Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

А. Літературна романтика




 

1. Літературна романтика, або романтизм, є літературна течія, яка виступила наприкінці 18 ст. в Німеччині та помалу захопила літературу всієї Європи. Наукове визначення романтики дуже важко дати, бо романтична література протягом кількох десятиліть та у різних народів набирала відмінних форм, а окремі представники романтики де в чому дуже різнилися один від одного. Проте опис, перелік характерних ознак романтичних течій дати легше, бо всюди романтики звертали дуже велику увагу на обґрунтування та виклад своєї ідеології та на формулювання основних засад своєї поетичної теорії.

2. Романтичні течії виступали в різних країнах не одночасно: в Німеччині в половині 90-х років 18 ст., в Англії майже одночасно, у росіян та поляків після 1815 р., у інших слов’ян та французів ще пізніше. Але задовго до початків власної романтики були окремі представники та навіть течії, як то кажуть, «передромантичні»: в Англії — «оссіанізм», похмура поезія «ночі та могили», що виходила з кельтських героїчних пісень Оссіана (насправді сфальшованих Мекферсоном), а почасти й «міщанський роман», У Франції — «руссоїзм» — культ чуття, розвинений теоретично Руссо та прикладений ним до поетичної практики, в Німеччині «Sturm und Drang», з культом вільної людини, та Гердер з його протестом проти занадто високої оцінки розуму та з його інтересом до народної поезії, і деякі інші течії. На українську романтику впливали, хоч здебільшого вже не безпосередньо, а через романтику західну, також течії «передромантичні».

3. Найлегше зрозуміємо єство романтичної ідеології та романтичної поезії, коли будемо виходити з історичної опозиції, в якій романтика стояла до течій 18 століття, до класицизму та просвіченості. Виходячи з опозиції до поетики класицизму, романтика вибудувала власну теорію поезії, якою і керувалася в літературній практиці. Виходячи з опозиції до світогляду просвіченості, романтика розвинула свій власний світогляд, без якого неможливо зрозуміти ідеологічний зміст творів романтиків та навіть і романтичної поетики. Ми звернемо в дальшому увагу на провідні ідеї романтики, які зустрічаємо в українських романтиків.

4. Романтичний світогляд — протилежність світогляду просвіченості. Коли просвіченість уважала за основну силу пізнання розум, вважала світ та людину за вповні приступні пізнанню за допомогою розуму чи розумом освітленого досвіду, вважала, нарешті, що вся дійсність збудована з простих елементів, як їх сума, — то на думку романтиків розум — лише одна зі здатностей людського духу, та й то не найвища, неповна, недостатня для пізнання дійсності; дійсність не є простою сумою окремих елементів, часток, — навпаки, цілість завжди зумовлює собою окремі елементи, є не лише ширша, а й вища, ніж усе окремішне, усі частки, окремі елементи цілого.

Ця зміна основних принципів погляду вимагала нового методу пізнання: тому зустрічаємо в романтиків різні теорії, що корегують традиційну логіку, або, змінюючи або доповнюючи логічні закони, а частіше це буває вимога пізнання не лише логічного, а й надлогічного: пізнання почуттям або «інтуїцією», до того іноді «інтуїцією поетичною». Поезія стає поруч з наукою як інший, але не нижчий, шлях пізнання.

Відкидаючи традицію раціонального пізнання, романтики починають помічати та відшукувати в різних сферах буття внутрішні протилежності, антитези, «протиріччя»; може, найбільша їх заслуга, що вони помітили такі внутрішні протилежності в людині, в історичному процесі і в соціальному бутті. Такі протилежності не унеможливлюють тісного зв’язку між різними сферами, якого охоче шукає романтика. Це шукання привело романтиків до важливих, хоч і не завжди ними використаних відкрить у природознавстві, в суспільних науках, у психології.

5. Романтика інакше дивиться на світ, на людину й на Бога, аніж дивилася просвіченість.

Світ для романтики не є простим механізмом, що складається з окремих частин, як годинник з коліщат, а живий організм, частини якого зумовлені та скермовані цілим. Світ не цілком розкривається пізнанню нашого розуму. У ньому неможливо вивчати лише окремі сторони, сфери, не беручи до уваги всіх інших та цілого. А до того ж у світі багато «таємничих», захованих, невідомих сфер та сил. Романтика має навіть певну назву для цих сил, сфер у їх цілокупності: «нічна сторона» світу. Цю «нічну сторону» романтики досліджували, та це дослідження, поруч з відновленням старих пересудів, принесло і дещо цінне для науки.

Людина — не просто розумна тварина або й механізм (машина), як уважали найрадикальніші представники просвіченості, а навпаки, дуже складна істота, в якій є й нижчі, й вищі різноманітні елементи. Людина належить до двох різних світів, а то й до багатьох світів. Стоячи на їх межі, вона підлягає впливам з різних сфер. Зокрема, душевне життя людини залежить, з одного боку, від тілесної сфери, з іншого — здатне підноситися до надлюдського. Людина так само сповнена таємничих сил, як і весь світ; це таємниче з погляду світла розуму є «несвідоме», усякі збочення від «нормального», розумного ходу душевного життя: божевілля, сон, екстаз, натхнення, передчуття, «нічна сторона» душі і т. д. — всі такі переживання відкривають людині вихід із сфери звичайного її буття до інших сфер, почасти вищих, і мають тому глибоке значення. Зокрема, високу оцінку дістала в світі романтики любов, що одкриває людині «безмежне», вгляди в інший світ, до сфери переживань, які виводять її за межі повсякденної реальності.

Бог не лише творець, що надав світові закони та залишив його хід керму цих законів («деїзм» 18 ст.), а навпаки, є живе буття, яке, щоправда, романтики усувають у містичну пітьму такої висоти, яка взагалі неприступна людському пізнанню та стоїть понад усіма людськими поняттями. Як не вхід у цю містичну сферу, то хоч підхід до неї скоріше відкриває почуття, аніж розум. Послаблюючи таким чином значення догматичної богословської науки, романтики, одначе, разом з тим присилюють значення церковної традиції, бо якраз ця, почасти зовсім на розумі не збудована традиція, найсильніше впливає на глибші, нераціональні сторони людської істоти та найглибше уходить корінням у те далеке минуле, в якому романтики теж убачають близькість до вищих сфер буття.

Отже, — ірраціональний, «чудесний» та скомплікований світ; в єстві своєму складна та тісно зв’язана з іншими таємничими сферами людина; Бог, який височить понад усяким раціональним пізнанням, але відкривається нам через почуття та в традиції — такий філософський світогляд романтики.

6. Людина стоїть, одначе, не лише між певними сферами та силами буття, не лише є об’єктом впливів, але також чинником та суб’єктом історичного процесу. Цей історичний процес люди просвіченості уявляли собі як постійний розвиток до ліпшого шляхом удосконалення, нагромадження знання та інших надбань творчості розумних індивідуумів. Для романтиків людина з її подвійним характером, з одного боку, жива вільна творчість, що сама собі дає закони та перевищує всі інші сфери буття, що її оточують; з іншого боку, вона є лише частиною тих цілостей, до яких вона належить, зокрема — суспільства, релігійної громади, держави, нації. Людина в історії та суспільстві має для романтиків певний парадоксальний характер вільного творця та лише органу історичного процесу і людських громад, організмів вищого порядку, «духу народу», «духу історії» тощо.

Історичний процес не просто складається з окремих людських учинків. Навпаки, він є виявом вищих сил, веде до вищої мети, але має внутрішній сенс на всіх щаблях свого руху. Навіть і в далекому минулому було багато повновартних духових елементів. Минуле — не лише підготовка до ліпшої будуччини, а має вартість і в собі самому. Так романтика відкриває забуті чи занехаяні просвіченцями епохи, зокрема — середньовіччя, почасти і бароко. Навіть і в доісторичній сфері народного побуту, народної поезії та народної культури в цілому, а між іншим, і в мові романтики вбачають глибший сенс та духовне значення. Романтики оновили історичну науку, відіграли чималу роль в заснуванні наукової етнографії та новітнього мовознавства. Та ще більше значення, аніж для історії та наук про суспільство, мала романтичні погляди на суспільство і історію національної свідомості та новітніх національних рухів. Бо національність і національна мова перестали бути якимось непорозумінням, як це вважали люди просвіченості, для яких найліпшою мала б бути спільна мова для всього світу. Національне минуле та сучасність, які б вони не були, набувають глибокого значення як невипадковий вияв «народного духу». Національні рухи набрали таким чином духовного обґрунтування та виправдання, як необхідний елемент історичного процесу.

7. Радикальні зміни принесла романтика і в сферу поетичної теорії та практики. Як зміни в ідеології були спрямовані проти просвіченості, так зміни в поетиці — проти класицизму. Руйнування всієї системи приписів класичної поетики та відмова від приписів узагалі — це та мета, до якої поривалась романтична поетика.

В опозиції до класицизму, романтизм у деяких, хоча й не багатьох пунктах, прийшов знову до високої оцінки поезії бароко та наново «відкрив» кількох забутих поетів бароко. Може, найвизначнішими з таких відкрить були «відкриття» Шекспіра та іспанських драматургів.

8. Уже зміна світогляду надзвичайно збагатила тематику літературних творів. Романтики світ сприймають та зображують зовсім інакше, аніж класицисти. Романтики відкривають у світі таємничу сторону. Вони бачать природу як живу та всюди відкривають та підкреслюють її живий взаємозв’язок з людиною. Романтичному новому почуттю природи приступне таємниче в природі, безмежне в ній, нарешті ті «інші світи», що сховані за щоденним обличчям природи. Це все є «нічна сторона» природи, що, на думку романтиків, справді приступніша людині вночі. Ніч робиться улюбленою темою лірики природи, постає «поезія ночі». В повсякденну дійсність вриваються впливи «інших світів», персоніфіковані або безособові, народжується фантастичне оповідання. В ньому, звичайно, можна дуже добре використати народні повір’я, бо в фантастичних постатях народного марновірства, на думку романтиків, виявлено щонайменше неясне передчуття існування інших світів. Чималу роль починають грати в поезії демонічні сили. Але зображення душевного життя збагачується на нові ноти навіть і без участі фантастичних дійових осіб, — через увагу до ненормальних або неповсякденних переживань: як така «нічна сторона» душевного життя змальовується божевілля, сомнамбулізм, екстаз; поруч із ними стоять для романтиків і такі переживання, як любов, творче натхнення і т. д. Романтика зупиняється і на інших збоченнях душевного життя: на розпусті, гріхах, злочині. Життя людини змальоване часто в його залежності від «долі» людини, що відповідає внутрішньому єству людини. «Доля» окремої особи чи родини, народу — улюблена тема романтичної поезії.

Окреме значення має романтика для зображення історії в поезії. Новітній історичний роман постає під впливом романтичного світогляду: минуле романтичний письменник хоче бачити насамперед у його власному, своєрідному забарвленні; з іншого боку, в усьому минулому він бачить повні сенсу ступені розвитку. Вже ця серйозна увага поета до минулого цілком змінює характер історичної красної літератури: в ній знаходимо не збірки цікавих анекдотів та авантюр, а спроби зрозуміти та змалювати сенс та значення минулих епох народного життя. Бо романтик бачить у минулому не лише самих героїв, а й суспільство, маси, народи.

Емоційного забарвлення набирає і релігійна поезія, яку просвіченість завела в закуток моралізму. Релігійне забарвлення розширюється у багатьох поетів на всі сфери дійсності, на всі ґатунки літератури.

На противагу суворому нормуванню формального боку поезії романтика висуває принцип «вільної творчості» поета та «вільної форми», що, мовляв, залежить лише від поетичного натхнення. Вільну форму приймають ті ґатунки, які вже існували раніше. Часто, щоб викликати враження «вільної форми», поети навмисне порушують порядок викладу, надають творові незакінченої форми, роблять композицію несиметричною, припускають різні чудернацтва в формальній побудові. До «вільної форми» належить також навмисна неясність у розвитку сюжету: окремі моменти в ході подій навмисне залишаються в тіні, замовчуються.

Традиційне вчення про поетичні ґатунки порушується. Романтики охоче змішують ґатунки, що зрідка робилося і раніше; змішують прозу з віршами, в віршовані епічні твори (поеми) вставляють численні ліричні місця і т. д.

Нарешті, романтика запроваджує нові форми, ґатунки, яких ще не було. До них належить, наприклад, романтична поема, що її часто звуть «байронічною», за ім’ям її видатного представника, яка цілком відрізняється від епопеї — поеми класицизму (див. VII. Д). Улюбленим ґатунком стає балада, невелике епічне оповідання віршем на зразок старовинних танкових пісень; оповідання це часто має фантастичний характер. Наново розвивається наслідування народної пісні, яку тепер не обробляють «для салону», як це робилося в часи класицизму; романтики прагнуть дати таке наслідування, яке б найбільш відповідало характерові справжніх народних пісень. Нерідко ці наслідування навіть заводять читача, а то й вчених, в оману, навіть коли автор наслідування зовсім не хоче свідомо фальшувати пісні. Поруч із наслідуваннями видають також збірки справжніх народних пісень. Серед прозових форм з’являється казка, на яку не дивляться вже як на забавку, а вкладають у неї часто серйозний зміст. Поруч із штучними казками з’являються записи народних та збірки їх.

Романтичний стиль, звичайно, теж відхиляється від стилю класицизму. Мова збагачується новими словами, зв’язаними з новими образами та темами, напр., «нічна сторона» світу та душі. Інтерес до незвичайних психічних переживань збагачує мову різними виразами для неясних, недовідомих, таємничих психічних станів та настроїв. Стиль витончується для зображення таємничого та неясного взагалі. Охоче вживають парадоксальні сполучення слів, наприклад, порівнюють звуки з барвами, т. зв. «синестезії» і т. д. Інтерес до історії приводить до вживання численних старих слів, зокрема — в історичному оповіданні. Студіювання народної поезії викликає стилістичні наслідування її, письменники охоче вживають ті самі стилістичні засоби, якими користується народна пісня, казка. Мова почасти збагачується народними або рідкісними словами, але поважними, не «курйозними», як у травестійних формах класицизму. Стиль, не підлягаючи суворим приписам класицизму, значно змінюється в окремих представників романтики, в окремих ґатунках, в окремих країнах тощо.

Одна з найхарактерніших рис романтичної поетики — «символіка». Коли за дійсністю, за цим світом стоїть інший, вищий, то кожний об’єкт, кожний елемент буття в цьому світі вказує, натякає на вищий світ, є його образом, символом. Тому романтики, використовуючи стару традицію, зокрема — традицію народної поезії, плекають символіку в розмірах до того майже небувалих; кожний поетичний образ, кожна картина, кожна думка мусить у них мати подвійне значення. Крім свого безпосереднього значення, все має глибший сенс, вказуючи на окремі елементи вищого світу. Щось подібне було вже в літературі 12 — 13 ст. та в бароковій поезії. Романтична символіка користується образами, які відповідають її світогляду: психологічні, філософські, історично-філософські символи іноді згущуються до складних алегорій, «містерій», які вимагають спеціального витлумачення, інтерпретації. Але сповнені символічного змісту часто і легкі, ліричні пейзажі чи навіть побутові малюнки, вірші, нариси романтичної літератури.

Цікаво, що романтика ухиляється від уживання образів, символів, зокрема постатей античної міфології. Замість них іноді з’являються образи з міфології національної.

9. Людина набула в романтиці власного значення: як єство, що зв’язане з різними сферами буття, як істота, якої характер, живий фізичний та духовий організм, відбиває в собі будову інших сфер буття, бо весь світ є живим організмом. Людина є істотою, в якій сконцентровані, нагромаджені історичні спогади і різноманітні впливи суспільства, і є творча істота. В поезії, зокрема, визначної ролі набуває постать самого поета. Поет хоче бути людиною всеохоплюючою, всебічною, причетною до найрізноманітніших форм життя; цієї всеохопності романтичний поет досягає часто тим, що він стає людиною рухливою, постійно мінливою, яка, як Протей, постійно змінює свій стиль, свій характер, свої інтереси, іноді навіть свої погляди. Поезія є вчителькою народів; поет має бути пророком, учителем, провідником, вільним творцем. Тому в романтиці часта самостилізація поета як пророка, як вищої людини, вільної від законів та норм повсякденного життя. Часто ця поза загострюється до того, що поет навмисне змальовує себе як людину, якій приступні навіть неґативні сфери буття: «демонічна» постать, якій, щонайменше, зрозумілі і божевілля, і порок. Твори стилізовані так, щоб у них впадало в очі їх народження з вільного натхнення, без підлягання якимось законам, правилам, обмеженням. Культ поета як вищої людини належить до характерних рис літературної культури романтики.

10. Як кожний культурний та літературний напрям, романтика має і свої власні «небезпеки», неґативні риси, що в своєму розвитку ведуть до занепаду поетики романтики. До таких рис належать, насамперед, певна несталість, легковажність, нахил до незакінченості великих планів та начерків. Плани та наміри, мрії, сновиди часто ставляться вище за дійсність. Нестримна фантазія, нехтування конкретною, «низькою» дійсністю заводить романтичних поетів у сферу фантастики, з якої вони лише з великими труднощами можуть повернутися до реального життя, а то й назавжди залишаються в цій сфері втраченими. Не менша небезпека — плекання почуття, настрою; і тут часто переживання, душевний настрій вважається вже досягненням, — романтик обмежується ним, не думаючи вже про здійснення своїх ідеалів, мрій у реальному житті. Від критики цих неґативних рис романтизму часто виходила пізніше опозиція до романтики з боку представників дальшого літературного розвитку, зокрема т. зв. «реалістів».

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 182. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия