Заміна кредитора

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою. Встановлюючи підстави заміни кредитора, ЦК розширив їх перелік. Так, згідно зі ст.512 ЦК кредитор може бути замінений внаслідок відступлення права вимоги, правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також виконання обов'язку боржника третьою особою. Глава 17 ЦК 1963 p. регулювала виключно відносини, пов'язані з уступкою вимоги та переведенням боргу.

Слід зазначити, що права кредитора, що випливають із зобов'язання, можуть передаватися як в повному обсязі, так і частково.

Відступлення права вимоги (за ЦК 1963 р. — уступка вимоги, в літературі — цесія) становить договірну передачу вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Відступлення права вимоги відбувається на підставі укладення договору між цедентом та цесіонарієм. Якщо відступлення вимоги має оплатний характер, до цього договору застосовуються положення ЦК про купівлю-продаж, якщо передача права є безоплатною — положення про дарування. Особливо слід підкреслити, що договір про відступлення права вимоги за своєю природою не є договором sui generis — так званим договором цесії, теорія якого була штучно створена за радянських часів у зв'язку з неможливістю передачі прав кредитора на підставі договорів купІвлі-прода-жу або дарування. Закріплення в ст.177 ЦК майнового права як самостійного об'єкта цивільних прав надало юридичну можливість передавати права вимоги кредитора в межах існуючих цивільно-правових договорів (купівля-продаж, дарування, факторинг), а також використовувати ці права як забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до п.2 ч.і ст.512 ЦК самостійною підставою заміни кредитора є правонаступництво. Цивільному праву відомі дві форми правонаступництва — універсальне та сингулярне.

При універсальному правонаступництві до правонаступника разом із правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Найбільш поширеними випадками універсального правонаступництва є спадкове правонаступництво і правонаступництво в результаті реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора, як, наприклад, при договірній передачі прав вимоги.

Таким чином, вбачається, що законодавець, закріплюючи правонаступництво як самостійну підставу заміни кредитора, мав на увазі саме універсальне правонаступництво.

Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва (так само як І внаслідок виконання зобов'язання за боржника поручителем, майновим поручителем або іншою третьою особою) буде пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч.З ст. 11 ЦК), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення (наприклад, припинення юридичної особи шляхом реорганізації).

Заміна кредитора може мати місце при виконанні обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Зазначена норма в частині переходу прав кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання за боржника, відповідає змісту ст-193 ЦК 1963 p. Водночас законодавством України про заставу не було врегульовано ситуацію, коли заставодавець, що не є боржником за основним зобов'язанням (майновий поручитель), виконував його обов'язок перед кредитором. Зазначена норма ЦК усуває наведену прогалину в регулюванні заставних правовідносин.

Новелою для цивільного законодавства України є закріплення в ЦК такої підстави переходу прав кредитора, як виконання обов'язку боржника третьою особою. Відповідно до ст.528 ЦК зобов'язання може бути виконане не тільки самим боржником, а й третіми

особами. У цьому випадку кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою. Необхідно відзначити, що в законі передбачаються випадки, коли таке виконання за боржника третьою особою не припиняє зобов'язання, але спричиняє заміну кредитора. В юридичній науці виконання зобов'язання (платежу) Із вступом третьої особи в права кредитора отримало назву суброгацІЇ (від латинського subrogatio, subrogare — обрання замість).

СуброгацІя відрізняється від регресних зобов'язань. Основна відмінність суброгацІЇ від регресу полягає в тому, що при суброга-ції переходить право, що вже існує, із усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Регресне зобов'язання виникає автоматично у випадках, зазначених у законі, після припинення головного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою. При суброгацІЇ третя особа вступає в зобов'язання, що вже існує, витісняючи з нього первісного кредитора.

Заміна кредитора може відбуватися і з інших підстав, встановлених в законі. В ЦК містяться норми, відповідно до яких права кредитора можуть бути переведені на Іншу особу на підставі судового рішення. Так, відповідно до ч.4 ст.362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Аналогічною правовою можливістю законодавець наділив власника земельної ділянки у разі порушення його переважного права придбання права користування цією земельною ділянкою (ст.411), а також наймача житла у випадку порушення його переважного права на укладення договору найму житла на новий строк (ст.822 ЦК). Вбачається, що переведення прав кредитора (його заміна) в зазначених випадках повною мірою відповідає ч.2 коментованої статті.

В інших випадках порушення переважного права (наприклад, переважного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю на придбання частки іншого учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю (ст.147), члена виробничого кооперативу на придбання паю іншого члена кооперативу (ст.166), зас-таводержателя одержати задоволення з вартості заставленого майна (ст.ст.572, 588 ЦК), у суду відсутні правові підстави для переведення прав кредитора на особу, переважне право якої порушено. За таких умов зазначена особа вправі використовувати інші способи захисту своїх цивільних прав і інтересів відповідно до ст.16 ЦК.

Кредитор не може бути замінений, якщо така заміна суперечить договору або закону. Ця норма не є новою для цивільного законодавства. Аналогічні правила містилися в усіх кодифікаціях українського цивільного законодавства (ЦК 1922 р., ЦК 1963 p.).

Договірна передача зобов'язальних вимог кредитора всупереч положенням первісного договору або всупереч законодавчій забороні є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до положень ст.ст.203, 215 ЦК.

Водночас зазначені обмеження заміни кредитора у зобов'язанні не поширюються на заміну кредитора в силу закону (правонаступ-

^ниЦтво, виконання зобов'язання за боржника поручителем, майно-^ВИМ поручителем або іншою третьою особою)., __ 2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій же формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язанню право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло ^на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути заре_ЄСТрований в порядку, встановленому для реєстрації цього пра-^в°Чину, якщо інше не встановлено законом.

Це правило послідовно випливає з необхідності забезпечення ^ста6ільності цивільного обігу. Якщо законодавцем встановлена ^певна форма для конкретного виду правочину (наприклад, письмова форма договору позики), то і правочин, за яким третя особа на-^бУ^Бає прав кредитора, також має бути вчинений у формі, встановленій для договору, права вимоги з якого передаються.

Відповідно до ст.218 ЦК недодержання письмової форми пра-вочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні не має наслідком недійсності такого правочину.

ЦК не визначає форми правочину щодо заміни кредитора у договорі, який повинен бути оформлений нотаріально. При цьому вбаається _шо застосування аналогії закону дозволяє дійти висновку про те, що такий правочин повинен бути нотаріально пос-^віДЧений.

ГТравочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло На підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути Зареєстрований в такому ж порядку, якщо інше не встановлене

3. Якщо інше не встановлене законом або договором, до ново-^го Кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні.

правочині щодо заміни кредитора сторони вправі самостійно виз_ачити обсяг прав, які переходять до нового кредитора. Отже, як Зазначалося, сторони можуть провести часткову заміну кредитора У зобов'язанні. Вбачається, що часткова заміна кредитора може бути проведена за умови подільності зобов'язання (наприклад, як-Щ° Зобов'язання полягає у сплаті певної суми грошей).

Заміна кредитора у повному обсязі може не допускатися й у силу відповідної вказівки закону. Зокрема при спадковому правонас-тУ^піицтві до спадкоємців не можуть перейти права вимоги із зобов'язань, нерозривно пов'язаних із особою кредитора, оскільки такі Зобов'язання припиняються смертю кредитора на підставі ч.2 ст.608 ЦК.

Первісний кредитор може передати новому кредиторові право на Стягнення неустойки (штрафу, пені) окремо від передачі прав вимо_ги за основним зобов'язанням, оскільки при невиконанні або неналежному виконанні основного зобов'язання неустойка як забезпечувальне зобов'язання акцесорного характеру трансформується _в самостійне зобов'язання (неустойка як форма відповідальності). Аналогічним чином має вирішуватися й питання про самостійну передачу права вимоги сплати відсотків та відшкодування

Аналіз ст.514 ЦК дає підстави для висновку про можливість переходу до нового кредитора майбутніх вимог, тобто прав вимоги, які виникнуть в майбутньому (ч.і ст. 1078 ЦК).

В юридичній науці майбутні вимоги поділяються на недозрілі вимоги, термін виконання яких ще не настав, та на невизначенІ вимоги, щодо яких невідомо, чи виникнуть взагалі вони у майбутньому.

До нового кредитора можуть переходити майбутні вимоги за умови їх визначеності, оскільки термін виконання зобов'язання має внутрішній характер, виступаючи "службовим параметром" зобов'язання.

Стосовно невизиачених вимог необхідно відзначити, що відповідний правочин щодо їх передачі (купівля-продаж, дарування та ін.) неминуче буде визнаний неукладеним — в такому правочині буде відсутня умова про його предмет або предмет не буде належним чином індивідуалізовано.

4. ЦК також встановлює певні винятки із загального правилапро допустимість переходу прав кредитора до третіх осіб (заміникредитора у зобов'язанні). Так, законодавець прямо заборонив проведення заміни кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язанихіз особою кредитора. Водночас в законі не закріплюється виключного переліку таких зобов'язань — законодавець визначив тільки їхродову ознаку (суто особистий характер).

Законодавча заборона заміни кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних із особою кредитора, зумовлена насамперед тим, що такі зобов'язання за своєю природою не пристосовані до передачі.

Щодо неможливості заміни кредитора у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або смертю, необхідно відзначити, що платежі за такими вимогами, крім усього, мають цільове призначення (наприклад відшкодування шкоди здоров'ю конкретної особи), а відтак, кредитор у таких зобов'язаннях не може бути замінений.

ЦК фактично залишив не врегульованим питання про заміну кредитора у зобов'язаннях, які хоч і не є нерозривно пов'язаними із особою кредитора (наприклад, аліментні зобов'язання), але в яких особа кредитора має істотне значення для боржника (наприклад, договір підряду на виготовлення костюму для конкретної особи). Вбачається, що заміну кредитора у таких зобов'язаннях слід визнати можливою за умов надання певних гарантій для боржника (зокрема, заміну кредитора у таких зобов'язаннях можна допустити за умови, що боржник надав згоду на таку заміну).

5. Визначаючи порядок заміни кредитора, ЦК закріпив класичне правило цивільного права про те, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника. Водночас це правиломає диспозитивний характер, сторони зобов'язання можуть встановити в договорі, що заміна кредитора у зобов'язанні може здійснюватися виключно за згодою боржника. Аналогічна вказівка можетакож міститися і безпосередньо в законі.

Ще однією гарантією прав боржника є необхідність своєчасного повідомлення боржника кредитором про здійснену заміну кредитора. Метою цієї норми є збереження певного балансу інтересів

 

сторін у зобов'язанні; враховуючи те, що заміна кредитора здійснюється, як правило, без згоди боржника, останній повинен бути повідомлений про такі зміни в суб'єктному складі зобов'язання.

Якщо внаслідок неповідомлення (несвоєчасного повідомлення) боржника про здійснену заміну кредитора боржник виконав зобов'язання первісному кредиторові, таке виконання слід вважати належним виконанням, яке припиняє зобов'язання (ст.599 ЦК).

На підставі тлумачення ч.2 ст.516 ЦК можна дійти висновку, що законодавець поклав обов'язок повідомлення боржника про здійснену заміну кредитора на нового кредитора, оскільки саме новий кредитор несе ризик негативних наслідків у вигляді припинення зобов'язання у зв'язку із наданням боржником виконання первісному кредиторові.

Вбачається, що у випадку надання боржником виконання первісному кредиторові новий кредитор вправі вимагати від первісного кредитора повернення усього отриманого від боржника як набутого без достатньої правової підстави (стхт. 1212-1214 ЦК).

6. При здійсненні заміни кредитора первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Необхідність передачі новому кредитору документів, які підтверджують наявність зобов'язальних вимог до боржника, та інформації, необхідної для реалізації цих вимог, зумовлена особливістю майнового права як об'єкта цивільних прав.

Документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші юридичні факти, в силу яких виникли зобов'язальні відносини між первісним кредитором та боржником, платіжні та інші фінансові документи тощо. Характер інформації, яка є важливою для реалізації переданих новому кредиторові прав, як правило, залежить від особливостей зобов'язальних правовідносин.

Передача документів, які посвідчують права, що передаються новому кредиторові, має також і юридичне значення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Це правило становить ще одну законодавчу гарантію прав боржника — найменш захищеної та слабкої сторони у зобов'язанні.

Незважаючи на встановлену законодавцем необхідність письмового повідомлення боржника про здійснену заміну кредитора, вбачається, що у випадку, коли у боржника була інформація про здійснену заміну кредитора, боржник, керуючись принципом добросовісності (ст.ст.З, 509 ЦК) не вправі виконувати зобов'язання первісному кредиторові до з'ясування обставин, пов'язаних із заміною кредитора.

7. Оскільки заміна кредитора здійснюється в межах існуючого зобов'язання, боржник вправі висувати проти нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора. Зазначена можливість боржника обмежена певним терміном — моментом одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. 384

Крім того, відповідно до ч.і ст.603 ЦК у разі заміни кредитора боржник вправі пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

Момент переходу прав від первісного до нового кредитора та момент, коли здійснена заміна кредитора набуває юридичного значення боржника є суттєво різними термінами. Момент переходу прав кредитора визначається на підставі укладеного договору про заміну кредитора, рішення суду або відповідної вказівки законодавця (залежно від підстави заміни кредитора). Щодо набуття юридичного значення проведеної заміни кредитора для боржника, то таким терміном, як вже зазначалося, є момент отримання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Надання боржникові права не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до отримання від нього доказів заміни кредитора спрямоване на забезпечення стабільності цивільного обігу. Закріплення за боржником такого права має на меті суттєве зменшення кількості зловживань з боку недобросовісних кредиторів.

8. Формулюючи засади відповідальності первісного кредитора, ЦК виходить з одного з основних постулатів цивільного права, згідно з яким особа відповідає виключно за свої неправомірні дії, внаслідок яких було заподіяно шкоду. Відтак, первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

У разі якщо первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (наприклад між кредиторами було укладено договір поруки), на первісного кредитора може бути покладена відповідальність за невиконання боржником своїх зобов'язань відповідно до положень ЦК, які регламентують забезпечення виконання зобов'язання (гл.49).

ЦК 2003 p., так само як І ЦК 1963 р., не містять норм про відповідальність первісного кредитора при переході його прав до нового кредитора на підставі закону. Очевидно, що новий кредитор, вступаючи в права кредитора за зобов'язанням, діє на свій страх і ризик, оскільки довести невиконання первісним кредитором обов'язку щодо надання інформації про право вимоги вбачається майже неможливим.

3. Заміна боржника

1. ЦК встановлює можливість заміни не тільки кредитора, а й боржника. Однак на відміну від кредитора, боржник може бути замінений виключно за згодою кредитора.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.

Водночас дія правила про необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу поширюються виключно на випадки, коли переведення боргу здійснюється на підставі правочину. У разі якщо заміна боржника здійснюється з інших підстав, зокрема

із 385

при спадкуванні, переведення боргу здійснюється незалежно від волі кредитора.

Наслідком переведення боргу за правочином без згоди кредитора є недійсність такого правочину.

Заміна боржника у певних зобов'язаннях є можливою виключно за умов, якшо у нового боржника є право- та дієздатність, необхідна для виконання обов'язку первісного боржника. Це насамперед стосується зобов'язань, які передбачають виконання обов'язків, що становлять ліцензовану діяльність. Перелік таких видів діяльності встановлено ст.9 Закону про ліцензування певних видів господарської діяльності.

2. Враховуючи, що за своїм характером правочин про замінуборжника є схожим із угодою про заміну кредитора, ЦК визначаєєдині правила щодо форми цих правочинів. Це прямо передбаченов ст.521 ЦК.

3. Переведення боргу на нового боржника, так само як і замінакредитора, є внутрішньою зміною у зобов'язанні, а тому заміна особиборжника не впливає на обсяг його прав та обов'язків як сторони узобов'язанні. За таких умов, а також з метою недопущення погіршення правового становища боржника у зобов'язанні законодавець встановлює правило про те, що новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усі заперечення, які мав первісний боржник. Водночас новий боржник вправі висувати проти вимоги боржника заперечення, які грунтуються на його власних відносинах із кредитором,зокрема заявити про зарахування зустрічних вимог (ст.ст.601, 603 ЦК).

4. ЦК передбачає спеціальні правила про долю акцесорних зобов'язань (зокрема поруки, застави) у випадку переведення боргу.

Якшо зобов'язання первісного боржника забезпечене додатковими способами (порукою, заставою) у разі переведення боргу поручитель або майновий поручитель повинен надати згоду на забезпечення зобов'язання нового боржника. В іншому випадку, тобто коли така згода не отримана, таке забезпечувальне зобов'язання припиняється на підставі ч.і ст.523 ЦК. Аналогічна підстава для припинення поруки міститься у ч.З ст.559 ЦК. Вбачається, що встановлення зазначених норм про припинення поруки та застави зумовлено істотним значенням особи боржника для поручителя (майнового поручителя), який забезпечує своїм майном виконання зобов'язання боржником.

Законодавець не встановив заміну боржника (принципала) без згоди гаранта як підставу для припинення гарантії.

Водночас застава, встановлена первісним боржником для забезпечення виконання основного зобов'язання, зберігається й при заміні боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. В такій ситуації первісний боржник буде виступати як майновий поручитель нового боржника.