Класифікація діуретинів1. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики:дихлотіазид (гіпотіазид, гідрохлортіазид), гігротон (оксодолін), циклометіазид. 2. Петльові діуретики:фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), етакринова кислота (урегіт). 3. Антагоністи альдостерону:спіронолактон (верошпірон). 4. Інгібітори карбоангідрази:діакарб (фонурит). 5. Діуретики, що знижують проникність ниркових канальців для іонів натрію:тріамтерен. 6. Осмотичні діуретики:маніт, сечовина для ін'єкцій, гіпертонічні розчини глюкози, натрію хлориду. Тіазидні діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, калію, хлору і води в проксимальному та дистальному відділах канальців нефрона. Дихлотіазид (гіпотіазид) — сечогінний препарат середньої сили дії. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продовжується до 12 год. Застосовують для комбінованої терапії гіпертонічної хвороби, набряків різного походження. Побічна дія — гіпоглікемія, гіпохлоремічний алкалоз, що проявляються нудотою, блюванням, слабістю, діареєю. Цим явищам можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзинки, пшоно, курага) та препаратами калію. Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле. Фуросемід — сечогінний засіб швидкої та сильної дії. Дія після внутрішньовенного введення починається через 2—3 хв, тривалість — до 2—3 год; при внутрішньому застосуванні — через 20—30 хв тривалістю до 6—8 год. Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивних кризах, набряках легенів, мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо. Побічна дія — гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз (див. дихлотіазид), загострення подагри, гіперглікемія, ортостатичний ефект, розвиток глухоти (ототоксична дія). Антагоністи альдостерону перешкоджають взаємодії альдостерону зі специфічними рецепторами і є конкурентними антагоністами гормону кори надниркових залоз альдостерону відносно його впливу на нефрон. Спіронолактон (верошпірон) — сечогінний засіб повільної і слабкої дії. Початок дії розвивається на 3—4-й день. Застосовують при набряках різного походження, для комплексного лікування гіпертензії. Побічна дія — сонливість, слабість, атаксія, гінекомастія. Спіронолактон не впливає на виведення з організму калію, тому він належить до так званих калійзберігаючих діуретиків. До калійзберігаючих діуретиків належить також тріамтерен. Особливості роботи з препаратами: — після приймання клофеліну, бензогексонію, октадину, натрію нітропрусиду хворий повинен лежати протягом 1,5—2 год для запобігання ортостатичному колапсу. Під час лікування клофеліном заборонено вживати етиловий спирт. Внутрішньовенно клофелін вводять обережно: вміст ампули розчиняють в 10—20 мл ізотонічного розчину, вводять протягом 3—5 хв. У результаті швидкого введення можливе підвищення тиску; — клофелін і метилдопу відміняють, поступово зменшуючи дозу; — резерпін приймають після їди; — внутрішньом 'язові ін 'єкції магнію сульфату болючі, на місці введення можуть утворитися болючі інфільтрати; — внутрішньовенно магнію сульфат вводять повільно, обережно. Для цього застосовують 3% розчин, який вводять протягом години крапельно. Швидке введення призводить до зупинки дихання; — інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (каптоп-рил, еналаприл) протипоказані вагітним через ризик появи вад розвитку плода (природжених вад); — діуретики несумісні з сульфаніламідними препаратами; — сечогінні препарати приймають у першій половині дня; — тіазидні діуретики протипоказані при важкій нирковій недостатності; вони зумовлюють загострення подагри, збільшують вміст цукру в крові (увага до діабетиків); — дихлотіазид призначають за схемою індивідуально після їди; — фуросемід несумісний в одному шприці з іншими препаратами. Фуросемід у таблетках приймають перед їдою. Фуросемід не можна призначати разом з препаратами, що виявляють ототоксичну та нефротоксичну дії. Таблиця 24. Антигіпертензивні засоби
ДІУРЕТИКИ (лат. diuretica < грец. diuréō; — виділяю сечу), або сечогінні препарати — у широкому розумінні ЛП, що підсилюють видільну функцію нирок і збільшують кількість сечі. Точніше визначення Д. — препарати, що викликають посилене виведення солей (насамперед натрію) і води з організму. Підкреслюючи первинність впливу справжніх Д. на екскрецію солей (вода пасивно рухається за натрієм та іншими осмотично активними речовинами), ці препарати іноді називають салуретиками. Основна мета застосування Д. — посилення електроліто- і водовидільної функцій нирок. Тому вони призначені в основному для лікування набряків, артеріальної гіпертензії й отруєнь. Однак у зв’язку з широким спектром ренальних і екстраренальних ефектів Д. наведеними станами показання до їх застосування не обмежуються. У медичній практиці використовують також діуретики рослинногопоходження, зокрема настої з бруньок берези (Gemmae Betulae), листабрусниці (Folium Vitis idaea), лист а му чин ці (Folium Uvae ursi),трави хвоща польового (Herba Equiseti) та ін. Рекомендовані такожскладні сечогінні збори, наприклад, збір сечогінний № 1, до складу якоговходять листя мучниці (3 частини), квіти волошки синьої і коріннясолодки (по 1 частині). Одну столову ложку цього збору заварюютьсклянкою окропу, настоюють 20хв, охолоджують, проціджують. Приймають по1 столовій ложці 3-4 рази на день.Серед відомих лікарських рослин приблизно у 70 — 80 % виявлено здатність посилювати виділення сечі. Однак за традицією використовується сечогінна дія лише деяких рослин. Незважаючи на те що ця дія значно слабша порівняно з багатьма сучасними діуретиками, лікарські рослини мають свої переваги, зокрема незначна їх токсичність дає змогу застосовувати рослинні препарати тривалий час без побічної дії. Листя мучниці (fol. Uvea ursi) — містять флавоноїди, а також глікозид арбутин (близько 6 %). Флавоноїди підвищують діурез. В організмі арбутин розкладається з утворенням гідрохінону, якому властива протибактеріальна дія. Використовують, як правило, відвари з розрахунку 0,5 — 1 г листя на один прийом. Призначають 3 — 5 разів на день при запальних захворюваннях сечового міхура та сечових шляхів. Відвар не слід вживати при захворюваннях нирок: гідрохінон подразнює їхню паренхіму. Трава хвоща польового (НегЬа Equiseti) — містить велику кількість розчинної у воді силікатної кислоти, флавоноїди, алкалоїди та інші речовини. Відвару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезінфікуюча і протизапальна дія. Призначають, як правило, у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г трави на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Як і листя мучниці, траву хвоща польового не слід вживати при захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми. Листя ортосифона (нирковий чай -Fol. Orthosphonis) - містять глікозиди, сапоніни, алкалоїди та ін. Росте головним чином у Південно-Східній Азії, Індії, Індонезії. Вирощують у Криму, на Кавказі. Має слабку сечогінну і протизапальну дію. Широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів. Використовують у вигляді настою з розрахунку 1 — 2 г трави на прийом. Приймають за ЗО хв до їди 2 — 3 рази на день. Побічна дія не виявлена. Листя брусниці (fol. Vitisidaea) -містить флавоноїди, глікозиди, у тому числі арбутин, органічні кислоти та ін. Найчастіше застосовують у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г листків на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Для листків брусниці характерна слабка сечогінна, антисептична і протизапальна дія. Не рекомендують застосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми. Крім цих рослин сечогінна дія виявлена у горицвіту весняного, квіток волошки синьої, ягід ялівцю звичайного, бруньок і молодих листків берези бородавчастої та ін. Сечогінні засоби іноді застосовують комбіновано при хронічній недостатності серця, гострій і хронічній недостатності нирок та при деяких інших захворюваннях з порушеннями водно-сольового обміну. Найчастіше комбінують засоби з різним механізмом дії для активнішого виведення солей і води з організму. Поєднане застосування препаратів, крім того, спрямоване на зменшення їх негативної побічної дії. Для збільшення салуретичної і діуретичної дії осмотичні сечогінні комбінують з речовинами, які діють на рівні клітин ниркових канальців. Здебільшого в таких випадках застосовують маиіт з кислотою етакриновою або фуросемідом. Таку комбінацію призначають у випадках проведення форсованого діурезу при отруєннях або за потреби швидкої дегідратації, наприклад при набряку мозку. Часто комбінують активні діуретики, які діють на рівні базальної мембрани, з тріамтереном або спіронолактоном -препаратами, які діють на рівні апікальної мембрани. При цьому зменшується можливість виникнення гіпокаліємії. Застосування тріамтерену, амілориду з похідними бензодіазепіну запобігає порушенню кислотно-лужної рівноваги, а також гіперурикемічній дії (таблетки «Трі-ампур», «Модуретик» та ін.). Деякі сечогінні засоби здатні підсилювати дію препаратів інших груп. Так, сильні діуретики (тіазиди, кислота етакри-нова, фуросемід) посилюють дію гіпотензивних засобів (наприклад, алкалоїдів раувольфії) — таблетки «Адельфан-езидрекс», «Неокристепін», «Бринердин», «Кристепін» та ін. Тріамтерен і спіронолактон завдяки калійзберігаючій дії можна застосовувати разом з серцевими глікозидами. Сечогінні засоби потеціюють ефект багатьох протипухлинних засобів, збільшуючи чутливість клітин пухлини до цитостатиків. Слід пам'ятати, що активні салуретики (фуросемід, буфенокс, кислота етакринова) значно збільшують ототоксичну дію антибіотиків.
|
