А. Явища евфонії та какофонії

Фό ніка (грец. phō neo — вимовляю, звучу), або звукопис — це сукупність звукових засобів художньої мови.

Фонічні засоби (алітерації, асонанси, синтаксичні фігури, рими, рефрени, музичні асоціації тощо) створюють певні звукові образи, інтонації фонетично увиразнюють авторський задум, викликають певні враження, настрої.

Фоніку складають явища евфонії та какофонії.

Какофó нія (грец. kakos — поганий та phō ne — звук, мова) — немилозвучне, або хаотичне поєднання звуків мови: вер х й н из, вов к в к літці тощо. Поетичний зразок:

І чужому научайте сь,

Й св ого не цурайтесь.

Т.Шевченко.

Це явище не характерне для української мови, що вирізняється особливою милозвучністю, співучістю.

Часом письменники навмисне вдаються до какофонії — у гумористичній поезії та дитячих скоромовках:

Карл украв у Клари корали

А Клара у Карла вкрала кларнет.

Евфонія (грец. euphō ne — милозвучність) — це сукупність звукових явищ, що роблять мову милозвучною, мелодійною. Насамперед евфонію забезпечують алітерації та асонанси.

Алітерá ція (лат. ad — до та littera — буква) — зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створити звуковий образ зображуваного або посилити інтонаційну виразність мови.

Яскравим зразком алітерації може бути вірш В.Кобилянського [58]:

 

* * *

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг, —

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

Серед саду смерть сміється,

Сад осінній смуток снить, —

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено шумить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, —

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

У цьому віртуозному творі поєднуються вертикальна і лінійна алітерація на звук «с». Вона допомагає створити звуковий образ осінньо-зимового саду, передає шурхіт пожовклого листя, настрій самотності, суму.

Асонá нс (фр. assonanse — від лат. assono — звучу до ладу) — зумисно надмірне повторення голосних звуків для посилення милозвучності мови.

Найчастіше асонанс поєднується з алітерацією:

Ой нема на рідний берег броду — переходу;

Не знайти до роду броду через бистру воду.

П.Куліш.

У цьому двовірші голосний «о» повторюється сім разів (асонанс), приголосний «р» — вісім разів (алітерація).

Класичний зразок алітераційно-асонансової милозвучності мови — вірш П.Тичини «О, панно Інно, панно Інно...»

Ще один засіб фоніки — звуконаслідуванн я, або о номатопé я (гр. onomatopoeia — звуконаслідування). Це — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ з метою створити звуковий образ зображуваного:

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Кирилонька зітру.

Б.Лепкий[59], «Журавлі».