Міжнародна торгівля і особливості зовнішньоторговельної політики

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 998

Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу)– переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Міжнародні фінансово-кредит­ні відносини – це відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання прибутків. Основними причинами вивозу капітальних ресурсів є:

- різниця норми прибутку в різних країнах;

- посилення конкуренції між суб’єктами ринку капіталів;

- розвиток технологій інноваційного процесу;

- прагнення домінування на ринку тощо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу– вкладення (інвестування) капіталу в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох формах:

прямі інвестиції – експортер капіталу є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій;

портфельні інвестиції – придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Позичковий капіталекспортується у вигляді грошових кредитів урядам або підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за кордоном.

Міжнародна економічна допомогавиступає у вигляді грантів, субсидій для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо.

Найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля – сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, іншими словами — це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними кор­донами.

Міжнародна торгівля зародилась у глибокій давнині. Від епізодичної мінової торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні відкриття стимулювали закордонну торгівлю. В ХVІ—ХVІІ ст., у період так званого первісного нагромадження капіталу, відбулось об’єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок.

Основними показниками міжнародної торгівлі є: величина загального експорту та імпорту країн, торговельне сальдо країн, питома вага експорту (імпорту) країни в загальному світовому експорті (імпорті) та ін.

Експорт– продаж товарів, що передбачає їх вивіз за кордон. Імпорт— купівля товарів, що передбачає їх ввіз із-за кордону. Загальна сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот.

Торговельне сальдо— різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Розрізняють позитивне і від’ємне торговельне сальдо. Якщо вартість вивезених товарів перевищує вартість увезених, сальдо вважається позитивним (активним), за зворотного співвідношення — від’ємним (пасивним). Пасивне сальдо торговельного балансу негативно позначається на економічному стані країни та її зовнішньоекономічних позиціях.

Основними видами між­народної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією в рамках кооперації, зустрічна торгівля.

Традиційна торгівля— це торгівля між суб’єктами різних національних економік за традиційними правилами (залежно від попиту і пропозиції).

Торгівля продукцією в рамках кооперації— це спосіб реалізації продукції між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, що здійснюється, як правило, за трансфертними цінами в пільговому режимі.

Зустрічна торгівля— це сукупність міжнародних торговель­них угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Особливістю світового ринку є те, що суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав та їх груп. Історично склались два протилежних види такої політики: протекціонізм і лібералізм (вільна торгівля).

Протекціонізм— це політика обмеження імпорту, що проводиться з метою захисту національної економіки, стимулює розвиток вітчизняного виробництва. Інструменти політики протекціоніз­му поділяються на тарифні, що пов’язані з митними зборами (адвалерні, специфічні, змішані мита), та нетарифні, пов’язані з ліцензуванням і квотуванням експортно-імпортної діяльності.

Лібералізм (вільна торгівля)— це зовнішньоторговельна політика, яка не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами. За її проведення держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю і дозволяє їй розвиватися під впливом попиту та пропонування.