Звичайно, суспільні устрої відрізняються за формами та способами підбору та поновлення еліт, за ступенем їх замкнутості, спадкоємного начала та відкритого доступу окремих представників нижчих верств, за рівнем свободи громадської думки більшості у її оцінці правлячої меншості тощо. Розглядаючи ці фактори ми знаходимо, що теорія еліт зовсім не повинна протистояти теорії демократії. Зокрема, теорія елітної демократії полягає в тому, що демократія, власне, – це не влада більшості (якою є охлократія, що переходить в анархію), а влада меншості, яка делегована їй більшістю, яка контролюється і визначається більшістю за допомогою механізму виборів і відкритого змагання окремих елітарних груп.
Такі відкриті еліти притаманні відкритим, змагальним політичним системам, ліберально-демократичним режимам. Їм властиві такі риси: спонтанний приплив нових членів; піддання остракізму (тобто вилучення з еліти) порушників встановленого порядку; конкурсний змагальний спосіб добору на підставі особистих досягнень в бізнесі, політиці та інших сферах, а також популярності; професіоналізм, компетентність, ініціативність як головна посадова вимога; вивчення громадської думки і чутливість до її оцінок; саморегулювання. Такі еліти у сучасних суспільствах отримали назву істеблішмент (англ. establіshment – основа, установа).
На відміну від відкритих, закриті еліти відповідають закритим, командним політичним системам, авторитарно-тоталітарним режимам. Вони виключають спонтанність (тобто саморух) у формуванні та остракізм щодо порушників встановленого порядку; у доборі кадрів, який здійснюється вищестоячим органом, ціниться в першу чергу відданість системі чи лідерові, лише потім – особисті досягнення; ретельність у виконанні директив цінується набагато вище ініціативи; вони закриті для вивчення і байдужі до громадської думки, їм притаманне адміністративно-командне регулювання. Приміром такої еліти є номенклатура (лат. nomenclatura – перелік, список імен). У вузькому розумінні номенклатура – це перелік керівних посад, заміщення яких здійснює вищестоячий орган, а також перелік осіб, які заміщують такі посади, або знаходяться в резерві для їх заміщення; у широкому розумінні – це партійно-державно-господарча еліта, вищий прошарок управлінців, що мали реальну владу і користувались відповідними привілеями у тоталітарному соціалістичному суспільстві.
Слід сказати, що перехідний період у нашому суспільстві, змінивши політичну систему та політичні інститути, майже не змінив характер правлячої еліти. Так, за даними російських вчених (а в Україні ситуація схожа), більш ніж 75% політичної і 61% бізнесової еліти – вихідці з старої радянської номенклатури, тільки нова політична еліта складається переважно з колишніх партійних і радянських працівників, а нова економічна еліта рекрутувала кадри з комсомольців та господарників.
