Вимоги, які ставляться до стін

Конструкції стін зазнають впливу складного комплексу зовнішніх і внутрішніх дій. Характером впливів, яких зазнають стіни, зумовлені вимоги до них:
- міцність та стійкість;
- довговічність;
- теплотехнічні характеристики (теплоізоляція, теплостійкість, повітронепроникність);
- звукоізоляція;
- відповідність ступеню вогнестійкості будівлі;
- економічність та індустріальність;
- архітектурно-художні вимоги.

При проектуванні конструкцій теплоефективних зовнішніх стін цивільних будинків необхідно виконувати вимоги нормативних документів: ДБН В.2.2-15 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН В.2.2-9 «Громадські будинки та споруди. Основні положення», СНиП II-22-81 «Каменные и армокаменные конструкции. Нормы проектирования», ДБН В.2.6-31 «Теплова ізоляція будівель», ДБН В.1.1-7 «Пожежна безпека об’єктів будівництва», ДБН В.1.2-2 «Навантаження і впливи. Норми проектування», СНиП 3.03.01-87 «Несущие и ограждающие конструкции» й інших діючих нормативних документів.

Вогнестійкість будинків, які проектуються з теплоефективними огороджувальними конструкціями, а також межа вогнестійкості конструктивних елементів будинків та межа розповсюдження полум’я по них повинні відповідати вимогам ДБН В.1.1-7

4. Зведення стрічкового фундаменту для каркасного будинку, виправдано в основному, у трьох випадках: будинок ну дуже великий, планується обкладати будинок ззовні цеглою або забудовник просто великий перестрахувальник. У всіх інших випадках, раціональніше використовувати стрічково-стовпчастий фундамент.

Стрічковий фундамент може бути, як повністю заглибленим у землю, так і мати надземну частину. Для каркасних будинків застосуємо тільки другий варіант, тому що контакт деревини каркаса з землею, не допустимий. І в цілому, питанню гідроізоляції фундаментів для дерев'яних будинків будь-яких конструкцій, повинна приділятися велика увага.

Стрічкові фундаменти виготовляються з фундаментних блоків, цегли, заливанням рідкого бетону або комбінацій цих рішень. Як варіант, в траншею під фундамент укладаються бетонні фундаментні блоки і з'єднуються розчином. Наземна частина фундаменту (цоколь) формується з цегли.

Найнадійнішим, вважається монолітний залізобетонний стрічковий фундамент. Для його влаштування, викопується траншея по периметру несучих стін. Глибина траншеї повинна трохи, але перевищувати глибину промерзання грунту. Звичайно, для кожного регіону, вона своя. Дно траншеї вирівнюється. Бажано використовувати стрічкові фундаменти не з прямокутним перерізом, а з розширенням внизу. Для реалізації такої конструкції - краще застосувати бетонні блоки зі спеціальною розширеної підошвою. По всій площі дна траншеї влаштовують щільну піщану подушку. Стіни траншеї, в більшості випадків, гідроізолюють або відразу встановлюєть знімну опалубку, загальну для підземної і надземної частини фундаменту. Не варто забувати про повітряні продухи в надземній частині фундаментної стрічки. Вони необхідні для врівноваження температури і вологості в різних контурах фундаменту. До цього моменту треба поставитися серйозно, оскільки сильний перепад цих параметрів по різні сторони фундаменту, може призвести до його ослаблення аж до руйнування. Потім, фундамент заливається бетоном, і обов'язково армується. Якщо фундамент потребує багато бетону, іноді, варто замовити міксер і залити все разом, попередньо встановивши армований каркас, ніж мучатьсь з міні-бетономішалкою.

Після заливки, фундамент вимагає регулярного поливання, для рівномірного проходження хімічних реакцій і застигання бетону. Коли фундамент повністю застигне, можна знімати опалубку, гідроізолювати поверхню стрічки і приступати до монтування каркасу.

Стрічковий фундамент являє собою безперервну або переривчасту стрічку під несучими стінами. Збірні стрічкові фундаменти рекомендується проектувати із застосуванням типових плит за ГОСТ 13580-85 або ГОСТ 13579-78 *. Монолітні ж фундаменти відрізняються простотою монтажу. Технологічний процес обмежується створенням опалубки (можливе застосування як знімною, так і незнімної опалубки), в яку власне й укладається суміш. Як видно, при цьому не потрібна якась бо важка техніка (за винятком екскаватора, потрібного для створення ложа фундаменту)
За СНиП монолітні фундаменти класифікуються на стрічкові, стовпчастих і суцільні.
Основними параметрами будь-якого типу фундаменту є глибина залягання, товщина фундаменту і ширина підошви. Товщину фундаменту можна приймати рівною або меншою товщини спирається стіни. Однак у будь-якому випадку звис не повинен перевищувати 130 мм.
Зокрема, стрічкові фундаменти застосовують, коли грунт під будівлею має малу несучу здатність, і необхідно розподілити вагу будівлі на велику площу. Стрічковий фундамент поверхневого заглиблення найбільш дешевий, проте поступається в надійності фундаментів глибокого закладення.
Також при проектуванні фундаменту необхідно враховувати промерзання грунту взимку, що викликає зсув грунтів не тільки у вертикальному а й у горизонтальному напрямку.
Стовпчасті ж фундаменти застосовуються рідше, і тільки в тих випадках, коли застосування стрічкових економічно неефективно або неможливо з будь-яких технологічних причин.
Суцільні фундаменти у вигляді залізобетонної плити влаштовують під всією площею будівлі. Застосовують їх, якщо неприпустима осаду будівлі або якщо грунти мають дуже низьку несучу здатність. Як правило, товщина плит не перевищує 600 мм. Такий тип фундаменту дуже трудомісткий, у зв'язку, з чим застосування його дуже обмежено.
При будівництві приватних котеджів, а тим дерев'яних, як правило, використовуються монолітні стовпчасті фундаменти, так як такий фундамент за своєю несучої здатності практично ідеально підходить для малоповерхового будівництва. Застосування цього типу опорного фундаменту не тільки дозволяє заощадити гроші і час, а й також не обмежувати себе в об'ємно-планувальне рішення самого котеджу