Поняття та структура світового фінансового ринку

Фінансовий ринок з функціонального погляду

— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду

— це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.

Функціональну структуру світового фінансового ринку зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання мак­симальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають « жаркі гроші ».

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національ­них ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

· величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі товарами);

· відсутність географічних кордонів;

· цілодобове проведення операцій;

· використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

· учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

· доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

· диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

· специфічні — міжнародні — процентні ставки;

· стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій та безпаперових операцій.