Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ґендерна проблематика у сучасній жіночій прозі




У статті розглядаються особливості сучасної жіночої прози, передумови виникнення сучасних ґендерних студій, з’ясовано новизну тематики жіночої прози на матеріалі творів Оксани Забужко, Галини Гордасевич, Світлани Йовенко, Євгенії Кононенко та висвітлено нову концепцію особистості жінки.

Ключові слова: ґендерні студії, жіноча проза, фемінізм, жінка.

This article discusses the features of the modern women’s prose, the prerequisites of modern gender studies, and noticed the novelty of the subject of women’s prose works on the material by Oksana Zabuzhko, Galyna Hordasevych, Svіtlana Yovenko, Eugenіа Kononenko and outlines a new concept of individual women.

Key words: gender studies, women’s prose, feminism, woman.

 

Останнім часом усе більшу увагу в Україні привертають ґендерні студії. Вони прийшли до нас із Заходу і впевнено завойовують український науковий простір. Ґендерна проблематика стала об’єктом вивчення багатьох літературознавців – В. Агеєвої, Л. Таран, Т. Гундорової, Н. Чухим, С. Філоненко, Н. Зборовської, С. Павличко, М. Богачевської-Хом’як, Р. Лавріненко, О. Луценко, О. Кісь та ін.

Актуальність дослідження ґендерної проблематики у сучасній жіночій прозі зумовлена тим, що вона є недостатньо вивченою, багатоаспектною, адже саме у другій половині ХХ століття проголошується фемінізація людської культури, яка до того часу сприймалася виключно як патріархальна. Українська література поповнюється резонансними феміністичними творами, літературно-критичними працями, автори яких розглядають українську літературу із нового, феміністичного погляду.

Новизна статті у тому, що аналізується нова концепція особистості жінки у літературі, висвітлюються теми, які стали актуальними лише наприкінці ХХ століття.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей та новаторства сучасної жіночої прози.

Цілком зрозумілим є зацікавлення сьогодні ґендерними студіями і справедливо зауважує Віра Агєєва, що „потреба паритетності у стосунках між статями, паритетного представлення жіночих та чоловічих пріоритетів, жіночого та чоловічого голосу в мистецтві – нині одна з найголовніших в українській літературі. Якщо зважити, що зміну становища жінок і стосунків між статями часто вважають найзначнішим революційним перетворенням у суспільстві впродовж ХХ століття, то й модернізація українського суспільства неможлива без ревізії наших заскнілих патріархальних міфів” [1, с. 15] Окрім того, ці питання були особливо актуальними й болючими для української ситуації з огляду на намагання наздогнати західні інтелектуальні стандарти, адже радянська ментальність не допускала ніякого зовнішнього впливу на культурну ситуацію в країні.

Українські ґендерні студії перебувають на початковому етапі свого становлення, хоча вже наприкінці ХІХ століття жіночим рухом зацікавились Олена Пчілка, Н. Кобринська, а згодом ідеї фемінізму підхопило молоде покоління – Леся Українка, Ольга Кобилянська, Уляна Кравченко, Мілена Рудницька. Було засновано жіночий Клуб русинок, Жіночу громаду, Союз українок, видано альманах „Перший вінок” – усе це засвідчило високий рівень розвитку жіночої свідомості, прагнення поширити емансипаційні ідеї на теренах України. Але ця традиція була перервана і штучно спотворена комуністичною системою, у Радянському Союзі феміністичні ідеї не поширювались, адже загальновідомим було пояснення, що жінки мають усі права і їм уже немає що виборювати у держави. Лише в 90-х роках знову зростає зацікавлення жіночими студіями, проте й вони доволі однобокі та мають фрагментарний характер.

Сучасний феміністичний рух порівняно із рухом кінця ХІХ – початку ХХ століття доволі пасивний, не створено жодної жіночої організації, яка б мала вплив на суспільство, не чути жодного резонансного виступу жінок за свої права, немає жодного періодичного видання, присвяченого виключно ґендерним студіям. Але попри таку ситуацію в Україні, письменниці активно звертаються до теми жінки у своїх творах. З’являється низка нових проблем, що були зумовлені сучасними подіями і знайшли своє відображення саме у жіночій прозі.

Важливою у літературі є проблема репрезентації жінки. Зрозуміла річ, що авторки намагаються зображувати її не так, як чоловіки-письменники, а апелюючи до власного жіночого досвіду, порушуючи цим самим традиційні погляди притаманні чоловікам. Адже жінки помічають ті особливості, які залишаються поза увагою чоловіків, оскільки розглядаються ними як другорядні. Найчастіше письменниці звертаються до особистого, адже це для них найближче, вони прочитують текст власного життя, тому твори сповнені біографічних елементів, як скажімо твір Оксани Забужко „Польові дослідження з українського сексу”. Роман підтверджує думку Н. Фрая, Е. Шоуолтер, С. Гілберт, С. Губар про те, що основною формою жіночого літературного письма є автобіографічне письмо як письмо зізнання. „Польові дослідження з українського сексу” О. Забужко теж будуються як жіноче зізнання, але зізнання не провини, а, навпаки, визнання жіночої сексуальності, тілесності, права на самовизначення, неповторності жінки.

Архетип матері був одним із засадничих в українській класичній літературі, але у сучасній жіночій прозі материнство розглядається як проблематичне, а то й взагалі неможливе. Письменниці звертаються до теми абортів, які здебільшого пов’язують із чорнобильською катастрофою, саме це стало особливою рисою української жіночої літератури – материнство стає неможливим у добу катастроф. У своїй повісті „Жінка в зоні” Світлана Йовенко також звертається до цієї теми. Спершу письменниця змальовує світ, у якому усім керують чоловіки, вони є геніальними винахідниками, чудовими спеціалістами і розумними начальниками. Саме чоловіки будують атомну станцію і перебувають у захопленні перед своїм творінням, що ж до жінок, то їм, як зазвичай годиться, відведено лише другорядну роль – берегині домашнього затишку. Це відчула на собі героїня повісті – журналістка Інна, яка живе у цій „чоловічій зоні”: „А може, Зона – це чоловіча планета, де вона справді чужа і мова її тут не потрібна, незрозуміла? Вона має існувати безмовно, безпретензійно: для прикрашання інтер’єру, як необхідність для гармонізації чоловічого побуту. Чистити картоплю, піднімаючись удосвіта, готувати їм і годувати їх, мити посуд, бинтувати рани, робити аналізи, забезпечувати чистий одяг, друкувати й розсилати ділові папери, відати телефонним і поштовим зв’язком… А щоб мати голос і піднімати його нарівні з ними?” [4, с. 38]. Але після катастрофи розклад сил змінюється – чоловік Інни втрачає будь яку надію на щасливе майбутнє, тоді, коли їй вистачає духу ще й підтримувати Олеся, бути йому опорою в його зневірі. Серед жахливої реальності вона мріє про народження дитини. Інна попри свою тілесну слабкість, незахищеність і тендітність, виявляється морально набагато стійкішою за свого чоловіка, але її життя як і життя тисячі інших жінок приречене. Чи може жінка реалізувати свою місію на землі – нести нове життя у світ, – якщо не створено сприятливих умов для цього?

У сучасній жіночій прозі відбувається також спроба переосмислити стосунки матері та дітей, особливо матері та доньки, зачіпається проблема жіночої тілесності. Так, у творі „Любе дзеркальце, скажи…” Г. Гордасевич дочка не сприймає себе, свою зовнішність, оскільки мати постійно наголошує на потворності її тіла: „Що торкається мене, то з найменшого дитинства я від рідної мами дізналася, що в мене ноги, наче в поліського злодія (на думку мами, в поліського злодія чомусь мали бути особливо великі ступні), зуби, як лопати, ніс, як цибулина, очі косі, як у дурнуватої Катьки (була така в нашому селі), а коси, як мишачі хвости. Найбільшою мукою було для мене йти кудись поруч з мамою. Якщо я, як мені здавалося, гордовито зводила голову, щоб бути схожою на царівну, то відразу чула: „Ти куди носа задерла, він у тебе і так кирпатий” [2¸ с. 5]. Таким чином, із дівчини виростає закомплексована жінка, яка боїться поглянути на своє відображення у дзеркалі: „...Я намагалася не дивитися на себе в дзеркало, та й тепер ніби дивлюся, коли підфарбовую губи, а разом з тим ніби не бачу себе” [2, с. 5]. Дивно сприймати такі стосунки матері-доньки, особливо беручи до уваги те, що саме мати передавала доньці традиційну модель жіночого життя у патріархальному суспільстві. Постає питання, якою ж матір’ю, дружиною може стати дівчина, котра уже змалку відчуває свою неповноцінність, соромиться себе, принижена рідною матір’ю. „Радянська мати” намагається й дочку виховати з почуттям презирства до свого тіла.

Єдиною сферою, де жінка могла реалізувати себе була родина, але в сучасній прозі письменниці руйнують і цю твердиню. Переосмисленню підлягають ґендерні стереотипи, зокрема ті, що пов’язані з сім’єю, шлюбом, із взаєминами матері і дітей. Таке руйнування родини насамперед пов’язане з емансипаційними прагненнями жінки, указується на неможливість збереження патріархальної родини в абсурдному апокаліптичному світі. Сучасна українська жіноча проза критично осмислює міф про одруження як „вінець” жіночої долі, адже раніше вважалось, що щасливий шлюб – це запорука хорошого майбутнього жінки. Софія Філоненко вказує на те, що у літературі найбільш уживаним є мотив „бунту проти матері”, як хранительки родового начала, через заперечення цінностей, які вона прагне прищепити дочці (типова тема для феміністичної літератури, антитетичний варіант конфлікту „батьки й діти”, властивого прозі, написаній чоловіками)”[6]. Тема родинного життя змальовується у творах О. Забужко, Т. Зарівної, С. Майданської, Є. Кононенко. Так, у творах Євгенії Кононенко щасливе життя жінки розпочинається лише тоді, коли вона кидає чоловіка і намагається самостійно влаштувати своє майбутнє. Характерним є те, що воно після шлюбу складається набагато вдаліше, ніж із чоловіком. Так трапляється з Веронікою Раєвською, героїнею роману „Зрада”: лише після розлучення з Дмитром відбувається самоутвердження Вероніки у виборі улюбленої справи, налагодженні побуту, поїздці до Америки (Америка тут трактується як один із символічних знаків свободи).

Таким чином, бачимо, що патріархальний світ у сучасній жіночій прозі представлений як такий, що нищить особистість жінки, її єство, у якому закладені прагнення щасливого материнства, рівності в коханні і повноцінного родинного життя. Проте ці прагнення не можуть бути втіленні у життя, оскільки не створено сприятливих умов для їхньої реалізації, тому разом із феміністичним пафосом у жіночій прозі звучить критика на адресу фемінізму, письменниці розчаровані в його ідеалах та можливостях.

У сучасній жіночій прозі представлена нова концепція особистості жінки, яка визначена Софією Філоненко як „концепція жінки з „роздвоєним”, „роздертим” єством: бажання бути вільною, незалежною, справді емансипованою часто суперечить глибинному потягу до родинності і материнства” [7]. Жінка прагне бути хорошою матір’ю, дружиною, але поряд із тим бажає бути незалежною, самодостатньою особистістю, намагається реалізувати себе в різних сферах, а це призводить до того, що вона не може повністю реалізувати себе ні у першому, ні в другому випадку. Важко також не погодитись із Л. Таран, яка визначає новий тип героїні жіночої прози як „універсальну гуманітарну особистість”. Така „особистість „вбирає” в себе скарби людської культури, вона відкрита до діалогу з нею і водночас сама творить нові культурні цінності, прагнучи реалізувати себе в якомога ширшій сфері художньої та інтелектуальної діяльності” [7]. Ця концепція особистості жінки розкрита в романах і повістях О. Забужко, С. Йовенко, С. Майданської, Г. Гордасевич, Є. Кононенко – це тип „нової героїні”, наділеної гострим критичним розумом, освіченої, творчої жінки, емансипованої за духом, яка постійно перебуває у пошуку відповідей на свої запитання.

Як бачимо, кінець ХХ століття ознаменувався порушенням ґендерних проблем сучасною жіночою прозою, а це є необхідною частиною феміністичного проекту, що призведе до переосмислення традиційних уявлень про жіночу роль у сучасному світі.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 1357. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия