Б. Сюжетні вузли

В основі кожного сюжету лежить певний конфлікт, а той має етапи розгортання, або їх ще називають сюжетні вузли.

Ці етапи (вузли) такі:

1. Експозú ція (лат. expositio — виклад, опис, пояснення) — місце у творі, де знайомимося з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, у якій визріває конфлікт (у повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» — розповідь про два роди Палійчуків та Гутенюків).

Найчастіше експозиція

♣ буває пряма – себто на початку твору,

♣ але трапляється і т.зв. затримана експозиція — у середині твору,

♣ зворотна (обернута)— у кінці твору,

♣ чи розпорошена – фраґментарна, що порціями подається протягом усього твору.

Мета такого незвичного розміщення експозиції — заінтриґувати читача, пожвавити розповідь («Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика, «Новина» В.Стефаника.

2. Зав’язка — подія, з якої виростає, починається основний конфлікт твору (у повісті І.Франка «Борислав сміється» — закладини будинку Л.Гаммершляга; у повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» — зустріч Іванка і Марічки).

3. Розвиток дії, або перипé тії (гр. peripeteia — зненацький поворот) — сума події, котрі змінюють одна одну і в котрих розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.

4. Кульмінація (лат. culmen — вершина) — найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу (у поемі «Гайдамаки» Т.Шевченка — вбивство Ґонтою своїх синів, у «Тінях забутих предків» М.Коцюбинського — загибель Марічки).

Іноді з метою особливо заінтригувати читача, посилити напруження змальованих подій автор використовує передкульмінацію. Це – гостра сутичка протилежних сил, яка передує їх вирішальному поєдинку (у „Лісовій пісні” Лесі Українки – кінець ІІ дії, коли Лукаш зрікається Мавки; в оповіданні „Федько-халамидник” В.Винниченка епізод, коли Федько витягає Толю з води).

5. Розв’язка — логічне завершення суми подій, що зазнали докорінного перелому у кульмінації.

Розв’язка виноситься зазвичай на кінець твору, але зрідка розміщується і на початку (новела В.Стефаника «Новина»).

Розглянемо, для прикладу, послідовно етап розгортання конфлікту (сюжетні вузли) у драмі Лесі Українки «Лісова пісня»: експозиція — картина весняного лісу, портрети Лукаша і дядька Лева; зав’язка — зустріч Мавки і Лукаша; розвиток дії — спалах кохання поміж Мавкою і Лукашем, їхнє життя разом, стосунки з матір’ю, зрада Лукаша, забуття Мавки у світі тіней, її повернення назад, аби врятувати коханого; кульмінація — загибель Мавки; розв’язка — фізична смерть, але духовна перемога Лукаша.

Сюжет може обрамлюватися прологом і епілогом.

Пролό г (від грец. pro — перед, logos — слово, мова), або передслово, передмова — окремий розділ твору, у якому автор знайомить читача з фактами, що мали місце задовго до початку змальованих подій; або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору (у поемі Т.Шевченка «Гайдамаки» два прологи, перший філософський — «Все йде, все минає...» — створює відповідну атмосферу розповіді, а другий історичний — «Інтродукція» розкриває передісторію описаних подій).

Епілό г (гр. epi — після, logos — слово, мова), або післяслово, післямова — заключна частина твору, у якій розповідається про долю героїв після розв’язки (епілоги у поемі «Гайдамаки» Т.Шевченка, у повісті «Земля» Ольги Кобилянської).

Часом у творі – з огляду на особливості авторського задуму – може бути відсутній один або й кілька сюжетних вузлів (так, у поемі „Гайдамаки” Т. Шевченко опустив розв’язку).

Усе це спільне для композиції епічних та драматичних творів. Але разом з тим композиція драматичних творів має шерег особливостей. Насамперед – їхню основу становлять монологи, діалоги та полілоги (тобто репліки) персонажів та авторські ремарки. Рé пліка (франц. replique, від лат. replico – повертаю назад, відбиваю) – це кожне окремем висловлювання персонажа п’єси. Ремá рка (від франц. remarque – примітка, зауваження) – авторське пояснення для режисера і акторів, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героїв, їх дії, жести, інтонації тощо.

П’єса складається з частин, які іменуються діями, або актами. Дії своєю чергою поділяються на яви (або сцени, або картини). Ява – це частина драматичного твору, що розпочинається появою на сцені певного героя, а закінчується його виходом за лаштунки.

У драматичному творі також через відсутність описовості портрети, пейзажі, авторські відступи, інтер’єри та екстер’єри відсутні або винесені в ремарки. Розв’язка розміщена найближче до кінця драми.