ХУІ. Стиль доби

Найбільш точно розвиток літератури як мистецтва слова відображає естетико-стильова періодизація. За визначальний критерій поділу літератури тут береться стиль доби, адже у цьому понятті поєднуються й ідеологічні, й історико-соціологічні, й естетичні грані існування художньої літератури.

Розглядаючи людську культуру (у найширшому сенсі — і духовну, і матеріальну), дослідники давно вже помітили, що вона у певну добу буквально в усіх своїх виявах має спільні прикмети, розвивається як цілість, як єдиний живий організм. Власне, зміна цих прикмет якраз і означає прихід нової доби. Отже, кожна доба має свій стиль.

Стиль [80] доби — це найзагальніші традиції, погляди, переконання, смаки певної доби, якими та відрізняється від інших епох. Стиль доби виявляється у мистецтві, філософії, науці, моралі, політиці, архітектурі, моді, побуті... — у всіх царинах життя людини.

У розвитку європейської культури можна виділити такі епохи (періоди): ♣ античність (з окремим складним поділом на підстилі), ♣ середньовіччя (або ґотика), ♣ ренесанс, ♣ бароко, ♣ класицизм, ♣ романтизм, ♣ реалізм, ♣ модернізм, ♣ постмодерн.

Зрозуміло, у межах різних націй кожна з цих епох мала конкретні, неповторні особливості. Але, попри те, виразно проступають спільні тенденції. Також слід зазначити, що практично в кожній добі активно розвивається панівний, визначальний стиль (який і дає їй назву), але водночас ще або вже на задньому плані проступає, сказати б, «тіньовий» стиль чи кілька стилів. Чимближче до сьогодення (особливо від поч. XX ст.) цей процес стильового синкретизму, співіснування, взаємопроникнення різних стилів посилюється.

Ще одне важливе застереження: поняття «стиль доби» треба застосовувати обережно. Тому що

1) воно ховає у собі небезпеку схематизувати мистецтво, спримітивізувати неповторні художні явища;

2) геній найчастіше „ виламується” зі свого стилю доби (скажімо, Шевченко, безсумнівно, романтик, але його творчому набутку тісно в межах тільки цього стилю);

3) буває важко визначити межі духовних епох — часто трапляються переходові явища, а то й стилі: рококо (між бароко та класицизмом), сентименталізм (між класицизмом та романтизмом);

4) найчастіше відсутня синхронність стилів у культурах різних націй та в різних царинах культури (наприклад, бароко в Україні проіснувало близько двохсот років, у Росії ж 20¾ 30 років і виявилося слабко, а класицизм — навпаки).

Отож докладніше розглянемо розвиток загальномистецького, зокрема літературного процесу в естетико-стильовій системі координат.