок використання кормових культур наступний: весною надходить зелена маса хрестоцвітних (озимої суріпиці, озимого ріпаку), а також злакових (озимого жита і пшениці у суміші з озимою викою). Розпочинають використовувати хрестоцвітні на початку цвітіння, озимі злакові – на початку виходу у трубку. У першу половину літа надходить зелена маса багаторічних бобових та злакових трав (люцерна, конюшина, еспарцет, тимофіївка, грястиця збірна) або їх суміші та суміші однорічних злакових і бобових культур різних строків посіву (вико-овес, вико-ячмінь, овес із горохом та інші). Розпочинають використовувати багаторічні бобові на початку фази бутонізації. У другій половині літа використовують багаторічні трави другого укосу та кукурудзу в суміші з бобовими різних строків посіву. В осінній період використовують поукісну або пожнивну кукурудзу, гичку буряків, третій укіс багаторічних трав, кормову капусту, баштанні (кабачки, гарбузи, кормові кавуни), однорічні трави (овес, ячмінь, горох та інші) на випас. Є два способи використання зелених кормів:випасання і скошування та згодовування з годівниць. У зв'язку з високою вартістю енергоносіїв використання зеленого корму шляхом випасання є найбільш раціональним, так як він не потребує затрат на збирання та транспортування зеленої маси. Випасання забезпечує тварин свіжою, доброякісною зеленою масою та пов'язане з моціоном тварин і позитивним впливом чистого повітря і сонячного опромінення на здоров'я та продуктивність тварин. Пасовища є одним із елементів раціонального використання зелених кормів. Вони можуть бути природними та штучно створеними (культурними). Є два способи спасування: вільний та загінний. При вільному способі тварини пасуться на всій площі, без обмежень, що призводить до нераціонального використання пасовищ, зниження урожайності, погіршення якості травостою. Загінна система передбачає поділ пасовища на ділянки, на яких випасають почергово. Така система випасання на 30 % ефективніша, ніж вільна. Розмір та кількість загонів залежить від продуктивності пасовища, кількості тварин, швидкості відростання трав. Кількість загонів можна визначити за формулою:
Х – кількість загонів; Ш – швидкість відростання трави на пасовищі в днях; Т– тривалість використання загону в днях (2–4 дні). Особливості згодовування та випасання зелених кормів різним видам тварин. Весною переводити жуйних із раціонів стійлового періоду на соковиту зелену масу слід поступово, упродовж 7–10 днів. У цей перехідний період обов'язково перед згодовуванням зеленої маси чи випасанням тварин необхідно підгодовувати їх іншими об'ємистими кормами (сіном, соломою, силосом), або ж згодовувати її у суміші з цими кормами. Тривалість випасання у перші дні повинна бути 2–3 год. із поступовим щоденним його подовженням. Восени також поступово слід переводити жуйних від пасовищного утримання до годівлі кормами стійлового періоду. Для цього у першій половині жовтня до раціонів, крім зеленої маси, включають невелику кількість сіна, силосу, сінажу, коренеплодів та інших кормів. Перехідні періоди необхідні для того, щоб мікрофлора передшлунків пристосувалась до нового типу годівлі тварин. Інакше порушаться процеси травлення, що може негативно позначитись на продуктивності. Введення зелених кормів до раціонів свиней та птиці також повинно бути поступовим. Ці тварини гірше перетравлюють клітковину, тому зелені корми повинні згодовуватись на ранніх фазах вегетації (злакові у період виходу у трубку, бобові до фази бутонізації). Згодовувати зелену масу цим видам тварин доцільно у подрібненому (пастоподібному) стані. При випасанні та згодовуванні зелених кормів необхідно проявляти певну обережність, так як окремі культури (кукурудза, сорго, суданка та інші злакові) при певних кліматичних умовах (посуха, заморозки) можуть накопичувати значну кількість нітратів, нітритів, навіть синильну кислоту (особливо сорго, суданська трава), що може спричиняти отруєння тварин. Згодовування бобових трав (конюшина, люцерна та ін.) може призводити до захворювання на тимпанію. Щоб уникнути негативного впливу такої зеленої маси на тварин, її не слід згодовувати голодним тваринам у великих кількостях, а для того, щоб уникнути захворювання на тимпанію, не слід випасати худобу на бобових травах із росою і після дощу. Випасання худоби на природних пасовищах, де може рости значна кількість шкідливих та отруйних рослин (молочай, болиголов, дурман, блекота, та ін) може викликати захворювання або отруєння тварин.
Контрольні запитання 1. Що таке зелений корми? 2. Який хімічний склад зелених кормів? 3. Яка поживність зелених кормів? 4. Які є джерела надходження зелених кормів? 5. Що таке зелений конвеєр? 6. Які орієнтовні добові норми згодовування зелених кормів? 7. Які культури входять до зеленого конвеєру та порядок їх використання? 8. Які способи використання зелених кормів? 9. Що таке пасовища і які вони бувають? 10. Для чого необхідні перехідні періоди? 11. За яких умов зелені корми можуть викликати порушення травлення?
Силос Силос – є соковитим кормом, який отримують із свіжоскошеної зеленої маси, законсервованої шляхом створення анаеробних умов. Суть силосування полягає у перетворенні мікроорганізмами цукрів корму в молочну, оцтову та інші кислоти, в наслідок чого, у масі, що силосується, утворюється середовище із рН 4,0–4,2. Така кислотність забезпечує добре зберігання силосу. Сировиною для силосування може бути зелена маса кукурудзи, соняшнику, сорго, суданської трави, топінамбуру, однорічних бобових рослин (горох, вика, кормовий люпин, кормові боби та інші), або їх суміші. На поживність і якість силосу впливають хімічний склад силосуємої маси, особливо кількість у ній цукру, протеїну, мінеральних речовин і води, а також технологія його приготування, умов зберігання та використання. Мінімальна кількість цукру, яка забезпечує нагромадження у силосній масі кислот до рН 4,2, називають цукровим мінімумом. Залежно від вмісту цукру в силосуємих рослинах, їх поділяють на такі, що легко силосуються, важко силосуються, і зовсім не силосуються. До рослин, що добре силосуються, відносять кукурудзу, сорго, суданку, соняшник, топінамбур, коренеплоди, баштанні культури, зелену масу пшениці, жита, ячменю, вівса, гички буряків. Важко силосуються конюшина, люпин, картоплиння, горох у фазі цвітіння. Не силосуються соя, кропива, лобода, чина, люцерна (у фазу бутонізації). Крім цукрового мінімуму на якість силосу впливає вологість, оскільки вода виконує роль розчинника цукрів та сприяє створенню анаеробних умов. Оптимальна вологість силосуємої сировини повинна бути 65–75 %. У зелених кормах містяться речовини, які мають буферні властивості (протеїн, мінеральні солі). Ці «буфери» частково нейтралізують органічні кислоти, що утворюються в процесі бродіння цукрів. Чим вищі буферні властивості рослинного соку, тим більше потрібно кислот для створення необхідного рН і цукру на їх утворення. Поживна цінність силосу також залежить від технологічних умов його приготування – подрібнення та ущільнення маси, тривалості завантаження силосної споруди, герметизації. Зелену масу подрібнюють до 2–7 см. Така маса краще ущільнюється, у ній швидше створюються анаеробні умови, а зруйновані клітини рослин виділяють сік, у якому інтенсивно розмножуються молочнокислі бактерії. Це прискорює консервування, краще зберігання поживних речовин корму, в тому числі і вітамінів. Масу, яку завантажують у силосну споруду, рівномірно розрівнюють і постійно ущільнюють (рис. 4).
Рис. 4. Ущільнення силосованої маси
Ущільнення (трамбування) є основним прийомом витіснення повітря із силосуємої маси та створення анаеробних умов, які забезпечують холодний спосіб силосування(+35–38 °С). У не ущільненій масі швидко підвищується температура до + 50–80 °С. Це умови «гарячого» способу силосування.Силос, одержаний за таких умов, має запах свіжого житнього хліба і буро-коричневий колір. Він добре поїдається тваринами, але має низьку поживність. Втрати при «гарячому» силосуванні збільшуються у два–три рази, перетравність поживних речовин знижується на 20–30 % у порівнянні з холодним силосуванням, але особливо знижується біологічна повноцінність корму – протеїн майже не перетравлюється, а каротин втрачається практично повністю. Отже, «холодне» силосування є одним із основних заходів, що забезпечує одержання високоякісного корму з мінімальними втратами поживних і біологічно активних речовин. Важливою умовою зниження втрат поживних речовин при силосуванні є швидкість завантаження силосних споруд, яка залежить від їх розмірів. Тривалість завантаження може становити 3–15 днів. Герметизація силосованої маси (рис. 5) також є важливою умовою отримання корму високої якості із найменшими втратами, так як при недостатній герметизації відбувається аерація у верхніх шарах, яка призводить до розвитку аеробних мікроорганізмів і псування силосу.
Крім того, у невеликих господарствах (фермерських) заготівлю силосу можна проводити у поліетиленові мішки (рис. 8) та шланги (рис 7).
Рис. 6. Наземні капітальні споруди Рис. 7. Поліетиленові шланги для для зберігання силосу зберігання силосу
Основну кількість силосу господарства заготовляють із кукурудзи, а також її сумішок із соняшником та однорічними бобовими культурами. Найкраще кукурудзу на силос збирати під кінець молочно-воскової та у воскову стиглість. Вміст води в ній у цій стадії є оптимальним (близько 70 %) Оскільки кукурудзяний силос та силос з інших злакових культур бідні протеїном, то при їх силосуванні доцільно вносити синтетичні азотисті сполуки (переважно сечовину). Для поліпшення синтезу мікробного білка до силосної маси, крім сечовини, необхідно добавляти сірковмісні і фосфорні сполуки. При силосуванні кукурудзи на 1 т зеленої маси рекомендують додавати 3–4 кг сечовини, 2–3 кг глауберової солі та 1 кг діамонійфосфату. При дотриманні всіх технологічних умов одержують силос високої якості. Такий силос повинен містити молочної кислоти 1,2–2 %, а оцтової – 0,15–0,9 % від маси. Масляної кислоти у доброякісному силосі не повинно бути. Накопичення органічних кислот у силосі триває упродовж 2–4 тижнів і потребує значних витрат поживних речовин. Тому, внесення готових кислот у масу, яка силосується, забезпечує зниження її кислотності до необхідного рівня і зупиняє розвиток гнильних та маслянокислих мікроорганізмів. Скорочення процесу силосування приводить до зменшення втрат поживних речовин, що обумовлені диханням рослин і розвитком небажаних видів бродіння. Цей принцип закладено в основу хімічного консервування рослин. Хімічне консервування найбільш доцільно застосовувати у першу чергу при силосуванні рослин, які не силосуються зовсім, або важко силосуються. Найчастіше для консервування маси використовують мінеральні (соляна, сірчана, фосфорна або їх суміші) та органічні (мурашина, оцтова, пропіонова, молочна) кислоти, або ж препарати, виготовлені на їх основі. У залежності від виду рослинної сировини, вологості, фази вегетації кількість хімічного консерванту становить 2–4 кг на 1 т. Природні процеси силосування можна активізувати і прискорити шляхом добавки до силосної маси заквасок чистих культур молочнокислих бактерій. Застосування їх доцільне при силосуванні будь-якої сировини, але особливо необхідно для культур, які важко силосуються. Використання цих заквасок прискорює у 2–3 рази дозрівання силосу, поліпшує співвідношення органічних кислот, зменшує втрати поживних речовин та покращує смакові якості корму. Добре приготовлений силос має приємний запах і охоче споживається тваринами. В ньому міститься біля 25–35 % сухої речовини, 2–4 % сирого протеїну, близько 1 % жиру, 7–10 % клітковини, 8–13 % БЕР та близько 3 % золи. Реакція золи лужна. В 1 кг силосу міститься 0,2–0,3 к. од. або 2,16–3,3 МДж обмінної енергії і 15–25 г перетравного протеїну, концентрація енергії в 1 кг сухої речовини складає 0,7–0,8 к. од. Таким чином, загальна поживність силосу є низькою; протеїнова для силосу з бобових – високою, а із злакових –низькою. Мінеральна поживність силосу характеризується високим рівнем кальцію та калію і відносно низьким рівнем фосфору. Силос у зимових умовах є основним джерелом каротину і вітаміну Е. Одним із недоліків силосу є недостатня кількість цукру та значний вміст органічних (молочної, оцтової та інших) кислот. Надмірна кількість кислот, що надходять з великими даванками силосу упродовж тривалого проміжку часу, може призводити до погіршення апетиту, зниження перетравності поживних речовин та лужного резерву крові і спричиняти зростанню вмісту кетонових тіл у крові тварин. Силос використовують у годівлі всіх сільськогосподарських тварин. У раціонах великої рогатої худоби та овець кількість його може становити до 50% загальної поживності раціону. Орієнтовна добова норма згодовування силосу, кг/гол.:
Привчають тварин до поїдання силосу поступово, упродовж 7–10 днів. При згодовуванні силосу підвищеної кислотності жуйним у великих кількостях, його необхідно розкислювати. Частіше всього розкислення проводять із використанням кальцинованої соди, з розрахунку 5–6 кг на 1 т силосу, або аміачною водою, з розрахунку 10–15 л на тонну. Силос, оброблений содою, можна згодовувати через годину після розкислення, а аміачною водою вважається готовим, коли запах аміаку при перемішуванні у кормі відсутній. Для годівлі свиней і птиці використовують комбіновані силоси, заготівлю яких проводять найчастіше з подрібнених качанів кукурудзи воскової стиглості, трав'яного борошна або прив'ялених і старанно подрібнених бобових трав, а також коренеплодів, баштанних, вареної картоплі та інших. Поживність 1 кг комбінованого силосу не повинна бути меншою 0,25 к. од. при вмісті 25–30 г перетравного протеїну, 20–40 мг каротину і не більше 5 % клітковини. Комбінований силос доброї якості у раціонах свиней та птиці може замінити значну частину зернових кормів. Вимоги до якості силосу регулюються Держстандартом України ДСТУ 23638-79. Отже, силосування в значній мірі зберігає якості зелених кормів, що дозволяє підвищити повноцінність раціонів і наблизити умови годівлі в стійловий період до літніх.
Контрольні запитання 1. Що таке силос? 2. За рахунок чого забезпечується консервування силосованої маси? 3. Які фактори впливають на поживність і якість силосу? 4. Що таке цукровий мінімум? 5. Які культури добре силосуються, важко силосуються і не силосуються? 6. Які умови «холодного» і «гарячого» способів силосування і їх вплив на якість силосу? 7. В якій фазі вегетації необхідно заготовляти кукурудзу на силос? 8. Який хімічний склад силосу? 9. Яка загальна та протеїнова поживність силосу? 10. Які орієнтовні норми згодовування силосу тваринам? Сінаж Сінаж – консервований в анаеробних умовах корм, заготовлений із прив'ялених до вологості 40–55 % трав, зібраних на ранніх стадіях вегетації. На відміну від силосу, консервування рослинної маси при виготовленні сінажу відбувається внаслідок фізіологічної сухості корму, а також накопичення СО2 і невеликої кількості органічних кислот. Технологія сіна жування, на відміну від силосування, передбачає обов'язкове підв'ялювання скошеної маси до відповідної вологості. При підсиханні рослин до вологості нижче 55 %, вода і розчинені в ній поживні речовини є практично недоступними для більшості бактерій, тому що клітини прив'ялених рослин утримують її з силою понад 55 атмосфер, а всмоктувальна сила бактерій є нижчою. Проте, в таких умовах при наявності повітря вільно розмножуються плісені. Створення анаеробних умов перешкоджає розмноженню плісені і забезпечує консервування. У порівнянні з силосом, сінаж є прісним кормом, рН в якому становить 4,8–5,5 а вміст кислот не перевищує 1,5–2 %. Низький рівень бродильних процесів сприяє майже повному збереженню цукру та інших поживних речовин. Для приготування сінажу можна використовувати будь-які трави, навіть ті, які важко або зовсім не силосуються. Проте, доцільніше для цього використовувати бобові культури (люцерну, конюшину, буркун, еспарцет, горох, вику та інші), з яких важко одержати силос високої якості, а при висушуванні їх на сіно, втрати поживних речовин наближаються до 40 %. Якість сінажу в значній мірі залежить від стадії вегетації культур. Бобові трави для заготівлі сінажу необхідно скошувати у фазі бутонізації, а злакові – на початку колосіння. Вимоги до якості сінажу викладені в ДСТУ 23637-79. За хімічним складом і поживністю сінаж займає проміжне положення між сіном і силосом. В ньому міститься 45–60 % сухої речовини, 6–9 % сирого протеїну, 1–2 % жиру, 12–16 % клітковини, 18–22 % БЕР, 4–6 % – золи. Реакція золи лужна. У 1 кг сінажу, залежно від виду і вологості рослин, міститься 0,3–0,45 к. од. або 3,4–4,5 МДж обмінної енергії, 30–60 г перетравного протеїну, 20–40 мг каротину, від 50 до 100 МО вітаміну D та 40–100 мг вітаміну Е. Сінаж, як і зелена маса та силос, містить високі рівні кальцію та калію і відносно низькі – фосфору. Концентрація енергії у 1 кг сухої речовини сінажу складає 0,8–1,0 к. од. Таким чином, загальна поживність сінажу є низькою, а протеїнова в основному високою. Сінаж використовують для годівлі переважно жуйних тварин. У їх раціонах ним можна замінити не тільки сіно і силос, а й коренеплоди. Сінаж може бути єдиним об'ємистим кормом у раціонах цих тварин і займати до 70 % у структурі раціонів до загальної їх поживності, або становити у добових раціонах корів 20–30 кг, дорослих овець 3–4 кг. Перспективною технологією заготівлі сінажу є ще і приготування монокорму сінажного типу (зерносінажу). Для його приготування використовують подрібнені рослини (зерно і вегетативна частина) зернофуражних культур, скошених у молочно-восковій або на початку воскової стиглості. Вологість такої маси становить менше 60 %, що відповідає вимогам заготівлі сінажу. Крім того у цій фазі досягається найвищий вихід поживних речовин із 1 га площі. Правильно заготовлений зерносінаж має поживність 0,5–0,6 к. од. в 1 кг, або 6,7 – 8,0 МДж обмінної енергії і добре поїдається худобою. Цей корм, як і сінаж, може бути єдиним об'ємистим кормом в раціоні. У зв'язку з тим, що сінаж має невисоку кислотність, і на повітрі швидко псується, при його використанні необхідно дотримуватись наступних вимог: 1) вибірку корму проводити вертикально, зверху до дна сховища на всю ширину траншеї; 2) розкривати сінаж необхідно поступово, з одного боку сховища, на ширину, яка забезпечує добову потребу в кормі; 3) завозити корм тваринам не більше добової потреби; 4) для запобігання його псування, використання сінажу необхідно проводити щоденно.
Контрольні запитання 1. Що таке сінаж? 2. За рахунок чого відбувається консервування сінажної маси? 3. Що таке фізіологічна сухість середовища? 4. Які культури і в яких фазах вегетації використовують для заготівлі сінажу? 5. Який хімічний склад сінажу? 6. Яка поживність сінажу? 7. Яким тваринам і в якій кількості згодовують сінаж? 8. Які вимоги до використання сінажу?
|
, де
Для заготівлі і зберігання силосу найкраще використовувати капітальні споруди – наземні (рис. 6), напівзаглибленні та заглиблені траншеї. Вони повинні бути зручними для завантаження, ущільнення, вивантаження готового корму, герметичними та дешевими.
для нормального протікання бродильних процесів. Силосування кукурудзи на більш ранніх стадіях вегетації (молочна стиглість), коли у масі міститься 80–85 % води і велика кількість цукру, сприяє бурхливому розвитку бродильних процесів і силос при цьому отримують перекисленим (рН 3,5–3,8) із наявністю масляної кислоти. Для 
підвищення якості силосу у цих випадках до силосуємої маси доцільно добавляти 10–15 % подрібненої соломи, полови або багаті білком зелені бобові рослини.
