| Реальність
Предмет мистецтва – життя, „весь світ”, людина в її зв’язках з оточенням. Драматичний твір повинен достовірно відображати панораму суспільства, правдиво розкривати існуючі соціальні колізії, бути суголосним суспільним умонастроям.
| Художній вимисел
У художньому творі завжди присутній вимисел, адже автор не копіює дійсність, а творчо переосмислює її – виводить образ. Художня правда відтак ширша, ніж життєва, бо в творі – розум і душа автора, його особистісне ставлення до героїв.
|
| Ідейність
Театр не розважальне видовище, а „школа життя”: він аналізує його, розкриваючи існуючі протиріччя і їх причини, засуджує зло в людині і суспільстві, пропонує взірці моральності й етичності. Театр – виразник інтересів народу, захисник національних пріоритетів, носій вічних цінностей.
| Художність
П’єса повинна бути не тільки ідейно, а й художньо вартісною: відзначатися гармонією композиції, економністю сценічних ефектів, вартісною ідейно-тематичною основою. Її художній рівень знецінюють мелодраматизм інтриги, надмірний етнографізм, вульгарність в акторській грі.
|
| Особливості виконання образів-ролей
Акторська майстерність відзначається природністю і простотою гри, відсутністю позерства і надмірностей. Створюваний образ повинен бути індивідуальним, а водночас типізувати характерні риси представників певного суспільного прошарку.
| Єдність концепції твору
Завдання драматурга – писати не ролі для акторів, а п’єсу, в котрій „дружнім ансамблем треба висловити основну ідею”. А навколо ідеї й об’єднуються усі складові частини спектаклю: декорація, костюмерія, танці, музика, акторська гра.
|
| Народність
Театр не може служити якомусь обраному суспільному прошарку, а повинен бути духовно і матеріально доступний усім. Він покликаний давати народну оцінку життєвим реаліям, відбивати потреби народу, його історію і національний характер. Тематика театру повинна охоплювати стан суспільства загалом.
|
| Типовість
У фокусі твору повинні зосереджуватися не „дрібненькі явища”, не „невеличкі хиби”, а „головні недостатки суспільства”. Митець повинен відтворювати характерне й істотне, а не випадкове, дотримуючись при цьому відповідності ролі й місця зображуваного в природньому плині подій.
|
Тематика, проблематика, жанр п’єси „Хазяїн”
Комічне і серйозне в жанровій природі твору
І. Карпенко-Карий про тему твору: „Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. „Хазяїн” же зла сатира на чоловічу любов до стягання без жодної іншої мети. Стягання для стягання”.
Проблематика твору:
- проблема добра і зла (хазяїн переступив межу зла, його девіз – аби бариш, то все можна);
- проблема честі і совісті (навіть Пузир дбає про зовнішні ознаки своєї честі, часто говорить – „не робіть безчестя”, „врятуйте мою честь”, хоч за іншими такого права не визнає, як, наприклад, за помічником економа Зозулею);
- проблема кохання (Соня, Калинович, Чоботенко);
- проблема батьків і дітей;
- проблема освіти, культури, духовності;
