Трискладові стопи1. Дá ктиль (грец. dá ktylos — палець, міра довжини) — трискладова стопа з наголосом на першому складі / — È È /. 2. Амфібрá х (грец. amphibrachys, від amphi — обабіч та brachys — короткий) — трискладова стопа з наголосом на другому складі / È — È /. 3. Анапé ст (грец. aná paistos — зворотний щодо дактиля) — трискладова стопа з наголосом на третьому складі / È È — /. 4. Бá кхій (грец. bakcheios — вакхічний) — службова трискладова стопа з трьома ненаголошеними складами / È È È /. Стопи у кінці рядків можуть бути повними і неповними. Якщо у неповній стопі є лише наголошений склад, то вона все одно рахується при визначенні розміру. Під цим кутом зору віршорядки поділяються на три види: 1. Акаталектú чний (грец. a — префікс, що означає заперечення і katalē ktikos — усічений), або Неусічений – віршорядок, у якому наявні всі повні стопи його розміру. 2. Каталектú чний (гр. katalē ktikos), або Усічений — віршорядок, у якому останню стопу усічено відповідно на один чи два склади, залежно від її виду. 3. Гіперкаталектú чний (гр. hyper — понад та katalē ktikos), або Нарощений — віршорядок, у якому до останньої стопи додано ще один чи два склади залежно від виду стопи. Для того, щоб визначити віршовий розмір, необхідно порахувати кількість стіп (зі службовими включно) у кожному рядку вірша. Якщо ця кількість однакова у всіх віршорядках, то це буде дво-, три-, чотирисстоповий (і так далі) відповідно хорей, ямб чи інший розмір. Якщо ж кількість стіп неоднакова (з будь-яким співвідношенням), то це буде різностоповий хорей, ямб чи інший розмір. Розглянемо приклади: 1. З е мле р і дка! М о зок мій світл і є, І душ а ніжн і шою ста є, Як тво ї спод і ванки і мр і ї У житт я влив а ються мо є. В.Симоненко. — È / — È / — È / È È / — È / È È / — È / — È / È È / — È È / — È / — È / È È / — È / È È / — È / — È / È È / — Вид стопи — хорей з пірихієм; віршовий розмір — п’ятистоповий хорей; перший і третій рядки акаталектичні, другий і четвертий — каталектичні. 2. Страшн і слов а, коли вон и мовч а ть, кол и вон и знен а цька прича ї лись, кол и не зн а єш, з ч о го їх поч а ть, бо вс і слов а бул и уже чи ї мось. Леся Українка. È — / È — / È È / È — / È — / È — / È — / È — / È È / È — / È È — / È — / È — / È È / È — / È — / È — / È — / È È / È — / È Вид стопи — ямб з пірихієм; віршовий розмір — п’ятистоповий ямб; перший і третій рядки акаталектичні, другий і четвертий — гіперкаталектичні. 3. Я є сть нар о д, якого пр а вди с и ла нік и м звой о вана ще не бул а... П.Тичина. — — / È — / È È / È — / È — / È È — / È — / È È / È È / È — / Вид стопи — ямб зі спондеєм та пірихієм; віршовий розмір — п’ятистоповий ямб; перший рядок гіперкаталектичний, другий — акаталектичний. 4. Церква святої Ірини криком кричить із імли. Мабуть, тобі вже, мій сину, зашпори в душу зайшли. В.Стус. — È / È / — È È / — È — È È / — È È / — — È È / — È È / — È — È È / — È È / — Вид стопи — дактиль; віршовий розмір — тристоповий дактиль; усі віршорядки каталектичні. 5. Люб і ть Укра ї ну, як с о нце, люб і ть, Як в і тер, і тр а ви, і в о ди... В год и ну щасл и ву і в р а дості м и ть, люб і ть у год и ну нег о ди! В.Сосюра. È — È / È — È / È — È / È — È — È / È — È / È — È / È — È / È — È / È — È / È — È — È / È — È / È — È / Вид стопи — амфібрах; віршовий розмір — різностоповий амфібрах; перший і третій рядки каталектичні, другий і четвертий — акаталектичні. 6. Гетьте, д у ми, ви хм а ри ос і нні! Таж теп е ра весн а золот а! Чи то т а к у жал ю, в голос і нні Промин у ть молод і ї літ а? Леся Українка. È È — / È È — / È È — / È È È — / È È — / È È — / È È — / È È — / È È — / È È È — / È È — / È È — / Вид стопи — анапест; віршовий розмір — тристоповий анапест; перший і третій рядки гіперкаталектичні, другий і четвертий — каталектичні.
У силабо-тонічній системі у цілому творі здебільшого зберігається однакова кількість стіп у рядках (наприклад, п’ятистоповий ямб). Проте трапляються і різностопові розміри: Пл и не с и ньою саг о ю Н і ч. П і тьма п а дає габ о ю З пл і ч. О.Олесь. — È / — È / È È / — È / — È / — È / È È / — È / У цьому уривку, як бачимо, поєднується чотири- і одностоповий хорей. Зрідка трапляються силабо-тонічні вірші, у яких поєднуються різні види стіп у визначеній послідовності. Ці розміри називаються логаé ди (грец. logaoidikos, від logos — слово і aoide — спів). Використовуються вони з метою надати віршеві певної мелодики. Бувають прості логаеди — у яких ритмічно поєднуються віршорядки з різними видами стіп: Ще не вд а рив мор о з, а вже вт о млений л и ст в’ я не, ж о вкне... Спів цик а ди дзвінк и й перейш о в в тихий св и ст х у тко вм о вкне. Леся Українка. È È — / È È — / È È — / È È — / — È / — È / È È — / È È — / È È — / È È — / — È / — È / Тут у різних рядках поєднуються чотиристоповий анапест і двостоповий хорей. Трапляються також складні логаеди — рядки яких складаються з різних стіп, об’єднаних у певній послідовності: Х о дить в і тер, по ж и ті Мов госп о дар спров о лу Колос о чки нал и ті Ст и ха х и лить дод о лу. І.Франко. — È / — È / È — È / È È / — È / È — È / È È / — È / È — È / — È / — È / È — È /
5. Експресивні функції віршування. Нагадаємо, насамперед, що мовна експрé сія (лат. expressio — вислів, від exprimo — чітко вимовляю, зображую) — вираження певних почуттів засобами мови. Творячи поезію, автор свідомо чи найчастіше несвідомо, під впливом натхнення добирає ті чи ті рими, римування, клавзули, віршові розміри з метою якомога багатогранніше передати ними ті чи ті почуття. А отже, і при аналізі твору треба насамперед з’ясувати (наскільки це можливо), яку експресивну функцію і як саме виконує той чи той засіб. Тут дослідникові значною мірою треба покладатися на своє естетичне чуття, а також пам’ятати про суто авторський, конкретно-неповторний підхід, бо у різних поетів одні і ті ж засоби можуть виконувати різні функції. Отож, з’ясуємо деякі функції версифікаційних засобів. 1. Дво- і трискладові розміри. При читанні двоскладових розмірів наголоси відчуваються через один склад, тому вони творять інтонацію пришвидшену, що підкреслює рух, швидку зміну подій, радість, роздратованість тощо. У трискладових розмірах наголос відчувається через два склади, тому інтонація тут уповільнена, підкреслює монотонність, печаль, спокій, тяжкі чи глибокі роздуми. 2. Висхідні — спадні розміри. Висхідні розміри ямб / ↑ È — / і анапест /↑ È È — /, адже тут стопи закінчують наголошеними складами, які вимовляються з підвищеною інтонацією, посилено. Вони частіше виражають позитивні емоції. Спадні розміри — хорей / ↓ — È / і дактиль / ↓ — È È /, бо тут стопи закінчуються ненаголошеними складами, що зумовлює інтонацію спадну. Ці розміри частіше виражають неґативні емоції, хоча трапляється і навпаки. 3. Довжина рядка. Значну інтонаційну роль відіграє і довжина рядка (кількість стіп). Короткий рядок звучить маршево, мелодійно, пришвидшено, весело, рішуче, підкреслює швидку зміну подій, радість, рух, гнів тощо. Довгий рядок звучить урочисто, поважно, монотонно, підкреслює спокій, роздуми, епічний опис або сум. Розглянемо два приклади. Обидва ці вірші написані хореєм, але перший — вдостоповим, другий — семистоповим, тому інтонації їхні зовсім різні: Рани гніву, Рани днів... Крик журливий Журавлів. Голі гони, Голий гай... І червоний Небокрай. В.Сосюра.
В темнім небі — корогодом зорі синьоокі, В темні небі світить місяць золотим серпом. Ми лишили підземелля душні і глибокі. На зимовий теплий вирій тягнемось повзком. М.Богданович. 4. Паузи. Пауза в кінці рядка значно більша, ніж цезура, тому вона звертає особливу увагу читача на останнє в рядку слово. Тому поети часто найважливіше слово (образ) виносять у кінець рядка: Нема в нас такого лану й поля, В якім ніхто не вбитий був ніким. І жодна, мабуть, не звелась тополя, Щоб не спіткнулась об кістяки. В. Затуливітер[62] Найчастіше віршорядок збігається з певним синтаксично закінченим відтинком (реченням чи його цілісною частиною). Тоді вірш звучить плавно, розмірено: Реве та стогне Дніпр широкий Сердитий вітер завива. Додолу верби гне високі, Горами хвилі підійма. Т. Шевченко Але часом поет вдається до енжамбемá ну (франц. enjambement — перенесення), або перенесення — розриває речення, переносить його частину в інший рядок з метою виділити, інтонаційно підкреслити певні слова, що в такий спосіб опиняються у кінці віршорядка перед ритмічною павзою: На панщині пшеницю жала, Втомилася. Не спочивать Пішла в снопи. Пошкандибала Івана — сина годувать. Т.Шевченко. 5. Клавзули. Рими. Окситонна клавзула підкреслює закінченість думки, надає інтонації твердості, рішучості, впевненості, увиразнює радість, рух, гнів тощо. Навпаки, перокситонна і особливо пропарокситонна та гіпердактилічна створюють враження незакінченості, сумніву, невпевненості, лагідності, рефлективності, підсилюють співучість, мелодійність, спокій, сум. Конкретні приклади: Синій вітер, посадка, сел о. Я чекаю когось. Я прит и х... Наче сонце моє розцвіл о І промінням під ноги лягл о У хитанні дерев золот и х. В.Сосюра. Суцільні окситонні клавзули у цьому вірші підкреслюють логічну закінченість кожного рядка, впевненість ліричного героя. Ой широко лиман розлив а ється, Верболозом кругом він квітч а ється. Над ним сонце ясне усміх а ється І по хвилях вогнем розсип а ється. Дніпрова Чайка[63]. Суцільні пропарокситонні клавзули у цьому вірші створюють наспівну інтонацію, допомагають уявити лагідний, спокійний, розлогий лиман. Найчастіше у вірші окситонні — парокситонні чи інші клавзули гармонійно чергуються. Це дозволяє уникнути монотонності звучання, посилює ритм. Особливої мелодійності, підкресленої наспівності надають віршеві внутрішні рими: Сонце гр іє, вітер в іє З поля на долину, Над вод ою гне з верб ою Червону калину. Або: Все йде, все мин ає — і краю нем ає, Куди ж воно ділось? відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Т.Шевченко.
|
