| Автор зображує скупість Пузиря гротескно: Пузир, в якого більше ніж в німецькому герцогстві, ходить у кожусі, що „торохтить” і „смердить лоєм”. Через цей кожух його навіть не пускають у земельний банк, прийнявши за жебрака. Шукаючи визиску скрізь, дешево і невигідно продає подарований йому на іменини халат. Викликає сміх естетичний „смак” хазяїна: на халаті вишиті буряки й овечки.
Драматург показує абсурдність життєвого девізу Пузиря „хазяйство або смерть” у трагікомічному плані: хворий радить покликати до нього не лікаря, а фельдшера, чиї послуги обійдуться дешевше. І це „сміх крізь сльози”, оскільки людське життя ставиться нижче за гроші.
Честолюбний Пузир жертвує „на приют”, за що отримує „орден Станіслава другої степені на шию”. А щоб добре було видно нагороду, навмисно підрізає бороду. Комічною є очевидна паралель, проведена між Пузирем і чучелом баранчика: у Пузиря – орден, а в баранчика – медаль.
Назва п’єси „Хазяїн” має іронічний підтекст: автор пише „злу сатиру” на „нову плутократію” (І.Франко) – „хазяїв” не тільки великих землеволодінь, а й людських доль. Карпенко-Карий висміює їхню ницість.
| Пузир замолоду важко працював – складав копійку до копійки. Але до робітників, які працюють на нього в нестерпних умовах (мізерна платня, погані харчі, знущання економів) він не має співчуття. Пузир холоднокровно „організовує” бідність мужиків і на ній наживається: скуповує за безцінь худобу в голодуючих селян. Загалом його комерція нечесна, адже його головна мета – „бариші”.
Служба в „хазяїв” деморалізує людину – Феноген і Ліхтаренко стають жорстокими і бездушними – доводять Зозулю до самогубства. Його роздавило „хазяйське колесо”.
Пузир, досягаючи комерційних успіхів, стає вкрай деспотичною особою. Він любить дочку, проте зневажає її бажання вийти заміж за Калиновича. Для нього, мільйонера, обранець Соні – лише „учителишка”.
Швидке збагачення „чумачих” обернено пропорційне до їх духовної бідності: у розмовах із Золотницьким, Калиновичем, Сонею Пузиря зображено підкреслено неосвіченим і приземленим. Він не знає, хто такий Крез, не читав творів Гоголя, ігнорує пожертвування на пам’ятник Котляревському, Втім, загалом байдужий до справ національної культури, освіти й науки. Пузир любить народну пісню.
Разом з тим Пузиреві можна віддати належне: він, вчорашній мужик, зумів зорієнтуватися в пореформеній дійсності. Пузир – підприємливий і цілеспрямований, одне слово, - „хазяїн”. Пузир-невіглас дає освіту дочці. Знаючи ціну заробленій копійці, береже Соню від важкої праці й бідності. Пузир – добрий господар, навіть тяжко хворий слідкує, щоб в його господарстві був порядок.
|
Жанр твору:
