Основні шляхи боротьби з бюрократизмом
Свого часу В.Ленін вважав, що диктатура пролетаріату “сразу примет меры, чтобы в корне подрезать бюрократизм, и... в состоянии будет довести эти меры до конца, до полного уничтожения бюрократизма, до полного введения демократии для народа.” Але вже за три роки після революції він змушений був кардинально змінити свої погляди, і вже повчав одного спритного державного службовця, що бюрократизм не можна знищити одразу. “Его можно лишь лечить. Хирургия в этом случае абурд, невозможность; только медленное лечение – всё остальное шарлатанство или наивность.” Справа була в тому, що самі принципи та заходи, якими Ленін намагався подолати бюрократизм – “підбір кадрів та перевірка виконання”, “створення контрольного апарату” тощо, – мали суто бюрократичний характер. Між тим, свідомо створювались усі передумови для абсолютного панування партійно-державної бюрократії (повне одержавлення суспільства). Логічним кінцем цієї “авантюри”, за словами А.Богданова, “явилось бы (і дійсно сталось) длительное царство Железной Пяты”. М.Вебер не вважав в принципі можливим “остаточне вирішення” проблем бюрократії. Більше того, він писав, що ми не зможемо врятуватись, якщо поставимо на місце вдосконаленої раціональної системи (тобто раціональної бюрократії) менш раціональну (тобто традиційну бюрократію). Але тут треба розрізняти, принаймні, два питання: пом’ягшення негативних моментів бюрократичних методів управління і обмеження політичної влади бюрократії як соціального прошарку. Для першого важливими є такі моменти, як децентралізація (до певної міри) занадто централізованих функцій; громадська співучасть в місцевих комунах і організаціях; перегляд системи перебування на посадах офіційних осіб; скорочення ієрархічних структур за рахунок посилення строкових та бригадних форм, та інші заходи, спрямовані на послаблення суворої бюрократичної цілісності (але не руйнують саму цю цілісність як таку). Друге питання пов’язане перш за все з обмеженням ролі та впливу держави в соціально-економічному житті суспільства, а також з ліквідацією станового характеру бюрократії (тобто її політико-правових привілеїв), інакше кажучи, зміною характеру правлячої еліти (закритої на відкриту). Це питання важче за перше, але, на відміну від першого, його можна вирішити. Тема 14. Соціально-етнічні спільності в політиці. Всякий народ несёт на себе печать соразмерности своего, присущего только ему и несопоставимого с другими совершенства. И.Г.Гердер
|
