Лісові пожежі

На території України більше 10 млн. га займають ліси і торфовища. За багаторічними спостереженнями підраховано, що за рік у середньому виникає близько 3, 5 тис. природних пожеж, якими знищується більше 5 тис. га лісу. Найбільш пожежно-небезпечні – північний та східний регіон, де щороку виникає, в середньому, відповідно, 37 і 40% усіх лісових пожеж. Основною причиною виникнення пожеж у лісах є недотримання вимог правил пожежної безпеки в лісах України. Щороку з вини населення виникає 96–98% пожеж. Підвищенню пожежної небезпеки в лісах сприяють вітрові засушливі погодні умови (4–5 клас пожежної небезпеки) та постійне збільшення частоти відвідувань лісів населенням. Особливо небезпечними у пожежному відношенні є створені на сотнях тисяч гектарів лісові насадження хвойних порід в Автономній Республіці Крим, на півдні та південному сході України, де щороку виникає близько 55% за кількістю та 80% – за площею лісових пожеж. Усі лісові пожежі за місцем їх виникнення та розвитку можна поділити на низові, верхові і підземні (торф’яні), а залежно від швидкості поширення фронту полум’я – на слабкі, середні та сильні.

Низовими лісовими пожежами називають такі пожежі, під час яких вогонь поширюється надгрунтовним покривом, дрібному хмизу, вітроломів та підліску, а також у нижньому полозі (підрості, підліску). При швидкості вітру понад 6 м/с низові пожежі можуть переходити у верхові. Низові пожежі становлять близько 90% усіх лісових пожеж. Швидкість поширення низових пожеж – 1–3 м/хв., висота полум’я – 0, 5–1, 5 м.

Верхові пожежі можуть виникати при сильному вітрі, коли вогонь охоплює крони дерев. Палаючі гілки, іскри спричиняють нові осередки пожежі на значних відстанях. Верхові пожежі, як правило, виникають із низьких під час сильного вітру в густому лісі та в гірській місцевості. Швидкість розповсюдження вогню при цьому сягає 15–25 км/год.

Підземні пожежі – пожежі, які супроводжуються безполуменевим горінням торфового шару ґрунту. Виникають у суху погоду на ділянках, що мають підстилку товщиною до 20 см і більше або торф’яний шар. Швидкість поширення вогню поверхнею підстилки незначна, а в глибину ще менше. У глибину підстилка або торф вигоряють до мінерального шару, де підстилка або торф мають вологість 70% і більше.

Лісові пожежі за розмірами поділяють на:

1) особливо великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – більше 200 га);

2) великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – від 5 до 200 га);

3) невеликі лісові пожежі (площа лісової пожежі – до 5 га).

Торф’яні пожежі поширюються повільніше – кілька метрів за годину. Слабкою вважається та пожежа глибина пригорання якої не перевищує 25 см, середньою – глибина пригорання якої не перевищує 25–50 см, сильною – глибина пригорання якої більше 50 см.

Щоб вийти з-під шквалу полум’я низової чи степової пожежі, необхідно перейти край вогню проти вітру, накривши голову й обличчя верхнім одягом. Виходити із зони лісової пожежі при незначній швидкості вітру потрібно також у навітряний бік, використовуючи відкритий простір (галявини, дороги, річки, струмки тощо), а також ділянки листового лісу.

Торф’яна пожежа – неконтрольований процес “димного” горіння торфу в місцях його утворення, добування та зберігання. Торф – молоде геологічне утворення, яке зароджується внаслідок відмирання болотистої рослинності при надмірній кількості вологи і недостатньому доступі повітря. Заходи безпеки гасіння торф’яних пожеж, в основному, аналогічні до заходів гасіння лісових пожеж, але є деякі особливості. Перш за все, при пересуванні торф’яним полем слід остерігатися провалів у торф, який горить, оскільки торф часто тліє зсередини і немає помітних ознак горіння ззовні. Тому при пересуванні необхідно промацувати жердиною торф’яний грунт у напрямі руху. Слід також врахувати можливість неочікуваного пориву вітру із підземних осередків торф’яної пожежі.