Сковороді і в голову не могла прийти думка продавати свій талант…за золоті і срібні табакерки, як робили тодішні знамениті віршописці.
М.Гусєв, 1906 Прагне вийти за рамки унормованості жанру:
Особистісне начало витісняє канон. Панегірик ÞÞÞ дружнє послання ліричного характеру.
Пейзажна лірика Краса рідної природи (через прості і дохідливі образи). Природа не пасивна, тісно пов”язана з людиною, з її переживаннями. Наділена людськими рисами: ліси кучеряві, дерева мають руки-гілки.
Заклик пізнати красу природи – не втеча від життя. Краса природи збагачує людину духовно, сприяє моральному самовдосконаленню, пробудженню волелюбства.
Ідея: гармонійне єднання природи і людини (“макро-” і “мікросвіт”). Динамізм – рух у природі (“Пройшли облака”) = розвиток думок і почуттів людини. Світ: багатобарвність фарб, звуків, реальні ознаки слобожанського пейзажу (13-а пісня) і селянського побуту Þ зародження нової художньої системи, що відображає нове світосприйняття.
“Ой ти, пташко…”: народнопоетичні образи пташки і явора: думка про небезпечність для людини високого становища у світі. Застосовує тонізацію вірша (» 4стопний хорей), ритмічна структуру (8+8) близька до форми народної щедрівки. Ціла злука поетичних народних мотивів з особистими Сковородинськими. М.Сумцов Близький переспів народної пісні “Стоїть явір над водою”. М.Сумцов Антиурбаністичні мотиви 12-а пісня: протиставлення огидного “світу” та природи з її мирною тишею (Мотив Горація). “Не пойду в город багатий” – переконання Сковороди: прагне спокою і гармонії. Місто несе людині зло: духовне занепокоєння, прагнення їздити “за море”, бажання “красних одєжд” тощо. “Всякому городу нрав і права” 10-а пісня. Паралелі з Горацієм: ода “До Мецената” присвячена часам Августа в Римі. Вражає очевидна структурна спорідненість обох творів, в основі яких лежить бінарна система взаємопов”язаних і взаємодоповнюючих прийомів, що будується на розгорнутій антитезі. Але: У Сковороди, на відміну від Горація, ряд історично конкретних, пізнаваних життєвих реалій створює панораму зовсім іншої епохи – ХVІІІ століття в Російській імперії. Привід до написання: адміністративні заходи Катерини ІІ щодо міст, запровадження дворянсько-бюрократичної системи управління губернських та повітових міст (“Всякому городу нрав і права…”). Конкретні образи і картини живої дійсності: поміщицтво, курці, лихварі, юристи, розпусники, схоластична освіта. Узагальнююча картина (концентрація численних негативних явищ і типів тогочасного суспільства) переростає в заперечення і осуд усього суспільного ладу як непрозумного і безчесного. Сатира: не проти людських вад, а проти соціальних порядків ІІ половини ХVІІІ ст. (опис звичаїв, які репрезентують людей з різних верств суспільства). Опирається сатира на розум і “чисту совість”. Моралізаторство: заклик до чистої совісті, звернення до думки про смерть, яка не зважає на жодні життєві блага. Лише той виявляється остаточно вищим і суєтності життя, і навіть самої смерті, “чия совіть, як чистий кришталь”. Кожна строфа побудована на антитезі: “праву” тогочасного суспільства протиставляється моральний ідеал автора, який репрезентує рефрен. Релігійна поезія Великодні 7-а і 8-а пісні. Властиве відверте релігійне чуття, що іноді доходить до екстазу. Інтонація піднесена, сувора, однак відчутне ліричне начало:
“De libertate [5] ” (1757) Зразок високої громадянської, патріотичної лірики. Тема свободи.
|