Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Салюк Олена




Рецензент – Криловець А. О., кандидат філологічних наук, доцент

Тема митця і мистецтва в драмі Володимира Винниченка „Чорна Пантера та Білий Медвідь”

Драми В. Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Стаття розкриває проблематику морально-філософських поглядів автора на прикладі конкретного твору. Розглядається драма В. Винниченка „Чорна Пантера та Білий Медвідь.

Ключові слова: драматургія, символічна наповненість, конфлікт твору, парадокс, мотив вибору, взаємодія моралей.

Vynnychenko’s dramas played important role in cultural revival of Ukrainian nation. The article opens author’s issues of moral and philosophical views on the example of concrete composition. Examining Vynnychenko’s drama „Chorna Pantera ta Bilyi Medvid’ (Black Panther and White Bear)”.

Key words: dramaturgy, symbolic filling, conflict of work, paradox, motive of choice, interaction of morals.

На сьогоднішньому етапі розвитку літератури спадщина В. Винниченка повністю не досліджена. Насамперед це стосується драматургії. Слідом за театральними рецензіями і розвідками, присвяченим окремим п’єсам (статті А. Крушельницького, М. Вороного, Ю. Смолича, М. Жулинського), починають з’являтися узагальнювальні праці. Так, маємо монографію Л. Мороз „Сто рівноцінних правд...” [8], розділ Л. Дем’янівської в навчальному посібникові [3]. Питання драматургії автора певною мірою розглядається в монографії В. Панченка [9], у працях інших дослідників. Але згадані праці торкаються лише деяких аспектів драматичної творчості В. Винниченка.

Актуальність нашого дослідження полягає у тому, що нині В. Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту. Надзвичайно цікавим доробком у цьому плані є його драматургія.

Мета статті полягає у розкритті основних характерів та образів, висвітлення психологічних тем і проблем у творі, окресленні загальної проблематики п’єси.

Вершиною творчості Володимира Винниченка дослідники небезпідставно вважають п’єсу „Чорна Пантера та Білий Медвідь”.

Драма була створена на межі культурних епох, в умовах особливого загострення діалогу між традиційним та експериментальним театром, коли у гострій драматургічній полеміці утверджувалися нові цінності, пріоритети, ідеали. Культ індивідуалізму та чуттєвості, активно стверджуваний естетикою модернізму, – особливо співзвучний художнім пошукам літератора, для котрого людина була, передусім, трагічною істотою, що приречена на самотність та постійну боротьбу з суперечностями, які руйнують її цілісність та ставлять під сумнів її самодостатність.

Саме такий погляд драматурга на людину та її місце в світі певною мірою позначився на символічній наповненості п’єси „Чорна Пантера та Білий Медвідь” та очевидній „загодованості” цього тексту. „Окрім того, спостерігається посилена увага до фрейдизму та психоаналізу як основних чинників оформлення та наповнення смислового поля цього драматичного твору” [5, с. 262].

У п’єсі змальовується богемне середовище. І хоч події відбуваються не в українському місті, а в мистецькій столиці Європи – Парижі, цей простір заповнює українська людина. „Герої твору – художник Корній Каневич (Білий Медвідь) та його невелика родина: дружина Рита (Чорна Пантера), мати Ганна Семенівна, син Лесик і богемне оточення родини Каневичів – „митці, їх коханки й моделі”, як сказано у ввідній ремарці до п’єси” [6, с. 236]. Каневичі знімають велике ательє. Білий Медвідь, будучи безумовно талановитим митцем, поки що, як він сам уважає, не ствердив себе належним чином. Великі надії художник пов’язує з полотном „Мадонна з немовлям”, яке повинне явити світові всю масштабність його таланту.

Картина лише пишеться, і у творчий процес включені всі члени родини, а Рита змалим Лесиком позують Корнієві. Він має чітко означений термін – написати роботу для презентації на осінньому паризькому Салоні. Тривожна нота звучить уже у першій дії твору. Лесик захворів – і весь процес зупинився. Під загрозою картина Корнія. Занурений у працю, він не помічає, як поступово віддаляється від родини, утрачає дружину, що готова на відчайдушні вчинки заради порятунку сім’ї.

Зважаючи на поведінку Рити, можна подумати, що хвороба сина для неї – лише привід привернути увагу до себе. Та чи слушне таке твердження, адже у цьому випадку врахована тільки позиція Корнія, одна „правда”, одна „істина”, – В. Винниченко ж не схильний до однозначності, у його п’єсах поряд – „сто рівноцінних правд” [8, с. 142]. У драмі „Чорна Пантера та Білий Медвідь” письменник прискіпливо аналізує конфлікт між жіночою пристрастю й соціальною нормою. Водночас цей конфлікт набагато складніший та суперечливіший, оскільки у Ритиному єстві – Чорній Пантері – постійно змагаються різні інстинкти. Так, скажімо, підтримання інтересу чоловіка до себе означає також і його турботу про дитину, адже молода мати сприймає себе з нею як єдине ціле. З іншого боку, автором порушується питання про утвердження чи руйнацію душі через домінування тілесного.

Парадокс полягає в тому, що Чорна Пантера, будучи сильною особистістю, стає заручницею власного почуття. Так, приміром, дослідниця Л. Мороз, характеризуючи образ Рити, зазначає: „Вона ж бо справді є носієм того стихійно-природного начала, яке, ще за стародавніми уявленнями, внутрішньо чуже чоловікові і яке тільки й зв’язує його з Природою, з Космосом, загалом, за нюансами переживань і поведінки подружжя Каневичів можна спостерігати конкретний, але й водночас художньо узагальнений В. Винниченком вияв докорінної відмінності у „переживанні вічності”...” [8, с. 99].

Конфлікт у творі між подружжям загострюється і набирає дедалі потворніших рис – у ньому боротьба самолюбства і волі, бажання поставити себе, свою правоту вище – жорстока й нищівна війна, у вирі якої загине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя – усе. Недаремно Корній у цій боротьбі поступово втрачає довіру до дружини, до її застережень, сприймає їх лише як прояви егоїзму; утрачає розумні орієнтири в житті й Рита, яка робить немало злих дурниць: іде до багатого мецената Мулена, кидаючи хвору дитину, відмовляється їхати з Лесиком на південь для його лікування. Загравшись у своїх амбіціях, герої самі стають для себе і катами, і жертвами.

Чорна Пантера різко контрастує на тлі традиційних жіночих образів у так званій „чоловічій” літературі. У цьому виявляється конфлікт чоловічого і жіночого світів у драматургії В. Винниченка. „Новаторські за поетикою та порушеними проблемами п’єси сповнені оригінальних ідей, стверджують нові ціннісні орієнтири, що, до того ж, „прочитуються” скоріше контекстуально” [8, с. 98].

Особливого значення в контексті п’єси „Чорна Пантера та Білий Медвідь” набуває образ художника у власне авторському трактуванні. Якщо, згідно із традиційними сюжетними схемами, „митець випробовується славою або грошима й на кін ставить особисте життя, право жити з коханою жінкою, бути відомим або багатим, то в п’єсі на вівтар жертовності покладено життя дитини – немовляти, яке ще не може захистити себе” [1, с. 9].

Символом ідеї, заради якої здатен піти на величезні жертви головний герой твору український художник Корній Каневич – Білий Медвідь, – постає незакінчена картина. Винниченкова рецепція постаті митця у драмі „Чорна Пантера та Білий Медвідь” суголосна з дослідженням психології творчості на філософському, психоаналітичному та власне художньому рівнях [6, с. 237]. Народження прекрасного з хаосу повсякденного життя, цілісність якого утримує лише авторська уява та цементує творча енергія митця – ось той процес, таємничість якого приваблює драматурга. Це, зрештою, те, що надає п’єсі актуального звучання. Як зауважує з цього приводу Л. Мороз, у драмі „йдеться про ті проблеми, які є спільними для художників усіх часів і всіх народів, а сумна історія, що розгортається на сцені, могла статися – і стається, зі своїми деталями, – де завгодно й коли завгодно” [8, с. 101].

Із мотивом вибору пов’язаний і мотив випробування художника через спокушання прекрасною жінкою. Це героїня на ім’я Сніжинка, котра входить в аристократичне оточення. Вона спочатку заперечує інститут шлюбу, проголошує особливе право художника на свободу, а згодом взагалі намагається переконати Корнія, що смерть дитини – це не така вже й трагедія, адже митець повинен бути вільним, а дитина обмежує його свободу. Сніжинка стверджує, що Корній буде вільніший саме з нею, бо Рита – „для самця, а не для творця”. Інакше кажучи, вона надміру сповнена життя.

„Сніжинка, – стверджував Я. Мамонтов, – персонаж невдалий: вона нікого не може переконати, що хоче заволодіти Білим Медведем для мистецтва, а не через мистецтво – для себе, і тому все, що говорить вона про мистецтво, покликання, в її устах робиться вульгарним, а нечутливість до горя Чорної Пантери робить її гидкою” [7, с. 400].

Рита бореться за своє кохання, сприймаючи надмірне захоплення чоловіка малярством як відхід від самого життя, а себе та Лесика – як ті ниточки, що зв’язують Корнія з реальністю. Художник не може жити ілюзіями. Інакше його творчість втратить сенс. Порятунок Лесика тотожний порятунку самого Корнія.

Однак дитина помирає. Відхід Корнія від реальності, перебування в афективному стані особливо виразно проявляються в останньому епізоді п’єси, коли герої не можуть примиритися навіть біля мертвої дитини. На декілька хвилин реальне відчуття того, що відбувається, утрачає Рита. Але усвідомити весь трагізм ситуації їй допомагає материнський інстинкт. Натомість Корній, навпаки, знаходить у смерті сина те, чого йому так бракувало. Смерть залишила свою скорбну печать, і Медвідь намагається точним мазком пензля зафіксувати її. Його вражає трагічна рисочка на обличчі дружини, яка схилилася над „прекрасною блідістю” мертвого обличчя Лесика.

Останні акорди драми, коли Рита знищує картину – те, що віддаляло від неї Корнія, те, що стало причиною смерті дитини, – набувають особливого символічного звучання. Прекрасне не може нести страждання, горе, смерть.

„У п’єсі перемагають не теорії, а знову ж таки природа. Навіть Мистецтво – справжнє, велике Мистецтво – не може існувати в полярному холоді себелюбства, без тепла, без сув’язі рідних душ. Зі смертю Лесика Білий Медвідь почуває себе „не цілим”, ущербним, у ньому „щось порвалось”. Трагедія, яку так старанно накликали, звершилася, природа помстилась за себе” [3, с. 118].

Постійно моделюючи ситуацію вибору й спостерігаючи за поведінкою своїх героїв, В. Винниченко досліджує проблему взаємодії соціальної та індивідуальної моралі. На противагу „абсолютній” моралі його герой Корній висуває свою індивідуальну філософію – філософію творчої людини. Важливими завданнями для письменника було логізувати етику, подати героїв, котрі б могли самі творити власну долю. Звідси – така кількість вольових характерів у його драмах, що плекають свою цілісність та суверенність, долаючи дисгармонію, хаос, переживаючи ситуацію вибору. Людина, яка перебуває на межі вибору, – типовий герой екзистенційних творів. І ця далеко не формальна ознака екзистенційних текстів стає змістовим аспектом письма Винниченка-драматурга.

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 543. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.028 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7