Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Фабіровська Катерина




Науковий керівник – Криловець А. О., кандидат філологічних наук, доцент

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СВІТОВОГО ОБРАЗУ ПРО ДОН ЖУАНА У РОМАНІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА „СРІБНЕ МОЛОКО”

У статті розглядаються особливості інтерпретації світового сюжету про Дон Жуана письменником-шістдесятником Валерієм Шевчуком, визначається місце роману „Срібне молоко” серед інших творів на цю тему в українському літературному процесі, дається оцінка художній своєрідності роману та новаторству автора.

Ключові слова: мандрівний сюжет, Дон Жуан, інтерпретація.

This article discusses the features of the world’s interpretation of Don Juan story writer Sixties Valery Shevchuk, identified the place of the novel „Silver milk” among other works on this subject in the Ukrainian literary process, assesses artistic originality and innovation of the novel labels.

Key words: wandering story, Don Juan, interpretation.

Упродовж останніх років українська література активно прилучається до світового літературного процесу, світові теми і сюжети знаходять своє нове переосмислення на ґрунті української словесності. У різний час до мандрівного сюжету про Дон Жуана зверталися Леся Українка, І. Франко, С. Черкасенко, І. Муратов, Ю. Косач та інші. Особливості інтерпретації цього сюжету стали об’єктом досліджень багатьох літературознавців, таких як В. Агеєва, Т. Гундорова, М. Ільницький, Є. Ненадкевич, Я. Розумний, М. Стріха та ін.

Актуальність дослідження особливостей інтерпретації мандрівного сюжету про Дон Жуана в романі „Срібне молоко” зумовлена міжлітературними зв’язками, які сьогодні стають все тіснішими, та порівняно недавньою датою виходу роману у світ.

Новизна статті у тому, що це одна із перших спроб дати літературознавчу оцінку романові, який вийшов недавно, спроба виокремити йому місце у літературному процесі.

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей інтерпретації мандрівного сюжету на сучасному українському ґрунті, у виявленні міри традиційності та ступеня новаторства автора.

Немає сумніву, що образ Дон Жуана належить саме до таких літературних утворень, котрі „внаслідок „боротьби за існування” між літературними образами висунулися на поверхню літератури і набули значення і назви світових” [4, с. 7]. Від часів Тірсо де Моліни, Мольєра, Меріме, Гофмана, Пушкіна, цей образ приходить і в українську літературу, де знаходить нове втілення. Упродовж своїх „мандрів” образ Дон Жуана трансформується: спершу – це проклятий грішник, згодом – аристократ із крамольною філософією, ще пізніше – вільний митець, який чимось нагадує Фауста. Кожне нове літературне втілення сюжету – це чергова сходинка до його модернізації: епігонські переспіви поволі забуваються, з’являються неординарні думки, сюжет еволюціонує. Інколи якась смілива спроба стає стимулом для подальших роздумів і перевтілень сюжету. Так було з новелою „Душі чистилища” Проспера Меріме, із якою генетично пов’язаний “Похорон” Франка. Так можна сказати про „Камінного господаря” Лесі Українки, яка використала зовнішню форму „Каменного гостя” О. Пушкіна, щоб завуалювати сміливу філософію і психологію своїх героїв, створивши тим самим два пласти прочитання: для пересічного і втаємниченого читача.

Однак інколи генетична зближеність між творами не є принциповою для автора, який за допомогою штрихів і деталей відволікає читача від традиційного сюжету, намагається грати із читачем, навіюючи йому різні асоціації, думки тощо, зміщуючи смислові і естетичні акценти.

Це можна сказати про Валерія Шевчука, який тяжіє до міфологізму, зображення ілюзорного характеру життя людини не лише у світі художньої реальності. Валерій Шевчук – письменник з особливим світобаченням. Жанр химерного роману стає для читача окремим світом, у якому реальність поєднується з фантастикою так, що інколи важко відокремити одне від іншого. Таким є „Срібне молоко” – роман, у якому знаходимо нову і незвичну інтерпретацію світового сюжету про Дон Жуана, який мандрує українськими землями кінця XVII століття. Роман з’явився 2002 року й одразу викликав науковий інтерес і дискусії у читацьких колах. Річ у тім, що ця інтерпретація сюжету про Дон Жуана аж ніяк не подібна до попередніх.

Перша суттєва відмінність – жанрова. Як пише сам автор, це – трагікомедія в чотирьох актах із розсипаним по тексту прологом, але з правильно поставленим епілогом. Отже, читач має справу із драмою у прозі. У містично-комічному ключі подано протазис, епітазис та катастазис, у трагічному – катастрофу. Валерій Шевчук розширює рамки жанру, і роман „Срібне молоко” перетворює на своєрідну казку-побрехеньку про дяка, який мандрує селами Волині і Поділля. Легко написана, „казочка” читається на одному диханні. Із першої сторінки читач потрапляє в тонкі, майстерно сплетені сіті зі слів. Насичений порівняннями та метафорами, текст неначе пахне щойно спеченим хлібом і квітучими садами. Він переповнений таємними звуками і барвами місячної ночі. Роман написано в бароковому стилі, тому закономірним тут є поєднання реальності життя та елементів міфологічної свідомості, трагічного та комічного, фантастичного та раціонального, універсального та конкретного, високого та низького.

Друга відмінність – головний герой дяк Григорій Комарницький. Це теж представник барокової культури, складач нищенських віршів, „саме той, що створив пісню про бідаху комара, що женився на мусі, а після необачно звалився з дуба, бо його здула звідти шуря-буря” [6, с. 7]. Григорій Комарницький – це не традиційний Дон Жуан: сильна, впевнена в собі людина з власною крамольною філософією; це навіть не борець за свободу. Головний герой – цілковитий антипод: хирлява, слабодуха особистість із заячою душею. Він потрапляє у любовні пригоди не так із власної волі чи бажання, а через якусь містичну долю чи призначення. У кожному місці на нього полює жінка, на чари якої він спокушається в момент слабодухості. Це або самотня вдова, яка бачить у дякові образ свого померлого чоловіка, або зведена дівчина, що прагне приховати свій сором, або одружена жінка, чоловік якої не може дати їй материнства. Любовні походеньки змушують його шукати порятунку щоразу в новому селі. Герой наче роздвоєний: з одного боку – це розумна, творча особистість, у нього за плечима Київська академія, він цитує афоризми відомих людей, знає народну творчість, пише вірші, які дозволяють вижити йому самому та його учням-сиротам; з іншого боку – його мудрі думки стирає нанівець якась чергова спокуса, він несвідомо йде за нею, наче сновида, а прокидається зі сну лиш тоді, коли вже пізно, а єдиним порятунком є втеча.

Однак є риси, які характерні і для традиційного сюжету про Дон Жуана. Відповідно до світових донжуанівських мотивів, Шевчуків персонаж теж постає трагічним шукачем ідеалів, котрий не може приймати прозаїчну реальність. Початково свій потенціал герой скеровує на суто прагматичне завдання – знайти Чучманську землю, своєрідне Ельдорадо, де „свині поїдають із золотих ночов мигдаль, а через міста і села того чудового краю протікає горілчана ріка; там і горобці гуляють у срібних панчохах, а ковбаси ростуть на вербах” [6, с. 35]. Комізм ситуації закладений не у її фантастичності, а у тому, що, на думку дяка, така земля знаходиться якщо не на Волині, то на Полтавщині однозначно. Відтак з’являється мотив дороги, що у Шевчукових творах часто символізує духовне переродження персонажа, у цьому випадку, ще й перехід від комічного до серйозного, трагічного. Недарма твір побудовано у формі барокової трагікомедії, де універсальність поставленої проблеми визначається неправильним, колоподібним розташуванням композиційних елементів драми: пролог знаходиться в епілозі, де читач дізнається про вкраплення першого у всі акти твору. Відтак нерозривною стає і проблематика, а її універсальність зберігається незалежно від хронотопних характеристик.

Третя особливість – зображення етнографічного тла. Це не традиційне змалювання народного життя, окутаного в романтичний ореол. Нема тут і соціальної драми. Події і факти в романі зображено правдиво, точно, без додаткового поетичного замилування. Роман розповідає про життя людей, про чоловіка, якого носить світом, наче він і справді комар. Головний герой – своєрідний вагант, який мав би стати посередником між культурою книжною і народом. Академічні знання дяка не позбавлені народного глузду. Характерно, що у текст зразки фольклорного жанру вплітаються цілими блоками: „І він, дяк Григорій Комарницький, її [Явдоху. – К. Ф.] послухався, хоч кажуть люди: „Жінку слухай, а свого розума май!”, хоч з другого боку: „Поки баби, поти ради”. Однак не можна не зважити, думав дяк, і на іншу мудрість: „Жінки довге волосся мають, а розум короткий”, а ще не міг зминути й такого резону: „Жінка – як жінка, коли схочеш – потягнеш”, а чоловік він такий, що тягти ту жінку попри все потребує, бо без неї його мутить і нудить: зрештою, гадав розважно дяк; „Там макогін блудить, де макітра радить”, так само: „Де голова блудить, там хвіст радить”, але, попри те: „Не одна жінка мужа замудрувала, а відтак і замурувала”. Отже і він сидить ніби замурований, хоча розум застережно нашіптує: „Бери, сараче, ноги на плечі і втікай, як досі тікав, бо пожере тебе пекельце” [6, с. 83].

Основною проблемою, яку порушує автор, є проблема місця людини у світі, збереження її культурного коду, який втрачається без нащадків. Проблематика подається читачеві у вигляді розгорнутих філософських метафор, прихованих алюзій, заміфологізованих образів: „Оце й була причина великої Явдошиної печалі, бо не родить стебло, якщо корінь його мертвіє”. „Відтак узяла горщика, налила води, всипала пшона і сіла в смузі місячного проміння, поставивши того горщика між ніг, а ще притискаючи до лона”. „І її вуста знову заворушилися, видихаючи таки не слова, а їхні значки чи шифри, адже й усе насіння, що потужно тверділо на всіх стеблах, занурених у цю ніч, було також не матерією, а знаками, і жінка, хоча й не знала законів цього світу, визначених мудрими філософами хоч би з тієї таки Київської академії, але знав їх її тулуб, знали лоно і голова, і перса, і руки, і ноги, а передусім душа. Саме тому забурніла й забулькала в її горщику вода, а пшоно почало варитися, саме те пшоно, яке недавно, доки не здерло з нього захисних кожушків луски, також ховало в собі вічну таїну знаку” [6, с. 109].

На суто сугестивному рівні проблематика твору підтримується архетипними образами молока та Змія. Молоко – це символ статевої сили, яка існує поза бажанням людини. У творі є характерний, промовистий момент, коли Антониха, із якою, згідно із сюжетом, дяк не міг мати жодних статевих стосунків (щовечора жінка зачиняла його самого у клуні), подає йому глечик молока. Часто молоко називається срібним або місячним. Місяць – архетипне уособлення мудрості, таємничих першооснов: недарма Явдоха чинить свої магічні дійства у смузі місячного світла (див. цитату вище), у його світлі молоко стає срібним. Змій – то символ блуду, потойбічних сил, єднання землі і неба. У світовій релігійно-біблійній та народній міфологіях Змій виступає як знак мудрості, вогню, зцілення тощо. На прадавніх глиняних фігурках жінок можна було побачити зображення змійки, що протягувалася через тіло до лона. Історик та етнограф Григорій Булашев зазначає, що народні повір’я приписували зміям цілющу силу, те ж саме знаходимо й у М. Костомарова [1, с. 260–261]. Битий шлях нагадує собою тіло змія, тому Змій – це ще й символ дороги. Варто згадати й античний образ, у якому змія пожирає свій хвіст. Можемо сказати, що міфологема Змія вибрана автором якнайвдаліше. Її циклічність коригує розвиток подій у творі.

На композиційному рівні допитливий читач може помітити рух по спіралі. Сюжет умовно ділиться на дві частини. У першій дяк зустрічається зі своїми коханками до перетворення на вовкулаку, а у другій – після перетворення і повернення до людської подоби, знову обходжуючи вже знайомі йому села. Перша умовна частина – то бурлеск і пародія на екзистенційні мотиви світових донжуанівських сюжетів. Наприклад, коли дяка судять у житомирському магістраті, у нього з’являється випадковий товариш, який теж не досить прихильно ставиться до позивачів. Це гуска, кармічне покарання якої полягає у вискубуванні писарчуком із неї пір’їн, щоразу як до суду приходить новий позивач. Так само, як і Явдошин пес, чиї насущні життєві питання паралельно накладаються на проблеми дяка. У другій після кульмінаційної частині любовні пригоди відсутні абсолютно, автор відмежовує розважальний елемент від загальнолюдського сенсу життя. Арсенал філософських доказів про донжуанівський ідеал вичерпано, за ним іде кара, за карою – зцілення: „Але він уже про Дмитриху забув, так само, як забув навіки про Сахнюків з Троянова, Дударчуків із Одудячки, про Хвенну із Синичого та Педору із Воронина – всі вони на тій дорозі, що залишилася позаду, навіки розтали. Бо знав він тільки один шлях – оцей, який витікав із Решетилівки і слався аж під небокрай порожній та безконечний, але він, дяк Григорій, тієї безконечності колись та й досягне. Досягне, бо його веде в цій безперервній мандрівці голос, який виразно звістив йому, що вже годі йому в цьому світі бути перекотиполем. Але щоб не бути перекотиполем, треба конче відшукати своє загублене сім’я, а відтак виплекати на своєму стеблі плід, що його має залишити під цим сонцем кожне живе створіння, котре має право так називатись” [6, с. 190]. Додамо, що подібні авторські прийоми є досить модерними, тому типологічне зіставлення образів Валерія Шевчука зі зразками світового письменництва визначають його твори як багатомірне інтелектуальне явище.

Підсумовуючи вищесказане, можемо стверджувати, що поєднання фольклорно-міфологічного сюжету з історичним прототипом дає літературі багатюще джерело для інтерпретацій, видозміна яких залежить від настроїв літературних епох та таланту авторів. Валерій Шевчук робить свого героя не екзотичним, а суто українським, хоча й українськість його не традиційна романтично-народницька, а частково містична, незвичайна. Майстерним поєднанням сучасності і старовини, вічного і сучасного, святого і грішного автор намалював незвичайне літературне полотно, яке, на нашу думку, стане знаковим в українському літературному процесі. Адже образ українського барокового Дон Жуана, якого створив Валерій Шевчук, характеризується образно-стилістичною розкутістю, унікальністю структурно-композиційних новацій, що увиразнюють його на тлі світового модерну.

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 713. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.02 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7