Спот-ринок

Спот-ринок — це ринок негайної поставки валюти.

Основні учасники — комерційні банки, які ведуть операції з:

· напряму з клієнтами-підприємствами приватного та державного секторів;

· на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

· через брокерів з банками та клієнтами;

· з центральними банками країн;

Валютна операція «спот» — це купівля-продаж валюти за умов її поставки протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

«Звичаї» спот-ринку:

· Здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої валюти.

· Операції здійснюються переважно на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня.

· Існування твердих валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти

Ці звичаї не зафіксовано в спеціальних міжнародних конвенціях, але їх точно додержуються всі учасники цього ринку.

Торгівля на ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют (котирування валют). Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, оскільки виключають необхідність додаткових розрахунків. Котирування за прямим методом на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти дорівнює 0.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну. Котирування проводять державні (національні) і великі комерційні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу. Валютне котирування може бути прямим і оберненим (непрямим). Якщо котирування пряме 1, 10, 100 одиниць іноземної валюти дорівнюють X одиниць національної валюти, а якщо обернене — 1, 10, 100 одиниць національної валюти дорівнюють X одиниць іноземної валюти. Пряме котирування дорівнює 1/ Обернене котирування. В більшості країн для встановлення курсу національної валюти використовується пряме котирування, у Великобританії — обернене котирування, а в США застосовуються обидва котирування. Котирування завжди дається з точністю до чотирьох знаків після коми.

На валютному ринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця. Курс продавця — це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця — це курс, за яким він купляє іноземну валюту за національну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця.

Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею або спредом. За рахунок маржі банк покриває видатки і формує прибуток за валютними операціями.

Часто дилери, а також для економічних розрахунків чи у зовнішньоторговельних контрактах для встановлення курсів валют використовують середній курс — середнє арифметичне курсів продавця і покупця.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Крос-курс — співвідношення між двома валютами, що є похідними від їхніх курсів відносно третьої валюти (звичайно долара США).

У розрахунках часто використовують фіксинг — визначення міжбанківського курсу послідовним порівнянням попиту та пропозиції по кожній з валют, а потім на цій основі установлення курсів продавця і покупця їх публікують у офіційному бюлетені.

Звичайно базою котирування є валюта, яка визнається в усьому світі, але іноді з історичних причин базовою стає більш дрібна валюта.

Стандартна дата валютування (дата фактичного надходження коштів) за спот-операцій — другий робочий день після дати укладення операції. У разі, коли дата валютування припадає на вихідний чи святковий день, строком валютування вважається перший робочий день після вихідних (із цього правила є винятки).

На валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) і готівковою валютою (банкнотами).

Банківські валютні операції пов'язані з валютним ризиком. Валютний ризик — це небезпека валютних втрат внаслідок зміни курсу іноземних валют по відношенню до національної. Результат діяльності банку на валютних ринках (прибуток або збитки) залежить не лише від зміни валютного курсу, але й від валютної позиції. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів (вимог) у певній іноземній валюті та сумою зобов'язань у тій самій валюті. Вона розраховується окремо по кожній іноземній валюті, яка входить до мультивалютного портфеля банку.

Здійснення банком валютних операцій супроводжується зміною співвідношення його вимог і зобов'язань в іноземній валюті, тобто зміною валютної позиції. Розрізняють закриту та відкриту валютні позиції. Закрита валютна позиція виникає у разі рівності вимог і зобов'язань, відкрита валютна позиція — за незбігу вимог і зобов'язань. Остання пов'язана з ризиком втрат банку, якщо до моменту контроперації (купівлі раніше проданої або продажу раніше купленої валюти) курс валюти зміниться у несприятливому для нього напрямі.

Відкрита валютна позиція може бути довгою та короткою. Довга валютна позиція складається, коли вимоги перевищують зобов'язання, коротка — коли зобов'язання більші, ніж вимоги. Наприклад, купуючи 1 млн дол США за фран. франки за курсом 1, 6790, банк створює довгу позицію на суму 1 млн дол США та коротку позицію на суму 1, 679 млн фран. франків.

Довга валютна позиція дає прибутки при підвищенні курсу іноземної валюти і завдає збитків — при зниженні її курсу. Коротка позиція — навпаки, дає прибутки при зниженні курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу. Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники валютного ринку грають на валютних курсах з метою отримання прибутків спекулятивного характеру, наражаючись свідомо на підвищений ризик. Учасники валютного ринку мають самі визначити рівень валютного ризику, який вони можуть взяти заради отримання прибутків. Але для тих учасників валютного ринку, фінансовий стан яких зачіпає інтереси багатьох інших суб'єктів економічних відносин (до них належать банки), рівень валютної позиції регулюється офіційно. У більшості країн світу держава регламентує розмір відкритої валютної позиції банків. Банки постійно спостерігають за зміною валютної позиції.

Потім банк оцінює валютний ризик, який виникає через відкриту валютну позицію, у разі її негайного повного покриття за існуючими валютними курсами. Правильність оцінювання залежить від точності прогнозування динаміки валютних курсів. Оцінюється можливий результат закриття позиції шляхом перерахунку довгих і коротких позицій по всіх іноземних валютах у національну за тими ринковими курсами, за якими можуть бути покриті угоди (з урахуванням термінів поставки валюти за строковими операціями). Іноді такий перерахунок здійснюється у два етапи: спочатку всі позиції перераховуються у найбільш поширену валюту (наприклад долари США), потім доларові суми перераховуються у національну валюту.