ЧАСТНОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧЕРЕЖДЕНИЕ

(ст. 3), законами та підзаконними нормативно-правовими ак­тами, що складають правову основу діяльності працівників ор­ганів внутрішніх справ.

Важливим структурним елементом механізму забезпечення реалізації прав людини і громадянина є діяльність міліції, що спрямована на нерозголошення відомостей, що стосуються осо­бистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого. Особисте життя лю­дини охороняється Конституцією і чинним галузевим та іншим законодавством. При виконанні своїх обов'язків працівникам міліції стають відомі певні відомості з особистого життя люди­ни в сфері сімейних відносин, взаємозв'язків між рідними, інтимні відносини, симпатії та антипатії, склад думок, твор­чість, захоплення та інша інформація, людина ж має право на неформальному рівні самостійно визначати коло суб'єктів і зміст розмов на ці теми. Такі відомості працівники органів внутрішніх справ не мають права розголошувати без згоди на це конкретної людини. Якщо це викликається необхідністю ви­конання обов'язків працівниками міліції, то, на нашу думку, подібну інформацію може бути розголошено лише за рішенням

суду-

Тимчасово, в межах чинного законодавства, працівники мі­ліції мають право обмежувати особисті (фізичні) права і сво­боди особи, якщо без цього неможливо виконати покладеш на них обов'язки. Серед таких прав громадян у першу чергу слід назвати право на недоторканність особи, житла і особистого життя, свободи пересування, віросповідання, думки та ін. Ці права в своїй сукупності пов'язані з тією соціальною сферою, де більш за все проявляється свобода особистості, її автономія, де людина має можливість проявити свої нахили та інтереси. При здійсненні працівниками органів внутрішніх справ своїх функцій з правомірного обмеження прав людини, вони в про­цесі своєї діяльності не повинні переходити дозволених меж, повинні діяти згідно з чинним законодавством, що встановлює їх компетенцію, використовувати форми і методи забезпечення прав людини, що не суперечать правовим і моральним ви­могам.

-296-

Конституція України (ст. 55) передбачає, що права і свобо­ди людини та громадянина захищаються судом. Якщо праців­ники міліції тимчасово обмежують право громадянина на інди­відуальну свободу (недоторканність особи, житла, особистого життя), то особа, права якої обмежено, згідно з чинною Кон­ституцією України, може звернутися в суд за захистом. Затри­маному чи заарештованому має бути повідомлено про мотиви затримання чи арешту, роз'яснено його права, надано можли­вість з моменту затримання захищати себе особисто чи корис­туватися послугами захисника. Про арешт чи затримання пра­цівники міліції повинні негайно повідомити родичів затримано­го чи заарештованого,

• Важливим у механізмі забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина є вжиття необхідних заходів для по­новлення порушеного права. Реалізація цього структурного елементу механізму має два аспекти: по-перше, коли права людини порушено іншими особами чи діями державних і гро­мадських організацій; по-друге, коли визначені права поруше­но самими працівниками міліції. В першому варіанті працівни­ки міліції, виконуючи свої завдання і функції в межах своєї компетенції, притягують до юридичної відповідальності винних та вживають всіх передбачених законом заходів для поновлен­ня порушеного права. У другому випадку маються на увазі ті ситуації, коли працівники міліції самі порушили якесь право людини в процесі своєї професійної діяльності й закон покла­дає на них обов'язок вжити заходи з відшкодування втрат, за­подіяних їх незаконними діями (ст. 56 Конституції України). Наприклад, у ст. 53 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України передбачається, що в разі припинення кримі­нальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в ді­янні особи складу злочину чи за недоведенням участі особи у вчиненні злочину, а також у випадку винесення виправдуваль­ного вироку підсудному, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані розтлумачити особі порядок поновлення її по­рушених прав і вжити всіх необхідних заходів до відшкодуван­ня втрат, заподіяних особі незаконним засудженням, притяг­ненням як обвинуваченого, затриманням, застосуванням захо­дів припинення злочину і в разі незаконного продовження ви-

-297-

конання призначеного покарання, у випадках, коли кримі­нальний закон, що вступив у законну силу, усуває таке пока­рання.

Чинним законодавством України не регулюється порядок поновлення порушеного права людини в разі її незаконного притягнення до адміністративної та дисциплінарної відпові­дальності. Ми вважаємо, що необхідно прийняти Закон Украї­ни, в якому передбачити порядок поновлення порушених прав у випадках незаконного притягнення особи до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та інших видів юридичної відповідшіьності.

Одним із важливих заходів з поновлення порушеного права є передбачений «Державною програмою боротьби зі злочинніс­тю» розгляд питання про створення фонду відшкодування збитків громадянам, які потерпіли від злочинів та зловживан­ня владою.

У механізм забезпечення органами внутрішніх справ прав людини і громадянина входить і внутрішній бік діяльності їх працівників у межах своїх повноважень із застосування захо­дів фізичного впливу, соціальних засобів і вогнепальної зброї, вибору правових і організаційних форм і методів такої діяль­ності. Важливо тільки, щоб працівники органів внутрішніх справ самі не порушували законів, прав і свобод людини та громадянина. Як зазначалось вище, в структуру правових форм слід включати управлінську, правоохоронну, нормотворчу, про­філактичну, правореалізаційну і правозастосовчу форми.

Розглядаючи управлінську та правоохоронну діяльність мілі­ції із забезпечення прав і свобод людини та громадянина, слід зазначити, що важливе місце в ній належить формам і мето­дам такої діяльності, завдяки яким вирішуються конкретні зав­дання і досягається необхідна мета, що стоїть перед міліцією із забезпечення реалізації цих суб'єктивних прав. Від доскона­лості цих форм і методів залежить ефективність та якість за­безпечення аналізованих прав людини і громадянина. Саме то­му питання удосконалення форм і методів діяльності апарату держави та органів внутрішніх справ і міліції зокрема завжди перебувають у центрі уваги української влади. Значущість цих питань для теорії і практики здійснення функції охорони прав

-298-

людини та громадянина обумовлюється і тим, що вони остан­нім часом активно досліджуються та є предметом пожвавленої дискусії.

Якщо розглядати правоохоронну форму діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав і свобод осо­би, то можна сказати, що ця форма вбирає в себе всі інші фор­ми діяльності О ВС, бо вказані органи є правоохоронними. Та коли детальніше розглянути специфіку правоохоронної діяль­ності, у вузькому її розумінні, можна сказати, що це лише та частина діяльності ОВС, яка відображається в діях працівників цих органів з припинення забороненої правовими нормами по­ведінки людини, із застосування примусу у випадках вчинення правопорушень. Охоронна діяльність передбачає втручання працівників органів внутрішніх справ у поведінку суб'єктів у разі, якщо їх діяльність не відповідає законним вимогам режи­му реалізації прав і свобод іншої людини (людей). Правоохо­ронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється згідно з чинними законами України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін, Всі повноваження в правоохорон­ній діяльності працівників ОВС можна поділити на: а) повно­важення в сфері охорони громадського порядку; б) повнова­ження в сфері забезпечення суспільної безпеки; в) інші повно­важення, пов'язані із забезпеченням реалізації прав громадян за допомогою правоохоронної форми діяльності ОВС. Наприк­лад, завданням оперативно-розшукової діяльності є розвідка та з'ясування фактичних даних про протиправну діяльність окре­мих осіб і груп з метою припинення правопорушень. Це систе­ма гласних і негласних пошуків, розвідувальних і контррозві-дувальних заходів, що здійснюються з застосуванням опера­тивних і оперативно-технічних засобів. Звідси можна зробити висновок, що до правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ відноситься і їх оперативно-розшукова діяльність.

У ширшому розумінні правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав людини і гро­мадянина вбирає в себе і профілактичні заходи. Державна програма боротьби із злочинністю в розділі «Профілактика правопорушень» передбачає організацію і проведення ком­плексних профілактичних заходів на рівні міст та інших насе-

-299-

лених пунктів. Ці заходи передбачають концентрацію наявних сил з метою запобігання бідності, безробіття, послаблення со­ціальних і сімейних зв'язків, дискримінації, посилення бороть­би з цими та іншими факторами, що породжують правопору­шення.

Отже, правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ як правова форма забезпечення реалізації прав людини і гро­мадянина охоплює виявлення, профілактику, попередження, припинення і розкриття правопорушень та притягнення вин­них до юридичної відповідальності.

До правових форм із забезпечення реалізації прав людини органами внутрішніх справ відносять і їх нормотворчу діяль­ність. Згідно з чинним законодавством Міністерство внутріш­ніх справ (МВС) України в межах своєї компетенції видає нормативні та індивідуальні правові акти. Нормотворча діяль­ність органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав людини полягає в тому, що ці органи приймають, змінюють, доповняють і відміняють акти, що вміщують норми права. Ос­новними видами таких актів є накази, нормативні розпоря­дження, інструкції, рішення колегії, оголошені наказами, та інші акти, що встановлюють механізми для реалізації норм за­конів.

У структурі правових норм забезпечення реалізації прав гро­мадян важливе місце відводиться правозастосовчій діяльності. Розглядаючи ширше це питання, слід сказати, що правореалі-заційна діяльність органів внутрішніх справ охоплює такі фор­ми реалізації норм права, як додержання, виконання, вико­ристання і застосування. Отже, правозастосовча форма — це елемент ширшої структури, тобто правореалізаційної форми. Органи внутрішніх справ реалізують свої повноваження шля­хом додержання, виконання і використання правових норм. У разі, якщо треба винести владний індивідуально-правовий акт, працівники міліції застосовують норми права. Наприклад, якщо є достатньо доказів, що вказують на вчинення певною особою злочину, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення такої особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК України).

-300-

Як уже зазначалось вище, в структуру неправових форм діяльності ОВС із забезпечення прав людини входять організа­ційні форми: а) організаційно-регламентуюча; б) організацій­но-соціальна; в) організаційно-економічна; г) організаційно-виховна.

Організаційно-регламентуюча форма включає в себе кон­кретні дії з організації роботи працівників органів внутрішніх справ: а) організацію роботи з особовим складом ОВС;

б) прийом на службу; в) проходження служби; г) оплату пра­
ці; д) наукову організацію праці та ін. Організація роботи з
особовим складом ОВС повинна включати в себе заходи, спря­
мовані на: а) виконання обов'язків працівників ОВС; б) забо­
рону будь-яких дій, спрямованих на недопущення нелюдського
і такого, що принижує гідність, поводження і покарання;

в) відмову від виконання явно аточинних наказів і розпоря­
джень; г) профілактику і попередження правопорушень та від­
вернення шкідливих наслідків злочинної діяльності; д) індиві­
дуалізацію відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність
працівника ОВС; є) законне застосування зброї та інших засо­
бів; є) збереження службової таємниці та конфіденційної
інформації та ін.

Організаційно-соціальна форма - це: а) правове положен­ня; б) правовий захист; в) соціальний захист; г) державне страхування і відшкодування шкоди, що заподіяна працівни­кам ОВС та ін.

До організаційно-економічної форми перш за все належить фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності міліції та інших органів внутрішніх справ.

Організаційно-виховна форма вбирає в себе внутрішнє ви­ховання працівників ОВС, а також виховну роботу, що її про­водять працівники ОВС щодо інших осіб з метою забезпечення реалізації прав людини і громадянина.

Структурними елементами загальних методів діяльності ОВС із забезпечення реалізації прав і свобод людини є методи переконання і примусу. Метод переконання застосовується у внутрішній роботі, тобто за допомогою переконання стиму­люється високоефективна праця співробітників органів внут-

-301-

рішніх справ, творче, активне, дисципліноване і відповідальне ставлення при виконанні ними своїх повноважень.

Поряд із методами заохочення можуть застосовуватись і ме­тоди примусу (стягнення) до працівників, що порушують дис­ципліну. Методи переконання і примусу застосовуються пра­цівниками ОВС і щодо інших осіб з метою створення умов зі здійснення суб'єктивних прав, припинення правопорушень та відновлення порушеного права, наприклад, примусове позбав­лення водія права на управління транспортним засобом, мето­ди застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тощо.

Структурними елементами спеціальних методів діяльності ОВС із забезпечення прав громадянина є методи: а) індиві­дуальної роботи; б) вдосконалення керівництва; в) правозас-Ікосовчої діяльності ОВС; г) своєчасного й обгрунтованого реа­гування на пропозиції, заяви і скарги громадян; д) навчання працівників ОВС і поширення передового досвіду; є) заохочен­ня і стягнення та ін.

Одним із спеціальних методів діяльності ОВС із забезпечен­ня реалізації прав, свобод і обов'язків людини та громадянина є своєчасне та обгрунтоване реагування працівників ОВС на звернення громадян. З метою захисту та відновлення поруше­них прав і свобод людини та громадянина будь-які особи мо­жуть звертатися до органів внутрішніх справ. Скарги, що є ви­дом звернень громадян, які надходять в органи внутрішніх справ, можна поділити на кілька видів. До них відносять скарги:

— що містять повідомлення про порушення прав і свобод
громадян чи громадського порядку, що охороняються законом;

— на неправомірні дії співробітників органів внутрішніх
справ;

— співробітників органів внутрішніх справ з різних питань
службового та особистого характеру;

— що містять відомості про вчинений чи підготовлюваний
злочин.

Остання скарга є підставою для порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України). Кримінально-процесуальне за­конодавство ці скарги громадян називає заявами, а організацій та посадових осіб — повідомленнями.

-302-

Розгляд та вирішення скарг, заяв та пропозицій проходить певні стадії, а саме: а) облік (розгляд заяв, скарг та пропози­цій); б) вирішення заяв, скарг та пропозицій; в) виконання рішень; г) оскарження та перегляд рішень.

Остання стадія необов'язкова і відбувається тоді, коли заці­кавлені особи не згідні з рішенням і порушують клопотання про його перегляд.

Кожна стадія має свої завдання, без вирішення яких немож­ливо переходити до вирішення завдань наступної стадії. Сутність і значення кожної стадії можна охарактеризувати окремо.

Усі звернення, що надійшли від громадян, працівників орга­нів внутрішніх справ, мають бути зареєстровані в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження; за-ведять картки обліку. У зверненні вказуються прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання громадянина та викладаєть­ся суть порушеного питання. Письмове звернення має бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертаєть­ся заявникові з відповідними роз'ясненнями в термін не пізніше як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених Законом України «Про звернення громадян» (ст. 7).

В органах внутрішніх справ, де облік звернень здійснюється із застосуванням ЕОМ, до карток обліку дозволяється вносити додаткові реквізити. При цьому повинні зберігатися дані, пе­редбачені вказаною карткою обліку.

Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та об­ліку особистого прийому громадян допускається в органах внутрішніх справ з річним обсягом надходження до 600 пропо­зицій, заяв та скарг і такою самою кількістю звернень грома­дян на особистому прийомі.

Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами, або в журналах.

Повторні звернення реєструються за тим самим номером, Що й основні. Повторними вважаються звернення, в яких: а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім звернен-

-303-

ням, що надійшло до органу внутрішніх справ; б) повідомлен­ня про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду; в) звертається увага на інші недоліки, допу­щені при вирішенні попереднього звернення.

Звернення від громадян з одного і того самого питання, на­діслані органами вищого рівня за належністю для їх вирішення до органів внутрішніх справ, повторними не вважаються.

Керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний ретельно розібратися в причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно обумовлено порушенням установленого порядку розгляду, до винних посадових осіб вживаються відповідні за­ходи реагування.

Щодо кожного звернення не пізніше як у п'ятиденний тер­мін повинно бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до свого провадження, передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх справ; надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів внутрішніх справ. Про переси­лання звернення до іншого органу внутрішніх справ або іншого відомства обов'язково сповіщається заявник.

Якщо у зверненні поряд з питаннями щодо компетенції ор­ганів внутрішніх справ порушуються питання, що підлягають розв'язанню в інших центральних органах виконавчої влади, то не пізніше як у п'ятиденний термін до цього відомства над­силається копія звернення або витяг з нього, про що спові­щається заявнику.

Посадові особи органів внутрішніх справ при розгляді звер­нень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі по­треби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направ­ляти працівників на місця для перевірки викладених у звер­ненні обставин, вживати інших заходів для об'єктивного вирі­шення поставлених автором звернення питань, з'ясування та усунення причин та умов, що спонукають авторів скаржитися. До перевірки звернень можуть залучатися позаштатні спів­робітники органів внутрішніх справ та представники гро­мадськості.

-304-

За результатами перевірки звернення складається мотивова ний висновок, який має містити в собі об'єктивний аналіз зіб­раних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлено порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим станови­щем, то у висновку повинно бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання вин­них. Висновок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути обгрунтованими. Посадова особа, визнавши заяву чи ркаргу такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезнечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення.

Матеріали перевірки доповідаються начальникові органу внутрішніх справ. Начальник, ознайомившись з матеріалами справи, приймає рішення задовольнити скаргу повністю чи від­хилити як необгрунтовану. Формою рішення є висновок, в якому вказується: ким проводилася перевірка, що було підста­вою для її провадження, що було нею встановлено, яке прий­няте рішення. У висновку повинні міститись конкретні відпо­віді на всі поставлені в скарзі питання.

Після закінчення перевірки і фактичного виконання прий­нятого рішення звернення разом з матеріалами перевірки, по­вертаються до секретаріату (канцелярії) органу внутрішніх справ з написом «До справи» і підписом посадової особи, яка прийняла рішення.

З моменту прийняття рішення настає стадія виконання рі­шення. Воно виконується у вказаному у висновку обсязі та в ті строки, що встановлені законом та іншими нормативними актами.

Термін розгляду заяв та повідомлень рахується від дня їх надходження до органу внутрішніх справ до дня направлення заявнику повідомлення про результати "їх розгляду.

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжито необхідних заходів і заявни­кам дано вичерпні відповіді.

11 3-50 -305-

Відповідь за результатами розгляду звернення в обов'язко­вому порядку дає той орган, який його отримав і до компетен­ції якого входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, що виконують їх обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у звер­ненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться причина відмо­ви в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яс­нюється порядок оскарження прийнятого рішення. Якщо дава­лася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка до­дається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника по­відомлено в особистій бесіді.

Стадія оскарження та перегляду рішення здійснюється у ра­зі, якщо особа, що подала скаргу, чи особа (орган), чиї дії ос­каржуються, не погоджується з рішенням органу внутрішніх справ і вимагає його перегляду. Громадянин має право оскар­жити рішення в той орган (підприємство, установу чи органі­зацію), якому безпосередньо підпорядкований ОВС, що роз­глядав звернення та прийняв рішення, яке оскаржується.

Одним із методів швидкого реагування на звернення грома­дян в ОВС є їх особистий прийом. Він проводиться в усіх під­розділах ОВС, навчальних закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях системи MB С України, а також за місцем роботи та проживання населення тими керівниками та посадовими особами органів внутрішніх справ, які мають пра­во приймати рішення з питань, що входять до їх компетенції.

Прийом проводиться регулярно в установлені дні та години в зручний для громадян час за місцем їх роботи і проживання. При вирішенні питання про час прийому враховуються розпо­рядок роботи органів державної влади, місцевого самовряду вання, установ, об'єднань громадян, підприємств, а також інші місцеві умови й можливості. Графіки прийому доводяться до відома іромадян.

В органах внутрішніх справ прийом проводиться у всі робочі дні тижня. Не менше двох разів на тиждень прийом громадян

-306-

проводиться у вечірній час. У чергових частинах органів внут­рішніх справ громадяни приймаються цілодобово.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструють­ся. Якщо вирішити порушене в усному зверненні питання без­посередньо на особистому прийомі неможливо, то воно розгля­дається у тому самому порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Керівний склад ОВС України зобов'язаний проводити осо­бисті прийоми громадян не менш як двічі на місяць. Керівники структурних підрозділів цих органів, "їхні заступники, керівни­ки інших органів внутрішніх справ повинні приймати іромадян не рідше одного разу, а дільничні інспектори міліції — не рідше двох разів на тиждень.

Для прийому громадян в ОВС відводяться спеціальні кімна­ти (приймальні), що обладнуються відповідним інвентарем і забезпечуються посібниками згідно з переліком, Вхід до прий­мальні повинен бути вільний, без оформлення перепусток.

Особистий прийом громадян за місцем їх роботи і прожи­вання проводиться у приміщеннях, які надають керівники від­повідних установ. Дільничні інспектори міліції приймають грома­дян у службових приміщеннях на дільницях, які обслуговують.

Графіки прийому відвідувачів в органах внутрішніх справ затверджують керівники цих органів. Графіки прийому грома­дян за місцем їх проживання і роботи погоджуються відповідно з місцевими державними адміністраціями, адміністрацією під­приємств,установ, організацій.

Порядок особистого прийому громадян із зазначенням пріз­вищ посадових осіб, які повинні приймати відвідувачів, часу і місця прийому вивішується на видних місцях території, що об­слуговується, та в приміщеннях органів внутрішніх справ. Про прийом громадян за місцем їх роботи і проживання оголо­шується не пізніше як за п'ять днів до прийому.

За бажанням відвідувачів може проводитися попередній за­пис на прийом.

Прийом громадян проводиться від імені органу внутрішніх справ. Він починається з пропозиції відвідувачеві назвати своє прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, роботи, а та-

11* -307-

кож викласти, суть питання, з яким він звертається. Якщо з да­ного питання громадянин вже звертався до цього органу внут­рішніх справ, то перед початком бесіди вивчаються наявні ма­теріали.

За потреби в коректній формі можна попросити в заявника документ, що засвідчує його особу. Відсутність документа не є підставою для відмови в прийомі.

Питання, з якими звертаються громадяни, якщо змога, роз­в'язуються під час прийому. Особа, яка веде прийом, керуєть­ся законодавчими та іншими нормативними актами і в межах своєї компетенції має право прийняти одне з таких рішень: а) задовольнити прохання і повідомити відвідувача про поря­док і строк виконання прийнятого рішення; б) відмовити в за­доволенні прохання, повідомивши заявника про мотиви відмо­ви і порядок оскарження прийнятого рішення; в) прийняти письмову заяву (коли питання потребують додаткового ви­вчення і перевірки) і пояснити відвідувачеві причини немож­ливості розв'язання питань під час прийому, а також про по­рядок і строк розгляду скарга. Якщо громадянин з якихось причин не може самостійно написати заяву, слід надати йому в цьому допомогу.

Якщо розв'язання питання, з яким звернувся заявник, не входить до компетенції органів внутрішніх справ, то посадова особа, яка веде прийом, пояснює йому, до якого органу виконав­чої влади (організації, установи) треба звернутися, і, якщо змога, надає в цьому допомогу (дає адресу, номер телефону тощо).

Отже, форми і методи діяльності ОВС із забезпечення реа­лізації прав людини і громадянина мають свою структуру. Пог­либлене вивчення елементів цієї структури дозволить краще зрозуміти і застосовувати іх у повсякденній практичній діяль­ності працівниками ОВС. Теоретичні знання механізму, форм і методів діяльності ОВС із забезпечення реалізації суб'єктив­них прав необхідні ще й для глибшого вивчення особливостей реалізації окремих прав і свобод.

-308-

, § 6= Діяльність інших правоохоронних органів (державних і недержавних) із забезпечення прав, свобод і обов'язків людини та {громадянина

Вже йшлося про те, що до інших правоохоронних органів, які беруть участь у забезпеченні прав, свобод та обов'язків лю­дини і громадянина, належать: а) митні органи; д) органи охо­рони державного кордону; є) органи державної податкової служби; є) органи та установи виконання покарань; ж) органи державної контрольно-ревізійної служби; з) органи рибоохоро­ни; і) органи державної лісової охорони; к) інші, які здійс­нюють правозастосовні або правоохоронні функції. Розглянемо організацію діяльності деяких з них.

Митні органи в Україні очолює Державна мигна служба Ук­раїни (далі — Митна служба), що є центральним органом дер­жавної виконавчої влади зі спеціальним статусом, Саме на неї покладено відповідальність за: а) реалізацію митної політики України; б) забезпечення додержання законодавства про мит­ну справу; в) ефективне функціонування митної служби. Вона є керівним органом єдиної державної митної системи, що включає в себе митниці та підпорядковані Митній службі під­приємства й організації. У своїй діяльності вона керується Кон­ституцією, законами та іншими нормативними актами Украї­ни. У межах своєї компетенції Митна служба: а) організує ви­конання законодавчих актів; б) здійснює систематичний конт­роль за їх виконанням; в) узагальнює практику застосування законодавства з питань митної справи; г) розробляє пропозиції щодо вдосконалення митної справи; д) вносить їх на розгляд Президента України та Кабінету Міністрів України.

Завданнями Митної служби є: а) забезпечення в межах своєї компетенції економічної безпеки України:; б) забезпечен­ня додержання законодавства про митну справу; в) забезпе­чення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України щодо митної справи; г) удосконалення засо­бів митного регулювання торговельно-економічних відносин, виходячи з пріоритетів розвитку економіки України і створен­ня сприятливих умов для її участі у міжнародному розподілі праці; д) своєчасне і повне внесення до республіканського бюд-

-309-

жету мита, податків та інших сум, що надходять від митних органів і підлягають зарахуванню до цього бюджету; є) спри­яння у здійсненні заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів, що вивозяться, і додержання суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності інтересів України на зовнішньому ринку; є) сприяння створенню умов для прискорення товаро­обігу і пасажиропотоку через митний кордон України; ж) бо­ротьба з контрабандою, порушеннями митних правил і законо­давства про податки, що вчиняються при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів; з) забез­печення участі України в міжнародному співробітництві з пи­тань митної справи, включаючи припинення незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, зброї, предме­тів культурної та історичної спадщини, об'єктів інтелектуаль­ної власності; і) ведення митної статистики; к) забезпечення інформованості державних органів, підприємств, установ, ор­ганізацій та громадян з питань митної справи; к) організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спе­ціалістів у галузі митної справи.

Здійснюючи передбачені законодавством завдання, Митна служба реалізує організаційну, контрольну, координуючу, нор-мотворчу, міжнародну та деякі інші функції, при виконанні яких взаємодіє з міністерствами, іншими центральними і міс­цевими органами державної влади, підприємствами, установа­ми й організаціями усіх форм власності. Митна служба в ме­жах своїх повноважень видає накази та інструкції, організує і перевіряє їх виконання, а в необхідних випадках разом з інши­ми органами державного та господарського будівництва видає спільні акти.

Митну службу очолює голова, який має заступників. За по­данням голови заступників призначає Кабінет Міністрів Украї­ни. Голова Митної служби несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань і здійснення службою своїх функцій. У Митній службі створюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також інших керів­них працівників, в тому числі інших органів державної вико­навчої влади та представників громадських об'єднань. Члени колегії затверджуються Кабінетом Міністрів України за подан-

-310-

ням голови Митної служби. Свою роботу колегія проводить шляхом засідань, що збираються за необхідністю, але не рідше двох разів на квартал. Колегія приймає рішення більшістю присутніх на засіданні членів колегії. Рішення проводяться в життя, як правило, наказами голови Митної служби.

Гранична чисельність і фонд оплати праці працівників цен­трального апарату Митної служби затверджуються Кабінетом Міністрів України, а структура центрального апарату — Віце-прем'єр-міністром України, до компетенції якого входить орга­нізація і забезпечення здійснення митної справи. Штатний роз­пис центрального апарату і положення про його структурні підрозділи затверджує голова Митної служби.

Державна митна служба України є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в устано­вах банків, печатку з зображенням Державного герба України і зі своїм найменуванням.

Підрозділи митної служби на місцях забезпечують права, свободи та обов'язки людини і громадянина шляхом здійснен­ня контролю за переміщенням товарів, інших речей та соціаль­них суб'єктів через державний кордон.

Отже, органи митної служби України, як у центрі, так і на місцях, серед інших функцій здійснюють і функцію забезпе­чення реалізації прав і обов'язків людини в Україні.

Крім забезпечення митної безпеки важливе значення для національної безпеки України має охорона державних кордо­нів. Закон України «Про державний кордон України* визначає, що державний кордон України — це лінія і вертикальна по­верхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі тери­торії України — суші, вод, надр, повітряного простору. Межі державного кордону України визначаються рішеннями Верхов­ної Ради України, а його зміна — єдино всеукраїнським рефе­рендумом та міжнародними договорами України. Кабінет Мі­ністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України. Охорона і захист державного кордону Ук­раїни покладаються на Прикордонні війська та війська Проти­повітряної оборони України.

-311-

Головним завданням Прикордонних військ України є забез­печення недоторканності державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охо­рона економічної зони України. Управління у цій сфері діяль­ності покладається на Державний комітет у справах охорони державного кордону України (далі — Комітет). Очолює Комітет його Голова, який є командуючим Прикордонними військами України. Вій призначається і звільняється з посади Президен­том України. Кабінет Міністрів України встановлює порядок визначення організаційної структури, штатну чисельність При­кордонних військ України та здійснює фінансове, військове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Прикордонних військ України. Діяльність Прикордонних військ України буду­ється на принципах: а) законності; б) гласності; в) додержан­ня прав і свобод громадян; г) взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими об'єднання­ми, трудовими колективами і населенням.

При виконанні покладених на Прикордонні війська України завдань вони мають певні обов'язки та права. Так, вони зо­бов'язані: а) припиняти будь-які спроби незаконного порушен­ня державного кордону України на місцевості; б) відбивати вторгнення на територію України озброєних формувань, при­пиняти збройні та інші провокації на державному кордоні Ук­раїни, в) захищати від злочинних посягань населення і влас­ність у всіх її формах; г) відвертати і не допускати перетинан­ня державного кордону України особами і транспортними засо­бами поза пунктами пропуску або іншими незаконними способами; д) виявляти і затримувати порушників державного кордону України та ін.

Прикордонні війська України мають право: а) розташовува­ти прикордонні наряди, пересуватися при виконанні службо­вих обов'язків по будь-яких ділянках місцевості; б) вести ді­знання у справах про порушення державного кордону України, здійснювати оперативно-розшукову діяльність відповідно до чинного законодавства; в) здійснювати адміністративне затри­мання осіб, які порушили режим державного кордону України, прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України, на строк до трьох годин для скла-

-312-

дення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з'ясування обставин правопорушення — до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають доку­ментів, які посвідчують їх особу, піддавати затриманих особис­тому оглядові, а також оглядати і за необхідності вилучати на­явні при них речі; г) здійснювати інші дії щодо охорони дер­жавного кордону України. Прикордонні війська та війська Протиповітряної оборони України, здійснюючи охорону дер­жавного кордону України, мають право застосовувати зброю та бойову техніку, в тому числі Збройних Сил України, для: а) відбиття збройного нападу і вторгнення на територію Украї­ни; б) припинення збройних провокацій; в) відвернення угону повітряних, морських та річкових суден, що належать Україні, без пасажирів на борту; г) припинення порушень державного кордону України на суші, воді та в повітрі у відповідь на засто­сування ними сили та в інших передбачених законодавством випадках.

Отже, Прикордонні та війська Протиповітряної оборони Ук­раїни забезпечують реалізацію значного кола прав і обов'язків людини і громадянина шляхом охорони державного кордону. Законодавство передбачає певні обмеження свободи людини і громадянина з санкції прокурора. На наш погляд, слід удоско­налювати законодавство у бік його демократизації і вирішення питань значного обмеження прав і свобод людини та громадя­нина шляхом одержання судового рішення.

У системі органів, що забезпечують реалізацію прав людини та громадянина, слід розглядати державну податкову службу, яка складається з: а) Державної податкової адміністрації Ук­раїни (ДПАУ); б) державних податкових адміністрацій в Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі; в) державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби).

До складу органів державної податкової служби входять від­повідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими право­порушеннями (далі — податкова міліція). ДПАУ залежно від

-313-

кількості платників податків та інших місцевих умов може ут­ворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі від­повідні підрозділи податкової міліції.

Для колективного вирішення питань у ДПАУ та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, об­ластях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чи­сельність і склад колегії ДПАУ затверджуються Кабінетом Мі­ністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Се­вастополі — ДПАУ. Колегії є дорадчими органами і розгля­дають найважливіші напрями діяльності відповідних держав­них податкових адміністрацій. Структура ДПАУ затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Завдання органів державної податкової служби закріп­люються Законом України «Про державну податкову службу України», що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. До завдань ор­ганів державної податкової служби закон відносить: а) здійс­нення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, уста­новлених законодавством (далі — податки, інші платежі); б) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдоско­налення податкового законодавства; в) прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методич­них рекомендацій з питань оподаткування; г) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб; д) роз'яснення законо­давства з питань оподаткування серед платників податків; є) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесе­ним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про ад­міністративні правопорушення.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Порядок їх присвоєння, роз-

-314-

мір надбавок за звання та положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадовим особам і працівникам органів державної подат­кової служби видаються службові посвідчення. Зразок таких посвідчень затверджує ДПАУ.

У структурі органів державної податкової служби діє подат­кова міліція. Вона складається зі спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями. Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Закон покладає на податкову міліцію певні завдання, а саме: а) запобігати злочинам та іншим правопору­шенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; б) розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; в) запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; г) забезпечення без­пеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Закон закріплює структуру податкової міліції, до складу якої належать: а) Головне управління податкової міліції; б) Слідче управління податкової міліції; в) Управління по боротьбі з ко­рупцією в органах державної податкової служби ДПАУ; г) уп­равління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією в органах державної податко­вої служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севас­тополі; д) відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об'єдна­них державних податкових інспекцій.

Податкову міліцію очолює її начальник, який за посадою є Першим заступником Голови ДПАУ. В державних податкових адміністраціях Автономної Республіці Крим, областей, містах Києва та Севастополя податкову міліцію очолюють начальники її управлінь, що за посадою є першими заступниками голів від­повідних державних податкових адміністрацій.

-315-

Відповідно до закону податкова міліція має певні повнова­ження, а саме; а) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; б) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудо-ву підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; в) виявляє причини та умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподатку­вання, вживає заходів до їх усунення; г) забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань,, пов'язаних з виконанням ними по­садових обов'язків; д) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; є) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку нега­тивних процесів кримінального характеру, пов'язаних з опо­даткуванням.

Атестовані працівники податкової міліції незалежно від зай­маної ними посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до них громадян або посадових осіб із заявою чи повідомлен­ням про загрозу особистій чи громадській безпеці або в разі безпосереднього виявлення такої загрози повинні невідкладно вжити заходів щодо запобігання правопорушенню і його при­пинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили пра­вопорушення, охорони місця події. Про це вони негайно пові­домляють у найближчий орган внутрішніх справ.

Закон передбачає права податкової міліції при виконанні покладених на неї обов'язків в межах правових норм, що за­кріплюються Законом України «Про міліцію». На службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі грома­дяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здо­ров'я виконувати покладені на неї обов'язки. Зараховані на службу до податкової міліції особи начальницького складу

-316-

складають і підписують присягу, текст якої зберігається в їх особовій справі. Вони проходять службу в порядку, встановле­ному законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, і на час служби знімаються з військового об­ліку і перебувають у кадрах податкової міліції ДПАУ. їм при­своюються спеціальні звання.

Закон встановлює відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції за невиконання чи неналежне виконан­ня своїх обов'язків чи інші протиправні діяння. В межах своїх повноважень вони самостійно приймають рішення і несуть за свої протиправні дії або бездіяльність юридичну та інші види відповідальності. Дисциплінарну відповідальність вони несуть згідно з Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ. Кримінальну, цивільну та адміністративну відповідальність — у порядку, передбаченому відповідними законами. При виконан­ні своїх обов'язків відповідно до наданих законодавством пов­новажень та у межах закону працівники податкової міліції не несуть відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компен­суються за рахунок держави. При порушенні працівником по­даткової міліції прав і законних інтересів людини та громадя­нина відповідний орган державної податкової служби зобов'я­заний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публіч­но вибачитися.

Дії, бездіяльність або рішення податкової міліції, її посадо­вих та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.

Отже, державна податкова служба в Україні бере безпосе­редню участь у забезпеченні реалізації прав і обов'язків люди­ни та громадянина. Необхідно удосконалювати законодавство та практику діяльності податківців щодо реалізації забезпечу­вальної функції щодо прав людини. Найближчим часом, на наш погляд, необхідно прийняти низку законів щодо удоскона­лення податкової політики в Україні, зокрема закон про подат­кову міліцію.

Державний контроль за використанням коштів та мате­ріальних ресурсів здійснює в Україні Державна контрольно-ре­візійна служба. Структурно вона складається з: а) Головного

-317-

контрольно-ревізійного управління України; б) контрольно-ре­візійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; в) контрольно-ревізійних підроз­ділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби:

а) здійснення державного контролю за витраченням коштів і
матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірніс­
тю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, держав­
них комітетах, інших центральних органах виконавчої влади зі
спеціальним статусом, державних фондах, бюджетних устано­
вах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують
кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів;

б) розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків
і порушень; в) здійснення заходів з метою запобігання їх у по­
дальшому.

Державний контроль здійснюється за певними формами і методами,серед яких виділяють ревізії та перевірки. Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господар­ською діяльністю підприємства, установи, організації, дотри­манням законодавства з фінансових питань, достовірністю об­ліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цін­ностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт, Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприєм­ства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевір­ки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України. Контрольно-ревізійні управління в Автоном­ній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управ­лінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних уп­равлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, гру­пи) в районах, містах і районах у містах.

Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.

-318-

Контрольно-ревізійне управління в Республіці Крим, облас­тях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники, які призначаються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласними, Київською та Севасто­польською міськими державними адміністраціями.

Начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі при­значають і звільняють керівників контрольно-ревізійних під­розділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах. Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служ­би визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Отже, державні правоохоронні органи виконують важливі завдання і функції щодо створення нормальних умов для реа­лізації прав і свобод громадян, охороняють і захищають їх пра­ва, вживають необхідні заходи з відновлення порушених прав. Порядок їх організації і діяльності- регламентується законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Удосконалення правового регулювання та практики такої діяльності сприяти­ме підвищенню ефективності їх роботи.

Серед недержавних структур, які забезпечують реалізацію прав та обов'язків людини і громадянина, слід назвати адвока­туру України, яка, відповідно до Конституції України (ст. 59), діє для забезпечення права на захист від обвинувачення та на­дання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні. Адвокатура є невід'ємним елементом системи захисту прав людини в будь-якій країні. Без її діяльності фактично неможливий реальний захист прав людини.

Адвокатура України — добровільне професійне об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав і свобод людини та представляти законні інтереси грома­дян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юри­дичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Свою діяль­ність щодо захисту прав людини адвокатура здійснює шляхом:

а) надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань;

б) надання усних і письмових довідок щодо законодавства:

-319-

в) складання заяв., скарг та інших документів правового ха­рактеру; г) посвідчення копії документів у справах, які вони ведуть; ґ) здійснення представництва в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; д) надан­ня юридичної допомоги підприємствам, установам, організаці­ям; є) здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; є) виконання своїх обов'язків відповідно до кримінально-про­цесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства; ж) здійснення інших видів юридичної допомоги, що передбачені законодавством.

Серед інших прав, які забезпечує адвокатура, є такі природ­ні права кожної людини, як її особиста свобода та недоторкан­ність. Фактично адвокат є першою особою, з якою мають пра­во на побачення до першого допиту (спілкування, отримання відповідних юридичних консультацій) обвинувачений у вчи­ненні злочину (ст, 43 КПК України) та підозрюваний (ст. 43^і КПК України). Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю (ст. 44 КПК України).

Інститут адвокатури в Україні, незважаючи на досить корот­ку історію свого існування в тому вигляді, як це має місце в державах з демократичним державно-правовим режимом, на¹ був широкого використання, однак потребує подальшого удос-¹ коналення. При здійсненні своєї професійної діяльності адво­кат має певні права: І) представляти і захищати права та інте­реси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх орга­нах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; 2) збирати відо­мості про факти, одо можуть бути використані як докази в ци­вільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: а) запитувати та отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; б) озна­йомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріа­лами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; в) отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потре-

-320-

¹

бують спеціальних знань; г) застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; 3) доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 4) бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 5) виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Обов'язки адвоката при здійсненні його професійної діяль­ності: а) неухильне додержання вимог чинного законодавства; б) використання всіх, передбачених законом, засобів захисту прав і законних інтересів людини та громадянина; в) недопу­щення використання своїх повноважень на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення; г) неможливість відмови­тись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинува­ченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що прова­дила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, сек­ретар, судового засідання, експерт, спеціаліст, представник по­терпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач,. свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгля­ді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебу­ває в родинних стосунках.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадя­нин або юридична особа зверталися до адвоката, зміст кон­сультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату в зв'язку з ви­конанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути роз­голошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

-321-