Історія української літератури. – К., 1954. – Т.І.
Амбітність слово іншомовне. Воно походить від латинського аmbire, що означає «ходити навколо». Давні римські кандидати на різні посади своїм настирливим і впертим «ходінням нав-коло» під час виборів надали цьому слову той новий зміст який знаходимо в усіх сучасних європейських мовах. Амбітністю тепер називають пристрасне бажання виробити собі ім’я й становище в світі піднестися в який-небудь спосіб над сірою анонімною масою примусити про себе говорити до-вести свою вищість осягнути шану й почесті. З цього окреслення амбітності випливає що вона охоплює цілу низку людських рис споріднених між собою. З одного боку амбітність може піднести до прагнення справжньої слави що означає бажа-ти безсмертності а з іншого боку через незмірний простір звичайного честолюбства зійти до рів-ня порожньої чванькуватості та марнослів’я. З огляду на те що амбітність охоплює таку широку гаму людських почувань її не можна категорично віднести ані до позитивних ані до негативних рис людської вдачі. Усе залежить від того на що саме на яке поле людської діяльності скеровується ця амбітність честолюбника а та-кож і від того якою мірою цей амбітник зважає на інтереси й потреби суспільства до якого нале-жить якими засобами користується. Нема людини що тією чи іншою мірою не була б амбітною. Важко собі уявити що було б з усією людськістю якщо б люди були позбавлені амбітності. Можна здогадуватися що вони ще й досі блукали б мов ті дикі звірі десь по горах та лісах. Сама земля виглядала б тоді цілком інакше бо амбітність це справжні дріжджі цивілізації. Подібно до того як для фізичного розвит-ку людського роду на землі природа прив’язала до акту розмноження незвичайну чуттєву насо-лоду так і для розвитку духовних сил людини природа дала їй безконечні втіхи задоволеної ам-бітності. І саме тому що задоволення амбітності походить не стільки від оволодіння якоюсь річчю як від втіхи її жаданого здобуття не стільки від самої речі як від тієї ціни яку ми самі їй нада-ємо. Напрям нашої амбітності красномовно говорить про суспільну вартість нашої особи. Бо одну людину амбітність штовхає на шлях політичної демагогії де вона п’яніючи своїм впливом на масу цілковито забуває про обов’язки перед суспільством другу людину амбітність виводить на високу службову драбину бюрократична кар’єра якої позначається медалями та орденами третю людину амбітність спонукає чимсь відзначитися на полі науки прокласти нові шляхи для поступу людської думки четверту підмовляє вперто працювати щоб заробити добрий гріш і ма-ти можливість цим усе й усіх купити п’яту виганяє до кінотеатру чи концертної зали ваблячи втіхою оплесків та приманою великих літер свого прізвища на афішах розвішаних по всьому місту шосту ставить у лави народних працівників що мають надію спричинитися будь-якою це-глинкою до розбудови Батьківщини й записати тим своє ім'я в історії своєї нації сьому виво-дить на шлях геройської смерті на пам’ять і подив нащадків щоб міг потім батько сказати си-нові...Молися Богу за Вкраїну, Молися сину мій! Щоб Бог підняв її з руїни Щоб дав він волю їй! Розмовна мова що виступає часто як незаперечний суддя визначає амбітність як нейтральну пристрасть яка знаходиться поза межами добра й зла залежно як ми вище зазначали від якості цієї пристрасті. Тому амбітність для визначення своєї моральної вартості вимагає обов’язкового прикметника і тому ми говоримо про «шляхетну амбітність» і про «злочинну амбітність». Тому й Тома Аквінський свого часу сказав Амбітність добра річ але за умови щоб вона мала за принцип милосердя а славу Бога та добро ближнього за ціль (Є. Онацький). На Україні першим байкарем був Г.Сковорода. С.Чавдаров Сковороду справедливо можна назвати зачинателем байки в українській літературі, оскільки цього жанру літературної творчості на Україні майже не було. С.Пінчук Сковороду можна вважати зачинателем байки, який набув широкого розвитку в українській літературі у ХІХ ст., досягнувши високого художнього рівня у Гребінки і особливо у Глібова. Історія української літератури. – К., 1954. – Т.І.
|
