З листа творчої молоді Дніпропетровська

Р.

 

ГОЛОВІ РАДИ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

ЩЕРБИЦЬКОМУ В.В.

КАНДИДАТОВІ В ЧЛЕНИ ПОЛІТБЮРО ЦК КП УКРАЇНИ

ОВЧАРЕНКОВІ Ф.Д.

СЕКРЕТАРЕВІ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ

ДМИТРОВІ ПАВЛИЧКУ

Звертаємо Вашу увагу комуністів, керівників та громадських діячів нашої суверенної держави – Української РСР, однієї з держав-засновниць ООН, на той погромницький шабаш, що ось уже кілька місяців триває на Дніпропетровщині, на дике й безглузде переслідування чесних і відданих справі побудові комунізму українських громадян. Ця кампанія є настільки безпардонною і безпринципною, що перед нею бліднуть найдикіші витівки відомих усьому світові китайських хунвейбінів.

Численну групу громадян оббріхано на всіх офіційних і неофіційних заходах обкому, райкомів і парткомів, щоразу перекручуючи їхні «чуждие народу взгляди» і непомірно перебільшуючи, як кому заманеться, факті, про які мовитиметься нижче. Їх цьковано в обласній пресі й радіо, у такий спосіб створюючи видимість «общественного мнения» за клясичним зразком щедринського «градоначальника города Глупова».

Найбільшої брутальності сягнула так звана дніпропетровська кампанія у зв’язку з появою нового роману нашого земляка Олеся Гончара «Собор».

Спочатку обласні газети «Зоря» й «Прапор юності», марганецька міська газета виступили зі схвальними рецензіями на цей твір. А вже через місяць на одній із нарад, де були присутніми секретарі низових партійних організацій Дніпропетровщини, відповідальні працівники преси, секретар обкому КП України т.Ватченко затаврував ганьбою всі ці рецензії й дав команду пресі довести читачам, що «рабочий класс Днепропетровщини не принимает «Собора». Відразу ж газети області зарясніли, як май грушами, «мнениями рабочих о «Соборе».

Так, лише «Зоря» протягом двох тижнів «організувала» три брутальні й безпорадні «рецензії», про що засвідчує їхня чотиристарядкова лайка.

Редакція «Зорі» одержувала листи-відгуки, листи-протести робітників і трудової інтелігенції проти обпльовування автора «Собора». Ті листи редактор П.Орлик і завідуючий відділом листів газети Я.Новак «строжайше» тримали в секреті й, з’ясувавши місце роботи й адресу відправника, доповідали в обком і КДБ.

Обкомом КП України було заборонено вшанування 50-річчя письменника на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського університету, в міській бібліотеці, хоча цьому передували численні оголошення. Ще згодом деканом згаданого факультету т.Павловим було заборонено навіть обговорення роману «Собор», що його збиралися провести історики. Всіх, хто в будь-якій мірі й формі висловлював незгоду з кампанійщиною чи бодай випадково «взяв не ту ноту», якої вона вимагала, – всіх суворо карали. Недарма ж завідуючий ідеологічним відділом обкому т.Васільев заявив на семінарі працівників області: «Роман «Собор» – это такой коловорот, вокруг которого группируется все идейно вредное, враждебное нашей действительности» (!).

І ось виключено з партії й увільнено з роботи працівника відділу пропаганди і агітації газети «Зоря», одного з найстаріших журналістів нашого міста, С.Ю.Шийніна за написання позитивної рецензії.

Виключено з партії працівника відділу культури газети «Зоря» М.Т.Скорика за те, що запропонував сфабриковану «статтю» напівписьменного робітника Г.Дігтяренка і К°. («Я бачу життя не таким», «Зоря» від 6.1.68 року) на редакційну дошку «Тяп-ляп».

Виключено з комсомолу і увільнено з роботи талановитого журналіста В.Зарембу за те, що мав сміливість дати відсіч авторові наклепницької статті на «Собор» лейтенантові КДБ, завідуючому відділом інформації газети «Зоря» О.З.Кириленкові («Не собори – люди!», «Прапор юності» від 7.6.68р.).

Звільнено з роботи без будь-яких підстав працівника відділу сільського господарства газети «Зоря» Опанасенка.

Виключено з партії й увільнено з роботи талановитого режисера Дніпропетровського українського театру ім.Т.Г.Шевченка Риму Степаненко за постановку п’єси М.Стельмаха «Кум королю».

Сувору догану з попередженням «вліпили» комуністові, вчителеві 64-ої вечірньої школи Г.Прокопенкові (наполягав на опублікуванні статті відповіді оббріхувачам «Собору» й «філософові» І.Морозу).

Звільнено з роботи відповідального секретаря Дніпропетровського відділення Українського театрального товариства С.Левенця.

Звільнено з роботи в Дніпропетровському видавництві «Промінь» відомого письменника В.Чемериса.

Звільнено з роботи в Придніпровській багатотиражці молодого поета І.Сокульського.

Велику «накачку» по партійній лініії мав редактор названої багатотиражки М.Дубінін за опублікування позитивного відгуку робітника Д.Семеняка і Б.Уніята на «Собор» («Енергетик» від 10 квітня 1968р.).

Звільнено з роботи (вже в котрий раз) поета В.Сіренка. Переслідування його (вигнання з партії й роботи) тривають вже кілька років. Саме з того часу, як товариш почав писати українською мовою.

Партійну догану одержав у гарячці кампанійщини працівник видавництва «Промінь» письменник В.Карапиш.

І список цей, мабуть, можна продовжити!

Звичайний собі вечір поезії в Придніпровському палаці культури (яких, за висловом працівників палацу, тут було багато), в божевільному маніяцтві кампанійщини підносився ледь не до рівня «контрреволюційної вилазки». Бо як же розуміти тоді те, що на всіх заходах обкому партії, а також на звітно-виборній конференції філії Спілки цей безневинний вечір поезії з найбезглуздішими ярликами ставав тим опудалом-мішенню, на яку повинна була б спрямовуватися «борьба с идеологическими диверсиями».

Учасниками вечора і його організаторами пильно зацікавилися детективи органів безпеки, багато з них було викликано на анекдотичні допити, де застосовувались залякування та шантажування ні в чому неповинних людей.

На всіх спілчанських та інших зібраннях постійно «товчуть» (засуджують за «український буржуазний націоналізм») талановитих поетів М.Чхана, В.Коржа і згадуваного В.Чемериса. Як правило, така «накачка» супроводжується відвідинами КДБ.

Дещо пізніше різними методами було покарано цілу фалангу української творчої молоді, як правило літераторів, Геннадія та Олеся Завгородніх, О.Овчаренка, В.Семененка, П.Вакаренка, названого вже І.Сокульського, М.Романушка, О.Водолажченка, Г.Маловина та багатьох інших. І знову за той же фантастичний, видуманий в будинку на в.Короленка, «український буржуазний націоналізм», а насправді за будь-яке занепокоєння долею української мови та української культури в шалено русифікованому Дніпропетровську.

Думається: чому так залюбки, ніби раз плюнути, розправляються із принциповими людьми – виключають із партії, виганяють із вузів та з роботи? Може вони злочинці якісь? Аби ж то! Справжні злочинці живуть собі й не горюють...

Ми, творча молодь Дніпропетровська, вимагаємо притягти до відповідальності їх і всіх тих, хто вчиняє брутальні україножерські кампанії – відьомські шабаші на терені української культури, хто переслідує чесних відданих народові людей тільки за те, що вони хочуть бути самими собою і ніким іншим, що вони хочуть виховувати своїх дітей в українських дитячих садках, школах, технікумах і вузах. Вважаємо, що такі кампанії в кінцевому своєму рахунку досягають одного – сіють ворожнечу між двома великими братніми народами.

Ми віримо, що Ви прислухаєтесь до нашого щирого голосу й вживете негайних заходів для виправлення ненормального становища, в якому опинилась творча інтелігенція нашого міста, сотні тисяч українців Дніпропетровська й області.

 

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документі і матеріали. – Т.3. – Мюнхен, 1983. – С.242-249.

 

Лист