Витрати виробництва у довгостроковому періоді

Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 817

Історія розвитку психотерапії.

Психотерапія є тією сферею наукових дисциплін, яка залежать від запитів соціального устрою. Досить довгий час втручання в лікування душі було забороненою темою, пізніше суспільний устрій вимагав простої, лаконічної психотерапії, яка би сприяла формуванню залежної від суспільства людини і уникала індивідуалізації. Тому психотерапія в радянському суспільстві була відмежована від досягнень зарубіжної психотерапії і багато в чому обмеженою в досягненнях.

В 1966 р. в Московському Центральному інституті удосконаленя лікарів була відкрита кафедра психотерапії. Її очолив професор В.Є.Рожнов.

На базі кафедри в подальшому був сформований Всесоюзний центр психотерапії. Кафедра і центр займалися в основному гіпнозом, аутогенним тренуванням, раціональною та груповою психотерапією.

Центру вдалося сформувати у населення і навіть лікарів уявлення про те, що в психотерапії немає нічого цікавого і важливого, окрім клінічної психотерапії.

Йому вдалося не допускати в професійне середовище інформацію про різноманітність інших методів психотерапії, які отримали широке розповсюдження в світі.

Ця школа психотерапії називалася Московською школою і відповідала замовленню тоталітарного суспільства.

Проте, в середині Московської школи складалися нові авторські напрямки психотерапії. Наприклад, розвиваючи концепцію емоційно-стресової психотерапії, у Всесоюзному Центрі розвивалася клінічна терапія духовної культури.

Інших поглядів дотримувалися вчені, які належали до Ленінградської школи психотерапії. Багато з них працювали в Науково-дослідному психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтерева і розвивали ідеї В.М.Мясищева.

Тут уникали гіпнозу і займалися особистісно-орієнтованою психотерапією як індивідуальною так і груповою. На базі цієї школи створено в наступному Всеросійський Федеральний науково-методичний центр психотерапії та медичної психології.

Окрім цих офіційних шкіл розвивалися і інші напрямки. Серед них:

- “Метод інтенсивного психотерапевтичного життя лікаря з Вільнюса А.Є. Алекейчика.

- “рятівний круг” лікаря Малкіна М.М. з Нижнього Новгорода.

На сьогоднішній день можна говорити про Московську і Санктпетербурську школи і ряд інших психотерапевтичних напрямків.

Відлік епохи новітньої психотерапії в СРСР можна починати з 1985 року. В цьому році зусиллями Всесоюзного центру психотерапії був виданий відомий наказ №750 Мінздраву СРСР по психотерапії, і в СРСР вперше появилася спеціальність лікар-психотерапевт.

В регіонах без глибоких професійних традицій особливо яскраво проявлялися захоплення новими методами. Вони звичайно набували характеру моди.

- друга половина 70-80 рр. – відкриття трансактного аналізу.

- В середині 80-х – “епідемія” НЛП.

- НЛП пізніше був витіснений голотропним диханням. Для помякшення методу, із збереженням ефективності, спеціалісти почали активно застосовувати “вільне дихання”, ребефінг.

- Широкого розповсюдження здобув метод гештальт-терапії

- Останні роки росте популярність психотерапії по Мілтону Еріксону, психодрами, тілесно-орієнтованої терапі, арт-терапі тощо.

- Знову стає популярним психоаналіз. Президент Росії в 1996 р. навіть видав указ про розвиток психоаналізу.

- На основі психоаналізу створюються авторські підходи. Напр., - метод кристалізації проблем.

Організації в психотерапії:

- РПА – Російська Психотерапевтична Асоціація.

- ППА – Професійна Психотерапевтична Ліга (відкр. В 1996р.), яка входить до Європейської Асоціації Психотерапевтів (ЄАП)