Офшорні банківські центри

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р.

Основні властивості:

· відплив та приплив коштів майже не регулюється;

· операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

· наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

· наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

· існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

· наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

· основна (або альтернативна) мова — англійська;

· легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

· висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

¨ «паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

¨ «функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінансовими центрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.

Розташування офшорних банківських центрів:

1) Європа (Лондон, Париж, Швейцарія, Люксембург, Франкфурт, Брюссель, Амстердам, Нормандські острови);

2) Західна півкуля (Нью-Йорк, Маямі, Лос-Анджелес, Сан-Францис­ко — 80-ті роки, Торонто, Нассау, Панама, Кайманові острови, Бермудські острови, Барбадос, Антигуа, Нідерландські та Антильські острови);