Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Відьомство у творах Валерія Шевчука




 

Одним із найпоширеніших образів українського фольклору у творчому доробку Валерія Шевчука є образ відьми. „Дім на горі”, „Відьма” - яскравий приклад бачення автором українського потойбічного світу. Мешканки „дому на горі” не просто жінки, дочки, матері, кохані, коханки, вони - живі таємниці, які репрезентують неминучість фатуму.

Ключові слова: образ відьми, міфологія, образ жінки, фольклор.

One of the most widespread images of Ukrainian folklore in Valery Shevchuk’s works is image of witch. „A House on a Mountain” and „Witch” is prime examples of author’s vision of the Ukrainian afterworld world. Habitants of „house on a mountain” are not simply women, daughters, mothers, sweethearts, mistresses; they are living secrets which present inevitability of fate.

Key words: appearance of witch, mythology, appearance of woman, folk-lore.

Актуальність дослідження полягає у спробі з’ясувати вплив елементів літератури бароко та магічного реалізму на творчий доробок Валерія Шевчука, що дає можливість зрозуміти глибину переосмислення народнопісенної образотворчості у всіх її можливих варіаціях.

Новизна роботи у спробі комплексного аналізу творчої майстерності Валерія Шевчука, його вміння трансформувати фольклорні та міфологічні образи.

Метою роботи є спроба з’ясувати, наскільки Валерій Шевчук відходить від традиційної реалістичної прози та як це відображається на персонажах творів.

Образ відьми у різних модифікаціях відомий багатьом народам. В україно-білоруських повір’ях цей образ, на думку С. Токарева, увійшов через посередництво католицької Польщі і тому ввібрав у себе багато західноєвропейських уявлень. У росіян образ відьми-вродливиці не набув такого поширення як в українців [2, с. 70]. Натомість, в українському фольклорі відьма-красуня є поширеним мотивом.

Необарокові риси поетики В. Шевчука визначають співвідношення емблеми, алегорії та символу в одному образі – цю рису зазначив стосовно гоголівського стилю М. Бахтін, та й сам Валерій Шевчук [3]. Саме ці елементи становили основний вплив на формування української літератури XVII–XVIII ст. Але не лише тоді вони мали своє втілення, а й у зразках письменників XX ст. Можна знайти відголоски цих традицій і на сторінках творів Валерія Шевчука. У творах письменника відбивається колоритна міфопоетика українського народу. Твори прозаїка є „картою”, на якій кожен фольклорний та міфологічний образ має своє місце та виконує важливу функцію. Та не лише бароко вплинуло на творчість прозаїка. Він глибоко закорінений у традицію химерного роману. У творах можна простежити й історичний аспект, і філософський, і звернення до фольклору. В. Шевчукові навіть удається поєднувати неможливе: час і простір, минуле і теперішнє. Причому, ідеться навіть не про звичайне минуле, а про „сиву давнину”, коли не було нічого неможливого, коли формувалася народна мудрість, коли еволюціонували характери і виникали „обивателі” і „характерники”. Саме такою багатогранною постає перед читачем „химерна” проза Валерія Шевчука.

Твори В. Шевчука відкидають деякі особливості „химерної” прози (елементи народної сміхової культури), але вбирають в себе інші, уходячи, таким чином, у своєрідну естетичну дискусію з кращими зразками „химерної” світової течії. У своїх спогадах Валерій Шевчук писав: „468 рік був для мене знаменитий тим, що я почав відходити від чистого реалізму і звернувся до умовних форм” [6, с. 466]. Особливий інтерес до „химерних” украплень у романну тканину виявляється у циклі повістей та романів В. Шевчука. „Там фантазійного більше, – стверджує В. Шевчук у розмові з Л. Тарнашинською, – переконуюсь, що співвідношення раціонального та ірраціонального (в історичній прозі) виходить у мене на користь другого” [4, с. 76].

Одним із найпоширеніших образів українського фольклору у творчому доробку Валерія Шевчука є образ відьми. Від твору до твору він варіює, змінюється, то впритул наближаючись, то віддаляючись від української демонологічної традиції. Найбільшої трансформації зазнає цей древній образ у повісті-преамбулі „Дім на горі”.

Людмила Тарнашинська, аналізуючи творчість Валерія Шевчука, виводить дві формули: „міф вічного шляху” та „міф рідного дому”. Дім у творах прозаїка – невід’ємний атрибут, чи то ми говоримо про новелу „Дорога”, чи повість „Птахи з невидимого острова”, чи про роман „Привид мертвого дому”. Завжди дім є тією магічною силою, що не лише захищає, а й утримує всередині усі секрети, усі таємниці, усі містифікації. Тому „дім на горі” – незвичайний. Бабуся розповідає Галі історію дому: „Народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять.. Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап’ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене.. Так було і в матері твоєї, так повинно статись і з тобою..” [5, с. 52]. Друга частина казки така: інші чоловіки „не підіймаються знизу і не просять напитися води, вони з’являються бозна-звідки..” [5, с. 52]. З’явився до Галі сірий птах-джигун – і залишив по собі дитину. Хлопець, який прагнув літати, багато років був „птахом перелітним”, непосидючим і загадковим. З’явився і до її дочки Оксани сірий птах, але не стрепенулося серце Оксани, і тоді „птах ударив із розпачем крилами об шибки дому, піднявся в небо і там помер, загуснувши серед безмежного простору на ще одну з міліардів зорю, котрі швидко й нестримно віддалялись від землі” [1, с. 477]. Бачимо в образах жінок „дому” щось від відьми. Згідно із українськими легендами та переказами, бувають відьми родимі, які продовжують свій родовід від народження, і навчені, яких змалку вчать чаклувати [2, с. 70]. Отже, баба, Галя, Оксана – вроджені відьми. Їхнє призначення переслідує їх від покоління до покоління, передається від дочки до матері. Так, як і у „Домі на горі”, в українських легендах відьми – красуні постають цілком земними: „Часом на Галю находило: хотілось убратися у найкращу одежу, взяти сина за руку і податися у кіно чи просто пройтися по вулицях, накидала гачок на двері і годинами крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе. Розбирала сукні, хай і довоєнні, одягала кожну й припасовувала. Хотілось муркотіти й крутитися” [5, с. 20]. „Муркотіти”, а чи не кішка, згідно з українськими легендами була помічницею відьми, а чи не в кішку вона могла перетворюватись. Із сивої давнини вважалося, що відьомство – жіноча справа, чоловіків вона не передбачала. Можливо, саме тому у творі Валерія Шевчука чоловіки покидають „дім”. Отже, чим далі Валерій Шевчук відходить від традиційного уявлення про відьом як в українській так і в західноєвропейській міфології, тим цікавішим і колоритнішим виявляється трансформація образу, який століттями переносив негативне значення. До речі, в образах мешканок „дому” цей негатив не зображено, напроти, ці жінки живуть у повній гармонії з природою, відчувають її, тонко аналізують і бачать через призму свого світосприйняття.

Валерій Шевчук вимальовує образ „синьої жінки”. „Пішла, як була, ясно-синя й осяйна, напівзачаровано всміхаючись, граючись блакитною хусточкою, яку тримала в руці” [5, с. 23]. У синьому плащі в християнській традиції прийняте зображення Діви Марії. Марія в цьому значенні – Цариця Небесна, що покриває цим плащем, що захищає, що й рятує віруючих. Можливо, саме цим Валерій Шевчук наштовхує читача на думку про чистоту та непорочність Галі, її високу місію. Синій колір оточує і тих, хто відвідав „дім на горі”: „Саме туди вела синя, мерехтлива дорога, по якій ішов, а позаду лишалася хата із печальною жінкою і веселими дітьми… Густий синій мох обріс напівпрозорі кручі і тільки синя дорога була гладка, наче з льоду” [5, с. 4]. У часи християнського середньовіччя люди в синьому й блакитному уважалися надзвичайно мудрими та знаючими більше про надприродне, ніж інші. Те, що виходить від неба, діється небом, з’являється символічно в синьому кольорі.

Зовсім іншу схему відтворення фольклорно – міфологічної оповіді бачимо в оповіданні „Відьма” із циклу „Голос трави”. Не обов’язково у кожному оповіданні відшуковувати апологію якогось філософського чи моралізаторського постулату, художнє ілюстрування переказу та легенди, фантастичного образу, обрядового явища, хоч є тут і майстерно виписані, з образно стилістичним блиском вивершені своєрідні ілюстрації казкових ситуацій, міфічних переказів, легенд, усі вони розгортаються на новому, порівняно з усною народною творчістю, сюжетному дійстві [1, с. 480]. Відьми Валерія Шевчука завжди схожі в одному: вони – красуні. Вони завжди бажані, вони заворожують чоловіків, змушують зробити висновок, що жіноче відьомство спричинене передусім красою. Краса, магічно діючи на чоловіків, нагадує відьомство. Тому, якщо у „Домі на горі” поняття відьма не звучить з уст жодного із героїв, то Валерій Шевчук не приховує надзвичайної природи головної героїні Меланки в оповіданні „Відьма”, вона й справді відьма: „Пішов (князь Долинський) з ганку, а коли озирнувся, щоб ще раз зирнути на відьму, обпікся її гарячим поглядом і її надзвичайною, справді чарівницькою вродою” [5, с. 283]. І знову автор звертає увагу на вроду. Князь Долинський завмирає від погляду на Меланку. Її відьомське єство для нього – це врода. Саме краса стає причиною усіх бід Меланки. Долинському не настільки важливо довести, що Меланка відьма, як здобути її прихильність та близькість будь-якою ціною.

У манері опису зовнішності відьми Валерій Шевчук дотримався одного із варіантів народних переказів. Але автор суттєво відійшов від передачі призначення відьми. Відьма – це жінка, яка передбачає майбутнє, уміло користується заклинаннями та замовляннями, яка стала негативною постаттю після прийняття християнства в Україні. В оповіданні Валерій Шевчук дещо своєрідно описує відьму Меланку:

Ти відважна дівка! – сказав лагідно. – А чому тебе досі не спалили?

Бо не вчинила нікому зла!

Відьма повинна чинити зло, – знову посуворішав князь, – бо з чого тоді виказується відьмацтво?

З того, що я все можу, – сказала Меланка [5, с. 283].

Вимальовується парадоксальний образ: відьма, що не чинить зла. Хоча автор, який позбавив свою героїню можливості чинити зло, залишив їй інші функції, що збігаються з фольклорним образом. Багатьом легендам притаманні мотиви роздягання відьом догола, звертання до хатнього порога, перекочуючись через стіл. Чи можна трактувати їх інакше, ніж символ підготовки до переродження, повернення до первісного стану, прощання з родом, корені якого під порогом, момент самого переродження (у перекочуванні). Популярним в Україні є мотив доїння відьмами чужих корів. Усе це бачимо у творі Валерія Шевчука: „Вночі Долинський зовсім тратив тямку, бо як тільки запалювався місяць, Меланка з’являлася посеред двору зовсім гола. Розпускала на спині волосся і, вклякаючи, шепотіла якісь заклинання. По тому скрадалася до хліва, де стояли спокійні і сонні корови, вибирала найкращу, і пан Долинський сховавшись поблизу, чув як лагідно вона з твариною розмовляє” [5, с. 284]. Меланка не чинить зла, але залишається запитання „Чому?”. Як вона сама каже, вона просто не хоче цього робити, а можливо, ще просто не може. Імовірно, ми бачимо юну відьму на стадії переродження, бачимо її обряди щоночі, бачимо наругу над нею пана. Але нічого з усього перерахованого не може пробудити її внутрішню силу. Виявляється, що пробудити Меланчину відьомську сутність допомогло жіноче начало. Однієї ночі пан не прийшов до неї. Меланці здавалося, що вона мураха під безкраїм небом, жіноча образа спрацьовує. Меланка насилає мор на село, її відьомська суть прокинулась. Внутрішня сила Меланки прокинулась у вирі емоцій, які стали іскрою, пробудивши у звичайній жінці жінку незвичайну, жінку із надприродною силою.

Згідно із українськими віруваннями відьми бувають родимими і неродимими. Якщо розглядати повість-преамбулу „Дім на горі”, то тут ідеться саме про родимих відьом, бо їхнє знання передавалося від матері до дочки. У новелі „Голос трави” зустрічаємо зовсім інший тип відьми – неродиму, ту яка вчиться відьомству. Водночас, Валерій Шевчук ускладнює сюжетну лінію, бо передає відьма своє ремесло не дівчині, а хлопцю.

Як і в творах усної народної творчості зустрічаємо у новелі випробування, яке полягає в образному уявленні майбутньою відьмою її долі. Його має пройти та, хто хоче стати відьмою. Дівчина, що має пройти випробування, іде опівночі до річки, звідки вилазить гаддя, вона його видоює і бере зубами; потім гади хапають сир із такою жадібністю, із якою потім вони розірвуть відьму або її душу. Для порівняння візьмемо оповіді, які були записані В. П. Милорадовичем в Лубенському повіті. „Жінка просила своєї куми: „Навчи й мене відьмити”. А кума каже: „Не видержиш”. – „Видержу”.– „Приходь завтра”. Увечері прийшла та жінка до куми, і кума повела на їх собраніє. Здохла кобила, і в кобилі і гади, і черепахи, і жаби; і туди тій кумі пролазить. Вона те, побачила та й назад, а ті відьми навели їй причину, і вона ошалимоніла, ума тронулась” (від селянина с. Піски І. Рябича) [2, с. 49].

Валерій Шевчук ще описує процес переходу хлопця у відьмаки так: „Подумай три дні і три ночі над тим, що я тобі сказала, – мовила Жабуниха бляшаним голосом. – Тоді прийдеш і скажеш мені, чи не передумав. Я б хотіла, – вона повернулася до хлопця, щоб таки передумав!” Отже, Валерій Шевчук зводить традиційну в усній народній творчості сцену випробування лише до можливості осмислити свою майбутню долю. Чому письменник не дотримується традиційного „розривання душі відьми нечистю”? Бо відьма Жабуниха й сама не знає, що з нею станеться після смерті: „А хіба я знаю, хто мною вершить? – сказала Іваниха Галайдиха. – Коли треба мені чого, прошу в обох: і в бога, і в диявола. Хтось там із них мені і пособля.” [5, с. 457].

Зустрічаємо також у творах усної народної творчості розповіді про викрадення відьмами зірок. Уже давно наука наблизила викрадання зірок малоросійською відьмою до світових повір’їв про знищення, пошкодження та крадіжку світил під час затемнення. Дикуни тоді галасують, стріляють, бажаючи відігнати ворожий дух, що погрожує світилу. У літописах затемнення розглядаються як пошкодження або загибель світила. Лоухи замикають сонце і місяць у скелю, фессалійська чаклунка – у коробку. Викрадання відьмами зірок також можна трактувати як шкідливу діяльність. У Валерія Шевчука стягування зірки з неба означає не спробу нашкодити, а один зі способів пізнання світу, його багатства, його таїни.

Тому джерелом появи у творчості Валерія Шевчука образу відьми є легенди та вірування українського народу, що збереглися у енциклопедичних виданнях про культуру та дохристиянські вірування, а також в окремих варіаціях описані у творах усної народної творчості. У художній інтерпретації Валерія Шевчука образ відьми оживає, набуває нового відтінку та значення, але загалом зберігає той генетичний код, якого він набув упродовж століть. Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що Валерій Шевчук у своїй мислетворчості значно відходить від стандарту реалістичної прози. Звичайне зображення щоденного життя не цікавить письменника у своїй чистій формі. Значно цікавішим прозаїк уважає працювати у царині химерного роману, що поєднує у собі героїв реальних та ірреальних.

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Барокові тенденції в романі В. Шевчука „Дім на горі” // Українська мова та література. – Серпень. – 1999. – № 31.
  2. Міфологія. Енциклопедія. – М. : Велика російська енциклопедія, 2003. – 736 с.
  3. „Серйозний письменник не може бути популярним”. Розмова з Валерієм Шевчуком, письменником. – Львівська газета. – Четвер, 07 квітня 2005 року. – № 62.
  4. Тарнашинська Л. Ліпше бути ніким, ніж рабом: Розмова з Валерієм Шевчуком / Л. Тарнашинська // Дніпро. – 1991. – № 10
  5. Шевчук В. О. Дім на горі : [роман-балада]. – К. : Рад. письменник, 1991. – 483 с.
  6. Шевчук В. Сад житейських думок, трудів та почуттів / В. Шевчук // Українське слово : [хрестоматія української літературної думки XX століття ; у 3-х кн. / науковий редактор А. Погрібний]. – К. : Рось, 1994. – Кн. 3. – 494 с.

Ровінська Оксана

Науковий керівник – Криловець А. О., кандидат філологічних наук, доцент







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 1164. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия