Коренебульбоплоди та баштанні культуриКоренебульбоплоди та баштанні відносять до об'ємистих, соковитих кормів. До них належать кормові, напівцукрові та цукрові буряки, морква, бруква, турнепс, куузіка, картопля, топінамбур, гарбузи, кормові кавуни та кабачки. Високий рівень агротехніки вирощування цих культур забезпечує збір поживних речовини із одиниці площі на рівні, який не поступається зерновим та силосним культурам. За хімічним складом коренебульбоплоди характеризуються високим вмістом води (75–90 %), низьким вмістом протеїну (1–2 %), клітковини (1–2 %), жиру (0,2–0,3 %), золи (0,8–1,2 %). Реакція золи лужна. Вміст безазотистих екстрактивних речовин у цих кормах становить від 8 до 20 %, які представлені цукрами, крохмалем, геміцелюлозами та пектиновими речовинами. Більше половини протеїну коренебульбоплодів складають вільні амінокислоти. Завдяки цьому, коренебульбоплоди мають високі дієтичні властивості. Ці корми бідні кальцієм та фосфором, але багаті калієм. Коренебульбоплоди (крім моркви) бідні каротином, вітаміном Е, у їх складі відсутній вітамін D. Моркву використовують для всіх видів тварин у невеликих кількостях, як джерело каротину. В 1 кг моркви міститься його від 50 до 80 мг. Загальна та протеїнова поживність цих кормів є низькою. В 1 кг коренебульбоплодів міститься 0,1–0,3 к. од., або 1,4–2,9 МДж обмінної енергії, 10–15 г перетравного протеїну. Проте, концентрація енергії в 1 кг сухої речовини цих кормів становить від 1 до 1,3 к. од. Перетравність органічної речовини коренебульбоплодів у сільськогосподарських тварин досягає 85–90 %. Вони не лише добре перетравлюються, але сприяють перетравності й інших кормів, з якими їх згодовують. Кормові та напівцукрові буряки можна згодовувати максимально у такій кількості, кг/гол./добу:
При використанні цукрових буряків, особливо у раціонах жуйних, необхідно проявляти обережність, тому що високий вміст цукру та наявність сапоніну можуть призводити до порушення процесу травлення. Тому, згодовування цукрових буряків має передбачити поступовість їх введення та використання у суміші з силосом та сіном. Орієнтовні норми згодовування цукрових буряків, кг/гол/добу:
Коренеплоди слід згодовувати очищені від залишків ґрунту і бажано у подрібненому вигляді та в суміші з грубими кормами і силосом. Використовувати коренеплоди у вареному вигляді слід обережно, через можливі отруєння нітритами які утворюються у кормі при поступовому його охолодженні. Використання картоплі у складі раціонів тварин також має свої особливості. Так, жуйним і коням, її можна згодовувати у сирому вигляді, а свиням і птиці – переважно вареною або запареною. До складу картоплі входить глюкозид – соланін, який може викликати захворювання травних органів та нервові розлади. При термічній обробці відбувається його знешкодження. Слід зазначити, що варену картоплю свині краще поїдають, на 10–15 % краще перетравлюють її поживні речовини. Коровам згодовують картоплі (при поступовому привчанні) 8–15 кг, коням 8–10, свиням – 5–10 і вівцям – до 2 кг на голову за добу. Баштанні кормові культури містять від 88–93 % води. Рівень протеїну у цих кормах становить 0,8–1,0 %, а жиру 0,2–0,5 %, клітковини 0,7–1,2 %, БЕР 2–6 %, золи 0,5–1,0 %. Поживність цих кормів є низькою. Так, в 1 кг баштанних культур міститься 0,05–0,1 к. од., або 0,5–1,04 МДж обмінної енергії, та 6–8 г перетравного протеїну, Концентрація енергії в 1 кг сухої речовини є високою і становить від 0,9 до 1,3 к. од. Ці корми можна згодовувати всім сільськогосподарським тваринам. Але частіше їх використовують для годівлі великої рогатої худоби та свиней. Перед згодовуванням баштанні культури бажано подрібнювати на коренерізках і згодовувати сирими в суміші з іншими кормами. Добові даванки баштанних становлять:для корів 12–15 кг, свиням на відгодівлі – 5–10 кг на голову. Коренебульбоплоди та баштанні культури відносяться до дієтичних молокогінних кормів, вони позитивно впливають на хід травлення та підвищують перетравність поживних речовин інших кормів.
Контрольні запитання 1. Які коренебульбоплоди та баштанні культури використовують для годівлі сільськогосподарських тварин? 2. Який хімічний склад коренебульбоплодів та баштанних культур? 3. Яка поживність коренебульбоплодів та баштанних кормів? 4. Чому коренебульбоплоди та баштанні культури відносять до дієтичних кормів? 5. Орієнтовні норми згодовування коренебульбоплодів та баштанних культур тваринам? 6. Які особливості згодовування тваринам цукрових буряків та картоплі?
Сіно Сіно – скошена і законсервована шляхом висушування до вологості 15–17% трава. Його відносять до об'ємистого грубого корму. Воно є одним із основних кормів у стійловий період для жуйних і коней. Кормова цінність сіна залежить від складу та властивостей рослин із яких його заготовляють (ботанічний склад), фази вегетації трав під час збирання, умов приготування (погодні умови, тривалість заготівлі, способи заготівлі) та зберігання. Для отримання сіна використовують посіви однорічних та багаторічних бобових і злакових трав, а також їх суміші і трави природних кормових угідь. Кращими із однорічних та багаторічних бобових і злакових трав для виготовлення сіна є вика, горох, конюшина, люцерна, еспарцет, овес, суданська трава, тимофіївка, грястиця збірна, райграс. Сіно отримане з природних кормових угідь характеризується великою різнобічністю за ботанічним складом (злакові, бобові, осокові та інші). Поряд із ботанічним складом на якість сіна впливає також фаза вегетації рослин при їх скошуванні. Як рання косовиця трав, так і запізнення із їх збиранням, призводить до зниження виходу поживних речовин корму. Оптимальними строками для природних сінокосів із переважною кількістю злакових трав є період колосіння злаків, а там де переважають бобові – на початку їх цвітіння. Сіяні злакові трави треба також косити в період колосіння, а бобові – у фазі бутонізації на початку цвітіння. Сіно отримують природнім чи штучним висушуванням трави. Для отримання сіна високої якості важливо висушити траву в найкоротші строки. Це пов'язано з тим, що скошені рослини ще продовжують жити за рахунок власних запасів до того часу, поки вміст води в них не знизиться до 36–40 % Цей період висушування трав називають голодним обміном,при якому розпад поживних речовин переважає над синтезом. Після відмирання клітин, під дією ферментів, продовжується розпад поживних речовин (автоліз) до простіших форм, які розчиняються у воді і можуть легко вимиватися дощами та росою. Втрати поживних речовин за рахунок голодного обміну та автолізу можуть досягати 15–20 %. Отже, для того, щоб запобігти значних втрат протеїну, цукрів, каротину та інших поживних речовин, треба як найшвидше знизити вологість у скошеній масі до 14–17 %. Поживність сіна у значній мірі залежить від збереження листків на скошених рослинах, які у порівнянні із стеблами містять більше у 2–3 рази протеїну, у 10–15 – каротину та 1,5–3 рази менше клітковини. Механічні втрати, особливо при висушуванні бобових трав внаслідок обламування листочків, суцвіть та більш ніжних частин листка, можуть досягати 30–50 %. Це відбувається при перевертанні, згрібанні та скиртуванні пересушеного сіна.
Зберігають сіно у сіносховищах та під навісами (рис. 11), а при їх відсутності – у скиртах або стіжках.
Залежно від ботанічного складу та угідь, на яких вирощуються трави, розрізняють наступні види сіна: 1) сіяне бобове (бобових більше 60 %); 2) сіяне злакове (злакових більше 60 % і бобових менше 20 %); 3) сіяне бобово-злакове (бобових від 20 до 60 %); 4) природних кормових угідь (злакове, бобове, злаково-бобове, бобово-злакове та інше). За хімічним складом та поживністю сіно різних видів суттєво відрізняється між собою, проте вміст сухої речовини у сіні будь-якого ботанічного складу становить 85–87 %. Бобове сіно багаторічних та однорічних трав містить12–16 % сирого протеїну, 1–2 % жиру, 22–30 % клітковини, 35–40 % БЕР, 6–8 % золи. Загальна поживність 1 кг бобового сіна низька (біля 0,5 к. од.), а протеїнова поживність висока (150–200 г перетравного протеїну на 1 к. од.). У злаковому сіні вміст сирого протеїну становить 5–10 %, жиру – 1,5–2 %, клітковини – 28–33 %, БЕР – 35–40 %, золи 6–7 %. У 1 кг злакового сіна міститься 0,45– 0,55 к. од., 40–50 г перетравного протеїну. Сіно, як бобових, так і злакових культур, є добрим джерелом мінеральних речовин і вітамінів для тварин. Концентрація енергії у 1 кг сухої речовини сіна становить 0,54 –0,63 к. од., або 6,4–7,5 МДж обмінної енергії. Доброякісне сіно має відповідати вимогам ДСТУ 4808-75. Свиням і птиці доцільно заготовляти і згодовувати сіно переважно з бобових культур, зібраних у фазі бутонізації. Таке сіно у вигляді сінного борошна згодовують у суміші з соковитими та концентрованими кормами.
Оптимальні норми згодовування сіна для різних видів сільськогосподарських тварин наступні:
Контрольні запитання 1. Що таке сіно? 2. Які однорічні та багаторічні трави злакових та бобових культур використовують для приготування сіна? 3. Які фактори впливають на поживну цінність сіна? 4. Який орієнтовний хімічний склад сіна? 5. Чим відрізняється поживність злакового і бобового сіна? 6. Які розрізняють види сіна? 7. Яка оптимальна вологість сіна закладеного на зберігання? 8. Які оптимальні норми згодовування сіна для коней та жуйних? 9. Які особливості і норми згодовування сіна свиням та птиці?
|
Правильна організація сінозбирання є важливою умовою зниження втрат поживних речовин корму. При збиранні трав на сіно одночасно з косінням бажано проводити плющення маси (особливо бобових), що скорочує строки висушування майже у два рази. Після скошування відбувається пров'ялювання маси. Для прискорення цього процесу проводять ворушіння трави. Після підсушення покосів до вологості 45–55 % їх згрібають у валки. Підбір валків проводиться при вологості маси 35–40 %, коли використовується в подальшому метод активного вентилювання. При вологості 22–25 %, сіно із валків доцільно збирати у рулони або пресувати у тюки (рис. 9) чи згрібати в копиці (рис. 10) для послідуючого досушування у
полі до стандартної вологості – 16–17 %. Якщо ж вологість маси у валках становить 16–17 %, таке сіно закладають на зберігання. При закладці на зберігання сіна з підвищеною вологістю (20–25 %) доцільно до нього додавати кухонну сіль з розрахунку 5–20 кг на 1 т в залежності від вологості, що запобігає самонагріванню сіна та покращує його зберігання.
