Студопедия — К.п.н., доц. Трибулькевич К.Г. Антична філософія зародилася у VI ст
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

К.п.н., доц. Трибулькевич К.Г. Антична філософія зародилася у VI ст






Антична філософія зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала.

Філософія античного світу виростає із міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси філософії цього періоду такі:

— наявність в ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

присутність елементів антропоморфізму;

Антропоморфізм — це уподібнення процесів, речей і явищ живої та неживої природи, універсуму в цілому й тих фантастичних істот, якими міфологічна свідомість населяє світ, людині, її фізичній та психічній будові.

наївний пантеїзм тобто ототожнення богів з силами природи;

пов'язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх в категоріях «добра», «зла», «справедливості», «блага» і т.п

в цій філософії основна увага звертається на пошуки першоначала всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди.:

І - досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.

ІІ – класичний (У-ІУ ст. до н.е.) Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських пізнавальних можливостей. Цей період є вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.

ІІІ – елліністичним (кін. IV ст. до н.е. —УІ ст. -н.е.) Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду. Особливий інтерес в філософії проявляється до проблем морально-етичного плану.

 

І. Досократична філософія.

При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську.

Засновником мілетської школи був Фалес (УІІ-УІ ст. дод.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим; вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, існуючою завжди.

Фалес вбачав таку першооснову у воді:

Анаксімандр вважав, що нею є невизначене начало, яке він назвав «апейрон»;

Геракліт прийняв за першооснову космічний вогонь.

Якщо представники мілетської школи клали в основу світу якусь матеріальну стихію (воду, вогонь і т.д.), то в елеатській школі перше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям «буття».

Представниками такої ідеї є: Парменід (УІ-У ст. до н.е.) і Зекон (V ст. до н.е.).

Парменід поділяє світ на істинний і неістинний. Істинним є буття,оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ конкретних речей є неістинним, адже речі – тимчасові (постійно змінюються, сьогодні вони інакші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають).

Одним з відомих представників античної філософії був Демокріт (V ст. до н.е.): існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу. Немає ніякої надприродної сили, яка управляє атомами і світом в цілому. У світі діють тільки механічні закони.

ІІ. Класичний період розвитку античної філософії.

Якщо в центрі увага досократичних шкіл був Космос, Всесвіт, то Сократ головну проблему філософії вбачає в пізнанні людини. І вся післясократівська філософія спрямована на вивчення людини, її життя. Тому, вчення Сократа є вододілом у розвитку античної філософської думки.

Сократ (У-ІУ ст. до н.е.)

1. Висуває думку про те, що істинним світом людини є її внутрішній світ. Пізнання цього світу здійснюється не чуттєвістю, а розумом, раціональністю. Він вважає, що в багатьох своїх характеристиках люди однакові, тому пізнання однієї людини дає знання про людей і світ в цілому. «Людино, пізнай саму себе, і ти пізнаєш весь світ» — таке філософське кредо Сократа.

2. Сократ не залишив після себе філософських трактатів, бо принципово нічого не писав, вважаючи своїм головним завданням — навчити людей мислити за допомогою дискусій і бесід. Про його погляди ми знаємо з праць його учнів, зокрема Платона. У бесідах та дискусіях сформувався філософський метод Сократа. Його суть полягала в наступному: істина не знаходиться і не виникає у голові окремої людини безпосередньо. Вона народжується у процесі діалогу між людьми, що спільно шукають істину, в процесі стикання протилежних думок та точок зору. Саме мистецтво вести суперечку він називав діалектикою («в споре рождается истина»).

3. Сократ ніколи не вважав себе «мудрим» («софос»), а лише «філософом», тобто таким, що любить мудрість. Тому, він полюбляв говорити: «Я знаю, що я нічого не знаю». Легенда свідчить, що він твердив своїм учням: «Чим більше я знаю, тим більше не знаю». При цьому він пояснював це таким чином. Сократ креслив перед учнями два кола: велике та маленьке. Велике коло — це те, що він знає, Маленьке — це те, що знають учні. Але, міркував він, поза колом перебуває галузь невідомого, і коло стикання з невідомим для нього набагато більше, ніж у них. Тому-то, чим мудріша людина, тим краще вона розуміє, як багато їй невідомо, тим менше у неї самовпевненості, самовдоволеності, зарозумілості.

4. Сократ вважав, що філософія є розумінням того, що таке добро і зло. Аморальні вчинки людей він пояснював як результат незнання істини. Зло — це результат незнання доброго. Якщо людина знає, що таке добро, вона ніколи не вчинить зла. Знання є джерелом морального вдосконалення людини. Тільки високоморальна людина може бути щасливою.

Платон (427-347 рр. до н.е.) — творець першої в історії людства системи афективного ідеалізму. Свої твори Платон писав у формі філософського діалогу. У діалогах Платона викладено натурфілософію, вчення про Космос, теорію пізнання та діалектику, розглядаються проблеми людини і суспільства.

 

1. Крім світу речей існує світ ідей. Ідеї — це досконалі, нематеріальнівічні сутності, а речі є недосконалими, спотвореними матеріальними «тінями» ідей.

2. Платон вперше створює концепцію досконалої («ідеальної») держави. У трактаті «Держава» Платон прагне показати яким має бути досконалий устрій суспільства, як повинні бути виховані люди у такому суспільстві. Аналізуючи суспільне життя від давнини до сучасного йому періоду, Платон приходить до думки про те, що матеріальні умови існування, стимули та спілкування людей визначають ступінь свободи, необхідність поєднання їх узами дружби або ворожнечі. Всі існуючі на основі цього держави є державами негативного типу: олігархія, демократія, тиранія. Платон протиставляє їм проект ідеальної держави, де влада належатиме невеликій групі людей; основним принципом устрою такої держави буде принцип справедливості, згідно з яким кожному громадянинові відводиться особливе заняття та особливе становище, що зумовить їх гармонійне поєднання. Взявши за основу відмінності між окремими групами людей і властиві їм моральні якості, Платон розглядає цю відмінність за аналогією з розподілом господарської праці. Всім громадянам держави мають бути властиві не лише справедливість, а й стримуюча міра, яка б приводила до гармонійного узгодження як позитивні, так і негативні сторони.

В структурі людської душі, за Платоном, є три начала: розумне, афективне (емоційне) і чуттєве. Якщо в людей переважає розумне начало — вони є прибічниками правди і справедливості. Завдяки своїй мудрості вони зможуть добре управляти державою. Якщо переважаючою в душі є емоційність, то такі люди мужні, хоробрі, з розвинутим почуттям обов'язку. З таких людей вийдуть прекрасні воїни — оборонці держави. Люди, в яких переважає чуттєва сторона душі, добре працюють фізично, вони зможуть забезпечити матеріальне благополуччя держави. Якщо кожен клас буде чітко виконувати свої функції, то в державі буде порядок. Метою ідеальної держави є не матеріальне забезпечення і не завоювання, а моральна досконалість, яка досягається розвитком науки і особливо філософи.

Виходячи з того, що матеріальні інтереси негативно впливають на поведінку людей і є основною причиною занепаду суспільства, Платон запропонував як ідеальний спосіб життя людей в ідеальній державі певний уклад життя воїнів-стражів, зумовлений позбавленням їх прав мати власне майно. Спільні здобутки, відсутність приватної власності, а також умов для її виникнення, збереження та примноження — ось чинники, які, за Платоном, сприяють створенню такого ідеалу.

За вченням Платона, людина існує заради держави, а не держава існує для людини. Людина, її воля та щастя, морально-етична досконалість віддаються в жертву держав. Мета держави — сприяти розквіту держави, її могутності.

Арістотель (384-322 рр. до н.е.)найвидатніший філософ античності, учень Платона.

1. Основні положення філософії Арістотеля найбільш повно викладені у праці «Метафізика». Через всю цю працю проходить критика вчення Платона про ідеї, а також аналізуються питання про предмет філософії, її основні проблеми, категорії філософії. Але в більш пізніх роботах Арістотель частково повернувся до признання платонівських ідей як першооснови світу. Кожна річ, за Арістотелем має матерію (яка є лише можливістю виникнення і розвитку речі) і форму (яка є причиною, дієвою силою). Саме форма перетворює можливість речі у її дійсність, бо матерія сама по собі інертна, пасивна. Розвиток природніх явищ — це безперервний процес оформлення матерії. Усе в світі підкоряється найвищій меті — кінцевій причині, яку Арістотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном всього — це Світовий Розум.

Найдосконалішою істотою матеріального світу Арістотель вважає людину, в якій, як і у будь-якому предметі цього світу, слід бачити поєднання «матерії» та «форми». «Матерія» людини — це її тіло, «форма» — її душа.Найвищий елемент душі — розум.

2. Арістотель прагнув систематизувати всі накопичені на той час наукові та філософські знання. Філософію він поділив на теоретичну і практичну.Теоретична філософія містить у собі метафізику (у Арістотеля це — наука про початки буття і початки пізнання світу), математику і фізику. Практична філософів складається з етики, політики, риторики, економіки і поетики. Якщо часткові науки пізнають окремі сторони буття, то філософія досліджує суще як таке, його загальні і основоположні принципи, причини і начала. Аристотель виділяє окремо науку логіку, розробляє теорію про закони і правила формально-логічного мислення, про методи наукового дослідження, створює класифікацію категорій. Не випадково його називають «батьком логіки».

3. Проблематика людини в античній філософії знаходить своє відбиття у трактаті Арістотеля «Про душу», який присвячено дослідженню душі, з'ясуванню явищ сприйняття та пам'яті людини. Душа — причина та початок людського тіла.Всі складові душі повинні руйнуватися так само, як і тіло, за винятком розуму. Останній — частина душі, яка не виникає і яка не може загинути. В душі Арістотель бачить найвищу діяльність людського тіла, його «дійсність». У трактаті Арістотель викладає матеріалістичний погляд на незалежність предмета від його сприйняття, розглядає діяльність пам'яті як відтворення уявлень, що існували раніше. Умовою спогадів він вважає зв'язок, за допомогою якого з появою предмета виникає уявлення про інший.

4. Варто також звернути увагу на працю Арістотеля «Нікомохова етика», в центрі уваги якої знаходиться питання про виховання чеснот і формування звичок доброчинного життя, що веде до досягнення щастя. Шлях до щастя філософ бачить у розумній діяльності.

5. У своєму вченні про, державу Арістотель не шукав, як Платон, абсолютної справедливості. Він розумів, що існує основна дилема — або влада закону, або влада людей. Усвідомлюючи всю недосконалість існуючих законів, він все ж таки підкреслював, що "влада закону" краща, ніж влада будь-якої особистості.Правління на основі закону не може бути цілком справедливим, але все ж воно — менше зло, ніж свавілля і пристрасті, притаманні особистості «при владі». Ця ідея Арістотеля увійшла пізніше до фундаменту західноєвропейської демократи'.

ІІІ. Філософія елліністичного періоду.

У ІІІ ст. до н.е. античний світ вступає в період поступово наростаючої кризи рабовласницького суспільства. Настрої відчаю і песимізму стають пануючими у світосприйнятті епохи еллінізму. На передній план елліністичної філософії виходить особистість. Переважаючою проблематикою є морально-етична. Якщо раніше вищим благом для людини вважалось знання, то тепер — щастя. У чому полягає сутність щастя? Як його досягти? Відповідь на ці питання шукали три провідні філософські напрямки: стоїцизм, епікуреїзм і скептицизм.

Стоїцизм виникає наприкінці IV ст. до н.е., найбільш відомими представниками — Сенека (І ст. н.е.) Марк Аврелій. (ст.н.е.) Ідеал, до якого повинні прагнути люди, є пристосування до законів природи. Якщо жити у злагоді з природою, то здобудеш щастя і доброчинність.

Але шлях до щастя гальмують людські пристрасті, прагнення до чуттєвих задоволень. Мудрець повинен їх повністю подолати. Ідеальний стан полягає у безпристрасності, апатії (від грец. «апатейя» — байдужість, безчуттєвість). Єдине знаряддя людини у тяжкій життєвій боротьбі — байдужість до таких речей, як багатство, фізична краса, соціальний стан, навіть здоров'я. Досягнути внутрішнього спокою і безпристрасності — значить навчитись повністю володіти собою, визначати свої вчинки не обставинами, а тільки розумом, який є частиною Світового Розуму, природи. Якщо людина зберегла внутрішню свободу, то навіть смерть не може знищити її як особистість.

Наприкінці IV ст. до н.е. в Афінах виникла, школа Епікура. Філософське вчення Епікура було спрямоване на підтримку спокою, радісного стану духу. Його ідеал емоційного стану людини — атараксія (від грец. — незворушність), яка передбачає звільнення від усяких хвилювань і пристрастей. « Насолода, — зазначав він, - є початком і кінцем щасливого життя».

Філософія, як розумів Епікур, повинна бути практичною системою і забезпечувати щасливе життя. «Головне — живіть так, щоб уникнути страху», — писав він. Якраз осмислення проблеми страху привело Епікура до теоретичної філософії. Він вважав, що два джерела страху — релігія і страх смерті — пов'язані одне з одним. Тому він шукав таку філософію, котра б довела, що боги не втручаються у життя людей і що душа гине разом з тілом. Епікур був матеріалістом. «Людина ніколи не зустрічається зі смертю. Коли ми є, її немає. Коли вона є, нас вже немає». Тому смерті не існує ні для живих, ні для мертвих. І боятись її не варто.

Отже, благом для епікурейців є все те, що породжує задоволення, злом — все те, що породжує страждання. Щастя — в почутті задоволення, в розумній насолоді радощами життя, в душевному спокої. Спокій досягається не відходом від життя, а вивченням природи, проникнення у її таємниці, а отже, уникненням страху.

Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), який оголосив неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Всі речі — абсолютно непізнавані. Про них нічого не можна сказати — ні істинного, ні хибного. Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно, жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому. «На кожне слово є зворотне слово» — улюблене прислів'я скептиків.

Епоха еллінізму була епохою занепаду, згасання, песимізму. Людина була незадоволена навколишнім світом, тому вчилась бути незалежною від нього, прагнула внутрішньої свободи. Матеріальні блага — нестійкі. Лише духовні блага доброчинність, розумність — міцні і мають цінність для мудреця.

к.п.н., доц. Трибулькевич К.Г.

 

Список рекомендуемой литературы к курсу

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи: Курс лекцій і модульне навчання - УСДО,1993

2. Андреев А.А. Педагогика высшей школы. – М., 2002.

3. Архангельський С.И. Лекции по организации учебного процесса в высшей школе. —М., 1986

4. Афонина Г.М. Педагогика. Курс лекций и семинарские занятия / Под ред. Абдуллиной О.А. – Р.-н-Д.: Фенікс, 2002. – 512 с.

5. Безрукова В.С. Педагогика. – Екатеринбург: Деловая книга, 1996.-344с.

6. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.

7. Вітвіцька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – Київ:Центр навчальної літератури, 2006. – 383 с.

8. Вища освіта України і болонський процес: Навч. посібник. / За ред.. В.Г.Кременя. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2004.- 342 с.

9. Волкова Н.П. Педагогіка. – К., 2003. – 575 с.

10. Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Основы педагогики в лекциях, ситуациях, первоисточниках. - М.:Изд-во УРАО, 1997. - 288 с.

11. Гадецький М.В. Організація навчального процесу в сучасній школі: Навчально-методичний посібник для вчителів, керівників навчальних закладів, слухачів ІПО / М.В. Гадяцький, Т.М. Хлєбнікова. – Харків: Веста: Ранок, 2003. – 136 с.

12. Галузинський В.М.,Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа. 1995. - 237 с.

13. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 356с.

14. Грицай Ю.О. Педагогіка. – Миколаїв, 2006.

15. Исаев И.Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя,-
М., 2002

16. Кузьминський А.І., Вовк Л.П., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с. – (Навчально-методичний комплекс з педагогіки).

17. Лихачев Б. Педагогика. Курс лекций. - М.: Юрайт, 1999. - 464 с.

18. Лихачев Б.Т. Философия воспитания. Специальный курс: Уч. пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Прометей, 1995. – 282с.

19. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка, - Київ,1999

20. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. – Харків: ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. ОВС, 2002. – 400 с.

21. Марушкевич А.А. Педагогіка вищої школи (Теорія виховання): Цикл лекцій.- К., 2005. – 107 с.

22. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К., 2001. – 608с.

23. Немов Р.С. Психология: Учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. – Кн. 2: Психология образования. – 608 с.

24. Общие основы педагогики. Курс лекций / Под ред.Грицая Ю.А. - Николаев, 1992.

25. Освітні технології: Навчально-методичний посібник / Пєхота О.М., Кіктенко А.З., Любарська О.М.та ін. / За ред. Пєхоти О.М. – К.: А.С.К., 2002. – 255с.

26. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.

27. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк, А.В.Семенова та ін.; За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2007. – 495 с.

28. Педагогика и психология высшей школы /Под ред. С.И. Самыгина/. -
Ростов-н/Д, 1998

29. Педагогіка / Під ред. А.М. Алексюка. - К., Вища школа, 1986-87.

30. Педагогіка / Під ред. Ярмаченка М.Д. - Вища школа, 1986. - 546 с.

31. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. Для студ. Высш. И сред. пед. Учеб. Заведений / Под ред. С.А. Смирнова. – М.: Академия, 2003. – 512 с.

32. Педагогика: Уч. для вузов / Н. Бордовская, А. Реан. – СПб.: Питер, 2003. – 304 с.

33. Педагогика. Уч. пособие для студентов пед. вузов и пед. колледжей / Под ред. П.И. Пидкасистого. – М.: Пед. общество России, 1998. – 640 с.

34. Полков В.А., Коржуев А. В. Дидактика высшей школи. - М., 2001.

35. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. Для студ. Высш. Учеб. Заведений: в 2-х кн. – М.: ВЛАДОС, 2003.

36. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К,: Абрис, 1997. -. 416с.

37. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. -. К.: Рад школа, 1985. - 312с.

38. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка - К.: ІСДО, 1996.-288 с.

39. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство. Курс лекций. Уч. Пособие для студентов, преподавателей, аспирантов. – М.: Совершенство, 1998. – 368 с.

40. Теорія освіти і навчання. Дидактика. Курс лекцій за ред.Грицая Ю.О.-Миколаїв, 1993.

41. Теоретичні та методичні основи шкільного виховання в педагогічному процесі / Курс лекцій за ред.Грицая Ю.О. – Миколаїв, 1994.

42. Технології виховного процесу. – Рівне: Управління освіти Рівненської облдержадміністрації. Інститут підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, 1997. – 93 с.

43. Управління навчальним закладом: Навчально-методичний посібник. У 2 ч. Ч.2. Ключ до професійного успіху / О.І. Мармиза, О.М. Касянова, В.В. Григораш та ін.. – Харків: Веста: Ранок, 2003. – 152 с.

44. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник для студ. вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія, 2002. – 528 с.

45. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. / И.Ф. Харламов. – Мн.: Университетское, 2002. – 560 с.

46. Фокин Ю. Г. Обучение и воспитание в высшей школе. –М.: Академия, 2002

47. Цсарева В.Ф. Особенности деятельности преподавателя высшей
школы. - Л., 1990

48. Щербань П.М. Прикладна педагогіка: Навч.-метод. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 215 с.

49. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

 







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 429. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Пункты решения командира взвода на организацию боя. уяснение полученной задачи; оценка обстановки; принятие решения; проведение рекогносцировки; отдача боевого приказа; организация взаимодействия...

Что такое пропорции? Это соотношение частей целого между собой. Что может являться частями в образе или в луке...

Растягивание костей и хрящей. Данные способы применимы в случае закрытых зон роста. Врачи-хирурги выяснили...

Упражнение Джеффа. Это список вопросов или утверждений, отвечая на которые участник может раскрыть свой внутренний мир перед другими участниками и узнать о других участниках больше...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия