Ринки золота

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота.

Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єк­тами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота).

Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на:

ü світові ринки (Лондон, Цюріх, Дубай, Гонконг та ін.);

ü внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Жанейро);

ü місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);

ü чорні (Бомбей та ін.).

Організаційно ринок золота — це консорціум кількох банків, уповноважених проводити операції з золотом — готівкові угоди з золотом (строк виконання через 48 год після укладення); операції з акціями золотодобувних компаній; строкові (форвардні, ф’ю­черсні свопи) операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.

Золоті аукціони — це продаж золота з публічних торгів.

Розрізняють кілька методів встановлення цін на золотих аукціонах. Класичний метод (метод ціни заявки) полягає в тому, що покупці, котрі вказали у своїх заявках ціну, вищу від установленої продавцем, платять ціну, указану в заявці. Згідно з Голландським методом, продавець установлює єдину ціну, за якою реалізуються всі заявки з вищими цінами.

Поняття «ціна золота» потрібно розглядати у двох аспектах: офіційна та ринкова ціни. З 1933 по 1971 роки казначейство США фіксувало офіційну ціну золота — 35 доларів за унцію, потім, у зв’язку з девальвацією, — 38 та 42, 22 долара за унцію. Звичайно, ринкова ціна не збігалася з офіційною ціною золота. Тому остання довго була об’єктом міждержавного регулювання. Лаж — надбавка до офіційної ціни золота, виражена у кредитних грошах (обчислюється в процентах та виникає за перевищення ринковою ціною золота офіційної). На ринкову ціну золота впливає велика кількість економічних, політичних і спекулятивних чинників.

До складу учасників ринку входять:

ü постачальники металу (видобувні компанії, асоціації виробників, афінажні підприємства тощо);

ü спеціалізовані посередники (комерційні та інвестиційні банки, ділерські компанії);

ü фінансові і промислові споживачі (центральні банки, інвестори, афінажні заводи, ювелірні підприємства, електронне виробництво, дантисти тощо).

Торгівля металом на ринку здійснюється тільки в регламентованій стандартній формі. Тому постачальники відправляють видобутий метал у формі неочищених від домішок зливків до афінажних з аводів ( спеціалізовані установи, які переробляють продукцію золотовидобувників і вторинної сировини для отримання стандартних зливків (за замовленням банків) чи заготівок (за замовленням ювелірної і електронної промисловості). Афінажні заводи переробляють напівфабрикати, можуть надавати послуги по виготовленню зливків золота і срібла із монет. Вони можуть розглядатись і як постачальники, які викуповують метал у добувачів і потім поставляють його на ринок, і як споживачі, коли купують метал у посередників, щоб переробляти його в іншу форму для подальшого постачання промисловим підприємствам ), де їх доводять до “лондонського стандарту”. Опісля він надходить на ринок через посередників, які виконують накази-замовлення клієнтів із купівлі-продажу металу. Причому, в залежності від того, як це питання вирішено національним законодавством, постачальники продають метал у неочищених зливках афінажеру або (частіше) просто передають його для збагачення і він залишається власністю замовника, за винятком періоду його переплавки, коли воно знаходиться у рідкому стані і вважається власністю афінажера.

Метал, який купують споживачі у стандартній формі, виготовляється або у формі зливків чи монет, або в іншій формі, в яку зливковий метал переробляється на їх замовлення афінажними заводами. Останні можуть розглядатися і як постачальники, які викуповують метал у добувачів, а потім поставляють його на ринок, і як споживачі, коли купують метал у посередників щоб переробляти його в іншу форму для подальшого постачання промисловим підприємствам.

Для торгівлі фізичним металом використовують металеві рахунки відповідального зберігання типу “Allocated”, тобто “З розміщенням”. На цих рахунках обліковується метал, який фізично зберігається в даному банку. Останній не має права використовувати цей метал і повертає власнику саме ті зливки, які той отримав на своє ім’я.

Для операцій із безготівковим (“паперовим”) металом використовують рахунки типу “Unallocated”, тобто “Без розміщення”. На них обліковується метал у грамах чи унціях, а не в конкретних зливках. Зарахування металу на такий рахунок здійснюється після його фізичної поставки до даного банку або придбання в іншого учасника міжбанківського ринку металу. Отримати метал у зафіксованій кількості (але не обов’язково у тих зливках, у яких його було поставлено) можна в даному банку або в інших світових центрах торгівлі дорогоцінним металом як це передбачено угодою між клієнтом та банком. Як правило, всі банки гарантують отримання металу у таких світових центрах як Лондон чи Цюріх, у своїх установах або в банках-кореспондентах.

Для забезпечення промислових споживачів широко використовується консцімаційний метод. Посередник поставляє на склад підприємства певну кількість металу без його оплати. З потребою підприємство оплачує узгоджену кількість металу, яка і переходить відтоді у його власність.

Відповідно до вимог клієнтів золототоргові доми (фірми), поряд із звичайними 400-унційними зливками пропонують низку зливків інших стандартів.

Стандартні зливки вагою 12, 5 кг кожен, можуть мати форму трапецоїдів (у поперечному перерізі – рівностороння трапеція) або паралелепіпедів. Перші, як правило, є продукцією підприємства ПАР і Західної Європи, а другі виплавляються у США.

Золотий лінгтон – стандартизований золотий зливок вищої проби з титром 995/1000. Вага його – 400 унцій. Для більшої зручності у користуванні існують фракціоновані лінгтони (5, 10, 20, 25, 50, 100, 200, 500 і 1000 грамів).

Найбільш ходовими є зливки вагою 1 кг, 500 та 100 г, 100 унцій та 10 тол, які зазвичай пропонуються у трьох ступенях чистого золота 0, 995; 0, 999; 0, 9999.

На сьогодні продаж золота здебільшого зводиться до надання права на його отримання з банку, тобто до передавання квитанції на золото, що зберігається. Угоди з купівлі-продажу золота здійснюються миттєво із застосуванням найсучаснішої техніки зв’язку та банківських розрахунків.

Із золотом, як і з валютою на ринку, проводяться арбітражні операції (безперервна купівля на одних ринках і продаж на інших) завдяки чому ціни на вільних ринках, де немає обмежень і податків, вирівнюються і утворюють єдину світову ціну. Якщо золото продається не за долари, а за якусь іншу валюту, то у формуванні ціни бере участь курс валюти щодо долара. Якщо золото продається/купується на позикові кошти, то важливе значення має процентна ставка за позикою, яку необхідно сплачувати.

Золото також продається у вигляді листів, пластин, дроту, золотих сертифікатів (свідоцтво про депонування золота в банку, тобто документ, який дає право його власнику отримати за пред’явленням певну кількість золота). Такий же документ видається клієнтові у разі купівлі золота в банку без отримання самого золота.

Випускаються золоті сертифікати двох видів на алоковане та на неалоковане золото, в залежності від типу металевого рахунку, на якому воно депоноване. У першому випадку клієнт ніби тримає метал у сейфі, але може прийти в банк і помилуватися своєю власністю. У складі золотого фонду, яким керує банк, йому “фізично” виділено певні зливки чи монети (враховується вид, кількість, проба, виробник, серійний номер та інше). Метали на таких рахунках не є залученими коштами банку і не можуть розміщуватися ним від власного імені і за власний рахунок. У другому випадку клієнт має таке ж право на золото банку, як і вкладник на свій вклад, тобто на знеособлене, визначене лише кількісно золото. Знеособлені металеві рахунки відкриваються для обліку дорогоцінних металів без значення індивідуальних ознак. Метали на цих рахунках повинні мати лише кількісну характеристику маси (для монет – кількість у штуках) і вартісну балансову оцінку. Рахунки призначені для проведення таких видів банківських операцій: залучення дорогоцінних металів на вклади, їх розміщення, надання позик у дорогоцінних металах. Відповідно банки змушені відкривати кілька різновидів знеособлених металевих рахунків: рахунки клієнтів (термінові та до запитання), кореспондентські рахунки банків, рахунки обліку позик, виданих клієнтам.

Під час проведення операцій із залучення на вклади і розміщення, підставою для зарахування дорогоцінних металів на знеособлені металеві рахунки може бути їх поставка у фізичній формі, перерахунок/ переказ із інших знеособлених рахунків, продаж металів клієнту чи їх придбання банком.

Аналогічно, операції з повернення дорогоцінних металів і їх списання із знеособлених металевих рахунків можуть здійснюватися шляхом зняття з рахунків у фізичній формі, зарахування на інші знеособлені рахунки, проведення операцій купівлі-продажу дорогоцінних металів, що знаходяться на рахунку. Нарахування і виплата процентів за знеособленими металевими рахунками, комісійних зборів та інших винагород пов’язаних із веденням металевих рахунків проводиться здебільшого у національній валюті. Сплата процентів за знеособленими рахунками може бути проведена і цінними паперами, якщо це обумовлено в договорі між банком та власником рахунку.

Операції з надання позик у дорогоцінних металах здійснюються шляхом поставок у фізичній формі або зарахування на знеособлені рахунки в обмін на зобов’язання зворотної поставки відповідного металу в термін вказаний у договорі. Суми позики в дорогоцінних металах можуть погашатися у формі фізичної поставки чи шляхом перерахунку дорогоцінних металів із знеособлених металевих рахунків позичальника.

Під час проведення таких операцій є потреба контролювати співвідношення вимог та зобов’язань за операціями з дорогоцінними металами у грошовому еквіваленті. Банки повинні вести так звану відкриту позицію за цими операціями. Центральний банк змушений визначити стратегію та напрями її регулювання, систему лімітів відкритої позиції (лише за наявності таких лімітів банки матимуть право проводити операції з використанням знеособлених металевих рахунків).

Банк має можливість вводити депоноване в ньому золото в обіг подібно до того, як викидається в обіг його грошовий капітал, внесений як вклад. Йому лише необхідно тримати певний резерв на випадок вимоги золота значною кількістю клієнтів. Золоті сертифікати переважно іменні, однак передбачається право їх передачі шляхом відповідного надпису. Емісією золотих сертифікатів займається ряд комерційних банків США, Швейцарії, ФРН, Люксембурга, Сінгапура та інших країн. Різновидом золотих сертифікатів є ощадна книжка, яка видається власнику депонованого золота, що дає змогу проводити багаторазові операції з ним. Золоті сертифікати можуть випускатися замість депонованих монет, а також золота, яке зберігається в інших країнах з метою фактичного гарантування на випадок його блокування чи націоналізації. Операції з золотими сертифікатами вигідні банкам-емітентам тому, що приносять дохід у вигляді комісійних (за збереження золота і операції з ним за дорученням клієнта), розширюють клієнтуру, підвищують репутацію банку. Водночас, зобов’язання банку вільно обміняти золотий сертифікат на золото певною мірою послаблює державний монопольний контроль над ліквідністю банків, оскільки постійно існує можливість несподіваного пред’явлення його до оплати.

Таким чином, з’являється новий кредитний документ, що репрезентує певну кількість золота. В умовах інфляції та знецінення паперових грошей у цій своєрідній формі відроджується вже забута розмінна на золото класична банкнота.

Купивши золото у зливках власник металу (банк, фізична або юридична особа) може або зарахувати його за принципом банк-банку, або ж залишити зливок золота чи срібла у постачальника.

Купівля зливків золота чи срібла великими партіями з подальшим їх продажем супроводжується видатками, пов’язаними з перевезенням, страхуванням, транзитом. У багатьох випадках при купівлі зливків золота та срібла використовується фінансування та ліверидж (в Англії цей процес називається передачею). Коли зливок золота чи срібла куплено, його відправляють до джерела фінансування (як правило в банк), при цьому покупець має справу не лише з коливанням цін на золото, а й з тягарем процентних ставок на позику, яка була використана для цієї операції.

Власник значної кількості золота в зливках може генерувати дохід на операціях з дорогоцінним металом, сплачувати витрати, пов’язані з його нагромадженням або наданням золотих позик. Хоча ставки за позиками надані у золоті досить малі (близько 1% за рік власнику золота) і поточні премії (страхові внески) для опціону купівлі можуть бути зниженими, обидва заходи генерують дохід для учасників.

Хеджування прибутку (у випадку, коли власник золотих зливків не може нести жодних грошових витрат у випадку зниження ціни) можливе через стратегію готівкового розрахунку чи процентного доходу.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч­ник. —К.: Знання: КОО, 2005.

2. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підруч­ник. — К.: Знання - Прес, 2006. — 311с.

3. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 2006.

4. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 2002.

5. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000.

6. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000.

7. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999.

8. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000.

9. Оспіщев В.І., Близнюк О.П., Кривошей В.В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – 335с.

10. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 2004.

11. Петрашко Л. П.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.

12. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000.

13. Шило В.П., Боровська С.С., Ільїна С.Б., Іванова Н.С. Міжнародні фінанси: Теоретично-практичний посібник. – К.: Кондор, 2010. – 346с.

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «фінансові ресурси світу» та механізм їхнього перерозподілу.

2. Що таке фінансовий ринок?

3. Структура світового фінансового ринку.

4. Характеристика процесу формування міжнародного фінансового центру.

5. У чому особливості таких світових фінансових центрів, як Лондон, Нью-Йорк, Токіо?

6. Що таке офшорні центри? Які є види офшорних центрів? Навес­ти приклади.

7. Розкрийте поняття «ринки золота» та золоті аукціони. Визначте особливості їхнього функціонування.

8. Назвіть і дайте коротку характеристику видів ринків золота та операцій із ним.

9. Що таке офіційна та ринкова ціни золота?

 

ТЕМА 4. ВАЛЮТНІ РИНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

1. Валютний ринок: поняття, основні категорії, структура.

2. Інструменти валютного ринку.

3. Валютні операції: суть, класифікація.

4. Спот – ринок.

5. Строковий валютний ринок.

5.1 Форвардні валютні операції.

5.2 Ф’ючерсні валютні операції.

5.3 Опціонні валютні контракти.

5.4 Своп та арбітражні операції.

Ключові поняття: арбітражери, база котирування, валюта котирування, валютна операція, валютна позиція, валютний ринок, варіаційна маржа, відкрита валютна позиція, внутрішня цінність опціону, дата валютування, довга відкрита валютна позиція, закрита валютна позиція, компенсаційна маржа, коротка відкрита валютна позиція, котирування валют, маржа, обернене котирування, переказ, повне котирування, позиційні спекулянти, початкова маржа, процентні витрати, пряме котирування, рухомість валют, своп-ставка, скальпери, спекулянти, серед, строк опціону, трейдери, фіксинг, хеджекери.