Класифікація анальгетиків

1. Наркотичні анальгетики (опіоїди):.

1.1. Алкалоїди опію — морфін, кодеїн; омнопон — суміш алка­лоїдів опію.

1.2. Синтетичні замінники морфіну: промедол, фентаніл, суфентаніл, метадон, дипідалор (піритрамід), естоцин, пен-тазоцин, трамадол (трамал), буторфанол (морадол), бупре-норфін.

2. Ненаркотичні анальгетики:

2.1. Похідні саліцилової кислоти — кислота ацетилсаліцилова, ацелізин (аспірин).

2.2. Похідні піразолону: бутадіон, анальгін.

2.3. Похідні параамінофенолу: парацетамол.

2.4. Іншої хімічної будови — ідометацин (метиндол), диклофенак натрію (вольтарен, ортофен), амізон, кислота мефена-мова, ібупрофен, піроксикам.

Наркотичні анальгетики — це лікарські препарати, які усувають біль різного походження і спричинюють ейфорію, зви­кання та лікарську залежність.

В організмі людини немає больового центру, а є система, яка сприймає, проводить больові імпульси і формує реакцію на біль — ноцицептивна (від лат. посео — ушкоджую), тобто больова.

Антиноцицептивна система порушує сприйняття болю, прове­дення больового імпульсу і формування реакцій. До складу цієї системи входять ендорфіни, які виробляються у гіпофізі, гіпотала­мусі і надходять у кров. їх виділення збільшується при стресі, у період вагітності, під час пологів, під впливом азоту закису, фторотану, етанолу і залежить від стану вищої нервової системи (позитивні емоції).

Наркотичні анальгетики імітують ефекти енкефалінів. Вони порушують надходження больових імпульсів у ЦНС і таким чином усувають біль, запобігають порушенням серцево-судинної систе­ми, що пов'язані з болем. За силою знеболювальної дії їх можна розташувати в такому порядку: фентаніл, суфентаніл, бупренор-фін, метадон, морфін, омнопон, промедол, пентазоцин, кодеїн, трамадол.

Фармакологічні ефекти:

— центральні ефекти: анальгезія; пригнічення дихання (сту­пінь залежності від дози опіоїдів); пригнічення кашльового рефле­ксу (цей ефект використовують при кашлю, який супроводжується болем або кровотечею — при пораненнях, переломі ребер, абсцесі тощо); седативний ефект; снодійний ефект; ейфорія — зникнення неприємних емоцій, відчуття страху, напруги; нудота і блювання як наслідок активації дофамінових рецепторів тригер-зони. З'яв­ляється у 20—40% пацієнтів на першу ін'єкцію опіоїдів; підвищення спінальних рефлексів (колінного тощо); міоз (звуження зіниць) з'являється внаслідок підвищення тонусу ядра окорухового центру;

— периферійні ефекти: обстипаційний ефект, пов'язаний із ви­никненням спастичних скорочень сфінктерів, обмеженням пери­стальтики. Як антидіарейний засіб застосовують лоперамід (імодіум), препарат близький за хімічною будовою до фентанілу; бра­дикардія і артеріальна гіпотензія, пов'язані з підвищенням тонусу ядра блукаючого нерва; підвищення тонусу непосмугованих м'язів сечового міхура і сфінктера сечівника (може з'явитися ниркова коліка і затримка сечі, що небажано в післяопераційний період); гіпотермія (тому пацієнта слід зігрівати і він повинен часто пере­вертатися у ліжку).

Морфіну гідрохлорид — головний алкалоїд опію, який було ви­ділено в 1806 p. B.A. Сертюрнером і названо на честь грецького бо­га сну Морфея (опій — це висушений сік з головок снодійного ма­ку — Papaver somniterum. Він містить понад 20 алкалоїдів). Морфін є основним препаратом групи наркотичних анальгетиків. Для ньо­го характерна сильна анальгезивна дія, виразна ейфорія, а при по­вторних введеннях швидко виникає лікарська залежність (мор­фінізм). Характерним є пригнічення дихального центру. Малі дози

спричинюють сповільнення і підсилення глибини дихальних ру­хів, великі дози сприяють подальшому сповільненню і зменшенню глибини дихання. Токсичні дози призводять до зупинки дихання.

Морфін швидко всмоктується як при внутрішньому застосу­ванні, так і при підшкірному введенні. Дія настає через 10-15 хв після підшкірного і через 20—30 хв після перорального введення. Тривалість дії — 3-5 год. Добре проникає через ГЕБ і плаценту. Біотрансформація відбувається в печінці, виводиться із сечею.

Застосовують морфіну гідрохлорид як знеболювальний засіб при інфаркті міокарда, до та після операції, при травмах, онколо­гічних захворюваннях. Призначають підшкірно, внутрішньо в по­рошках або краплях. Дітям до 2 років не призначають.

Кодеїн застосовують як протикашльовий засіб при сухому ка­шлю, бо він менше пригнічує кашльовий центр.

Омнопон містить суміш алкалоїдів опію, в тому числі 48-50% морфіну і 32-35% інших алкалоїдів. Препарат поступається за анальгетичною дією морфіну і дає спазмолітичний ефект (містить папаверин).

Застосовують у таких випадках, як і морфін, але має перевагу при спастичному болю. Вводять підшкірно.

Промедол. Синтетичний анальгетик. За анальгетичною дією поступається морфіну в 2-4 рази. Тривалість дії 3-4 год. Нудоту і блювання зумовлює рідше, ніж морфін. Менше пригнічує центр дихання. Тонус непосмугованих м'язів сечовивідних шляхів і бро­нхів знижує, а тонус кишок та жовчовивідних шляхів підвищує. Посилює ритмічні скорочення міометрія.

Застосовують як знеболювальний засіб при травмах, до та піс­ля операції. Ефективний при виразковій хворобі шлунка і дванад­цятипалої кишки, стенокардії, інфаркті міокарда, кишковій, пе­чінковій і нирковій коліці та при інших спастичних станах. В акушерстві для знеболювання пологів призначають підшкірно, внутрішньом'язово та внутрішньо.

Фентаніл — синтетичний препарат, що перевершує за анальге-зивною дією морфін у 100-400 разів. Після введення внутрішньо­венно максимальний ефект спостерігають через 1-3 хв і триває він 15-30 хв. Фентаніл спричинює виражене (аж до зупинки дихан­ня), але не тривале пригнічення центру дихання. Підвищує тонус скелетних м'язів. Часто виникає брадикардія.

Застосовують головним чином для нейролептоанальгезії у по­єднанні з нейролептиками (таламонал, або іновар). Препарат мо­жна застосовувати для зняття гострого болю при інфаркті міокар­да, стенокардії, нирковій і печінковій коліці.

Пентазоцину гідрохлорид зумовлює меншу психічну залежність, підвищує AT.

Побічні явища та заходи їх усунення:

— пригнічення дихання (для усунення — аналептики);

— нудота, блювання (протиблювотні — метоклопрамід);

— брадикардія, артеріальна гіпотензія (атропін);

— гіперемія і свербіж шкіри (антигістамінні);

— закрепи (проносне — листя сени);

— толерантність;

— психічна і фізична залежність.

При гострому отруєнні наркотичними анальгетиками виникає пригнічення ЦНС, яке характеризується непритомністю, при­гніченням дихання аж до зупинки, зниженням AT і температури тіла, різким звуженням зіниць. Характерними ознаками є патоло­гічне дихання за типом Чейна—Стокса, збереження сухожилкового рефлексу та різкий міоз.

Ефективні засоби при гострому отруєнні морфіном — антаго­ністи опіоїдної системи: налоксон, налтрексон, частковий антаго­ніст налорфін. Ці препарати нормалізують дихання, AT. Неза­лежно від шляху надходження отрути в організм, багаторазово промивають шлунок 0,05-0,1% розчином калію перманганату, призначають 20-30 г активованого вугілля, сольове проносне. Проводять форсований діурез.

При тривалому застосуванні наркотичних анальгетиків з'явля­ється лікарська залежність опіоїдного типу, для якої характерна толерантність, психічна і фізична залежність, а також абстинент-ний синдром. Толерантність виявляється через 2-3 тиж (іноді ра­ніше) добового приймання терапевтичних доз.

Після припинення вживання опіощних анальгетиків толерант­ність до ейфорії і пригнічення дихання зменшуються через декілька діб. Психічна залежність — ейфорія, що виникає під час приймання наркотичних анальгетиків і є першопричиною безконтрольного вживання наркотиків, особливо легко виникає у підлітків. Фізична залежність пов'язана з абстинентним синдромом (синдром відміни): сльозотеча, гіпертермія, різкі зміни AT, біль у м'язах та суглобах, нудота, діарея, безсоння, галюцинації. Наркоман іде на все, щоб дістати препарат і позбутися цих симптомів. Постійне приймання опіоїдів призводить до психічної та фізичної деградації особистості.

Лікування лікарської залежності від опіоїдів є комплексним. Це методи детоксикації, введення антагоністу опіоїдів — налтрексону, симптоматичні засоби та здійснення заходів для запобігання контактам наркомана зі звичним середовищем.

Особливості роботи з наркотичними анальгетиками (опіоїдами):

— це отруйні препарати списку А, їх виписують на спеціальних бланках, вони підлягають кількісному обліку. Виписування і зберіган­ня регламентується;

— за зловживання, застосування не за призначенням — кри­мінальна відповідальність;

— морфін не сумісний в одному шприці з аміназином;

— промедол несумісний з антигістамінними засобами, тубокурарином, тразикором;

— в одному шприці не можна вводити пентазоцин з барбітуратами;

— препарати опію гальмують перистальтику кишок і можуть затримувати всмоктування інших препаратів, які призначають вну­трішньо.

Таблиця 17. Наркотичні анальгетики

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування
Наркотичні (опіоїдні) анальгетики
Морфіну гідрохлорид (Morphini hydrochloridum)	Ампули і шприц-тюбики по 1 мл 1 % розчину	Внутрішньо по 0,01-0,02 г після їди; підшкірно, внутрішньом 'язово по 1 мл 1 % розчину, внутрішньовенно (повільно)
Омнопон (Отпоропит)	Ампули з 1-2% розчином по 1 мл.	Підшкірно по 1 мл 2% розчину
Промедол (Promedolum)	Порошок; таблетки по 0,025 г; ампули та шприц-тюбики по 1 мл 1% і 2% розчину	Внутрішньо 0,025 г до їди; підшкірно по 1 мл 1% або 2% розчину
Фентаніл (Phentanylum)	Ампули по 2 і 5 мл 0,005% розчину	Внутрішньом 'язово та внутрішньовенно по 1-2 мл (0,00005-0,0001 г)
Антагоніст наркотичних анальгетиків
Налоксона гідрохлорид (Naloxoni hydrochloridum)	Ампули по 1 мл (0,4 мг/мл)	Підшкірно, внутріш-ньом'язово, внутріш­ньовенно по 1-2 мл (0,0004-0,008 г)

Ненаркотичні анальгетики (анальгетики-антипіретики) — це лікарські засоби, що усувають біль при запальних процесах і дають жарознижувальний та протизапальний ефекти.

Запалення — це універсальна реакція організму на дію різнома­нітних (ушкоджуючих) факторів (збудники інфекцій, алергійні, фізичні і хімічні чинники).

У процесі запалення беруть участь різні клітинні елементи (лаброцити, клітини ендотелія, тромбоцити, моноцити, макрофаги), які секретують біологічні активні речовини: простагландини, тромбоксан А₂, простациклін — «медіатори запалення». Сприяють виробленню «медіаторів запалення» ферменти циклооксигеназ (ЦОГ).

Ненаркотичні анальгетики блокують ЦОГ і гальмують утво­рення простагландинів, що спричинює протизапальний, жарозни­жувальний і анальгетичний ефекти.

Протизапальний ефект — полягає в тому, що обмежуються ек­судативна і проліферативні фази запалення. Ефект через декілька діб.

Анальгетичний ефект з'являється через декілька годин. Препа­рати впливають переважно на біль при запальних процесах.

Жарознижувальний ефект виявляється при гіперпірексії через декілька годин. При цьому збільшується тепловіддача за рахунок розширення периферійних судин і посилення потовиділення. Знижувати температуру тіла до 38 °С нераціонально, оскільки субфебрильна температура — це захисна реакція організму (підвищу­ється активність фагоцитів і продукція інтерферону тощо).