Естетичні якості рим

Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у вічі — свічі; ніч — віч; очі — ночі — дівочі; а також дієслівні рими: знають — співають — кохають — єднаютьтощо.

Талановиті поети прагнуть постійно оновлювати свої рими, знаходять нові, свіжі, ориґінальніші.

Естетичну вартість рими зумовлюють такі чинники:

♣ ориґінальність;

♣ глибина (поширення співзвуччя і на звуки, що стоять перед наголошеним, принаймні збіг опорних приголосних, які передують наголошеному голосному: т ум а н — д у р м а н, м о н ол і т — о к ол і т);

♣ багатство (римування слів, що належать до різних граматичних категорій: пробігаю — гаю, крива — два, багата — загата).

Розглянемо естетичні якості рим у вірші сучасного українського поета В.Герасим’яюка:

Гасить доля нашу с в і чý (1)

пальчиками неч ý тними. (2)

Я заплющив очі. Мо вчý (1)

Я відп ущý тебе. (2)

Світ поблискує ще вочý (2)

Й капає к á менем. (3)

Я заплющив очі. М овч ý. (1)

Не покид á й мене. (3)

Як бачимо, рими у вірші ориґінальні, багаті, глибокі, друга і третя — складні.

 

3. Способи римування.

Існує цілий ряд різноманітних способів римування. Основні з них такі:

1. Сумí жне, або Пá рне — римування у строфі першого рядка з другим, а третього з четвертим (за формулою аабб);

За тобою завше будуть мандрув а ти (а)

Очі материнські і білява х а та. (а)

А якщо впадеш ти на чужому п о лі, (б)

Прийдуть з України верби і топ о лі. (б)

В.Симоненко.

2. Перехрé сне — римування першого рядка з третім, а другого з четвертим (абаб).

Васильки у полі, васильки у п о лі, (а)

і у тебе, мила, васильки з-під в і й, (б)

і гаї синіють ген на виднок о лі, (а)

і синіє щастя у душі мо ї й. (б)

В.Сосюра.

3. Кільцé ве, або Охопне — римування першого рядка з четвертим, а другого з третім (абба):

Прослалася дорога — вся і сніг а х, (а)

і простори — горбаті і безкр а ї — (б)

подвигнуть розпач. О коханий кр а ю, (б)

ти наче посаг мій — у голов а х. (а)

В.Стус.

4. Тернá рне (лат. terni — по три) — римування першого рядка з другим, третього з шостим, четвертого з п’ятим (аабввб) або першого — з четвертим, другого — з п’ятим, третього — з шостим (абвабв).

Що у Луцьку, славнім місті, (а)

Там зійшлось не сто, не двісті, (а)

А зібрався люд увесь. (б)

Подивитись кожен хоче, (в)

Як то смерти тут доскоче (в)

Гайдамака славний, Лесь. (б)

Б.Грінченко.

Поклін тобі, моя зів’яла кв і тко, (а)

Моя розкішна, невідступна мр і є, (б)

Останній цей покл і н! (в)

Хоч у життю стрічав тебе я р і дко, (а)

Та все ж мені той спогад серце гр і є, (б)

Хоч як болючий в і н. (в)

І.Франко.

Трапляються також білі вí рші. Це вірші, написані певним поетичним розміром, з клавзулами, але без рим: «Дим», «Напис в руїні» Лесі Українки або «Шопен» М.Рильського:

Шопена вальс. Ну хто не грав йог о! (окс.)

І хто не слухав? На чиїх уст а х (окс.)

Не виникала усмішка примхл и ва, (парокс.)

В чиїх очах не заблищала і скра ... (парокс.)

Як бачимо, у вірші чергуються окситонні і перокситонні клавзули, написаний він п’ятистоповим ямбом, проте у ньому відсутні рими.

Вірш може бути і напівбілий — тоді в чотирирядковій строфі римуються лише другий і четвертий рядки (абвб):

Тебе я може зраджу. В ту голину, (а)

Як таємницею весь світ укриє мла, (б)

Приникне геній з поглядом огнистим (в)

Із поцілунком до мого чола. (б)

Леся Українка.

Розвиток білого вірша пов’язаний з прагненням звільнитися од однотонності деяких традиційних форм, наблизити віршову мову до живої, розмовної, але при цьому зберегти її ритмічний лад. Не випадково білий вірш став широко використовуватися саме в драматичних віршових творах (Шекспір, Ґете, Шиллер, Пушкін, Лермонтов, Старицький, Франко, Леся Українка, Кочерга та ін.)

Найчастіше у цілому вірші автор дотримується одного способу римування, хоча іноді з метою особливо відмітити якусь думку — змінює римування (часто до такого прийому вдавалися Є.Маланюк, В.Стус). Майстерні поети постійно урізноманітнюють способи римування.

 

4. Системи віршування.

Залежно від ролі складів у віршовому рядку у тій чи іншій мові існує п’ять основних систем віршування, які поділяються на дві групи:

1. Кількісні системи — в основу творення ритму тут покладена кількість часу, яка витрачається на вимову ритмічних одиниць, мелодійність. Сюди входять античний та народнопісенний вірш.

2. Якісні системи — ритм тут досягається рівномірним повторення складів (грец. склад — syllá be) чи (і) наголосів (грец. наголос — tonos). У цю групу входять силабічна, тонічна, силабо-тонічна системи.

Розглянемо кожну з п’яти систем докладніше.