І.Франко. Літературна традиція:

Літературна традиція:

ü книжна українська поезія ХVІІ-ХVІІІ ст. (Ф.Прокопович, Варлаам Лащевський, Георгій Кониський).

ü фольклор.

ü латинська книжна поезія, новолатинська гуманістична література ХVІ-ХVІІ ст. (Горацій, Вергілій, Овідій).

ßßß

використовує чужу форму (інший поет, народна пісня, псалми, Святе Письмо), залежно від того, який мотив переважає, називаючи поетичну форму лушпиною, не зважає на неї; наповнює власними думками, змінює версифікацію.

Збірка “Сад божественних пісень” [4]

Образ саду – стійкий елемент барокової поетичної системи. Він є опорним образом, ключовим.

Виявляє суперечливу природу:

 

27-а пісня: християнський образ розгорнутої конкретизованої метафори: “вертоград” (сад) – училище у Харкові.

3-а пісня: душа людини, що знайшла шлях до Бога – квітуючий сад (умовно-книжний рівень). Абстрактна думка запліднена людськими почуттями породжує ліризм.

Фабули та пісні 60-х років (часи викладання поетики у Харківському колегіумі Þ вірогідно, збірка є наслідком педагогічної роботи).

 

“Сад…” – це лірика, урочиста, велична і правдива. Не вдаючись до естетичного аналізу “пісень”, скажу тільки, що це справжні пісні, а не просто вірші.

Володимир Ерн

 

Автор вважав, що поезія є зброєю викладання, тому всі пісні збірки супроводжуються епіграфами з Біблії, примітками-коментарями (додаткова інтерпретація змісту).

Пісні стосовно епіграфів – ілюстрації-приклади (філософські думки втілюються у віршовій формі).

 

Можливо, своєрідний підручник поетики (прикладна поетика, без теоретичної частини):

ü кожен вірш написаний іншим поетичним розміром (зведення всіх основних поетичних розмірів, культивованих Бароко) – унікальна антологія поетичних розмірів українського Бароко;

ü введення у поетичну практику внутрішньої рими (практика леонівського вірша);

ü застосування перехресного римування.

Тематично-ідейний зміст

Збірка є глибокою, щирою сповіддю благородної душі, поетичним літописом гострих внутрішніх переживань.

Основа збірки: людина, її думки, почуття.

Торкається “вічних тем”: життя і смерть, щастя і доля.

Сповідує ідею розумного життя і моральної чистоти. “Чиста совість” – основа і критерій людського життя, людина з чистою совістю не боїться загрози смерті.

Щастя полягає у пізнанні себе, у суспільно корисній праці, у чистоті сумління, у перевихованні людей для нового суспільства (образна антитеза: образ бурхливого моря страждань і образ погожої гавані, міцної скелі, ясного сонця).

Серйозні роздуми про сенс і суть життя, про взаємини між людьми, між людиною і природою.

Формує тематичний трикутник:

ü зло (кривий шлях, але широкий), воно приносить задоволення ілюзорне, миттєве, після якого – печаль, невдоволення, сум;

ü добро (прямий, але вузький шлях), воно нелегко здобувається, але приносить радість душевну, спокій і задоволення;

ü людина – стоїть на середохресті і має вибрати, до чого (до Зла чи Добра) і яким шляхом (кривим чи прямим) їй іти.

Жанр панегірика у збірці

25, 26, і 27 пісні, кожна з яких має свій привід написання:

25-а пісня:	Від”їзд Гервасія Якубовича з Переяслава в Білгород “на архімандритський та судійський чин”.
26-а пісня:	Приїзд до Переяслава нового єпископа Іоанна Козловича, викладача риторики Київської Могилянської академії.
27-а пісня:	Відвідини Харківського колегіуму білгородським єпископом Іоасафом Миткевичем.

Академічна традиція (досконало засвоїв нормативні вимоги жанру).

Загальний нахил до афектації, піднесеність тону.

Однак твори сповнені природнього ліризму і щирості: