Л е к ц і я 2
НАБУТИЙ ІМУНІТЕТ __________________________________________________________________ Формування набутого (адаптивного. специфічного) імунітету пов’язане з реалізацією специфічних функцій лімфоцитів внаслідок контактів з певними видами антигенів. Антигенспецифічні реакції цих клітин розвиваються і закріплюються у відповідь на масове проникнення антигенів у внутрішнє середовище організму. Такий тип імунітету починає формуватися з моменту народження дитини, набувається, зміцнюється з віком та послаблюється в старості. Особливості набутого імунітету: 1) Набутий імунітет реалізується через синтез специфічних антитіл (гуморальний) та активацією специфічних лімфоцитів (клітинний імунітет). 2) Індуцибельність набутого імунітету полягає в тому, що синтез специфічних антитіл та утворення специфічних лімфоцитів відбувається лише при попаданні патогенну в організм. 3) Імунна пам'ять виробляється за участю Т- і В-лімфоцитів пам’яті. 4) У розвитку набутого імунітету приймають участь наступні імунокомпетентні клітини: антигенпрезентуючі клітини (моноцити/макрофаги, дендритні клітини тощо), Т-лімфоцити і В-лімфоцити.
Традиційно розрізняють імунну відповідь за двома типами: гуморальним – продукція специфічних антитіл та клітинним – утворення клонів антигенспецифічних лімфоцитів. Суть відповіді за гуморальним типом полягає в синтезі специфічних імуноглобулінів (антитіл) плазматичними клітинами, в які перетворюються В-лімфоцити, яким Т-лімфоцити передали інформацію про структуру патогенну, що потрапив у організм. Суть відповіді за клітинним типом полягає в тому, що в місце проникнення антигену, де вже активно працюють макрофаги, гранулоцити, NК клітини, мігрують та нагромаджуються специфічні імунні клітини (лімфоцити). При цьому типі імунної відповіді головну роль відіграють Т-лімфоцити, які здатні синтезувати цитокіни та знищувати клітини-мішені. Антигени – це чужорідні субстанції, які володіють наступними властивостями: імуногенністю - здатністю викликати проти себе специфічну імунну відповідь у вигляді синтезу антитіл чи утворення специфічних лімфоцитів та антигенністю - здатністю специфічно з΄ єднуватися з утвореними антитілами (як вільними, так і з тими, які виконують роль рецепторів В-лімфоцитів) та з відповідними рецепторами Т-лімфоцитів. Антигени - це речовини, які можуть мати як екзогенне, так і ендогенне походження і розпізнаються специфічними антитілами або Т-клітинним антигенрозпізнаючим рецептором (ТКР). Антигенність характеризується авідністю (ступінь відповідності та міцність зв’язку між епітопом антигену та специфічними антитілами) та афінністю (сумарна сила, з якою зв’язуються між собою епітопи та антитіла на всьому протязі антигену). Епітоп (антигенна детермінанта) – це місце на антигені чи в його середині, яке специфічно реагує з антитілом. Розрізняють лінійні епітопи (амінокислоти з’єднані послідовно) та конформаційні (амінокислоти утворюють клубочок). Антиген, який складається з великої кількості епітопів, називається полівалентним. Гаптени – це прості хімічні структури з малою молекулярною масою, які нездатні викликати імунну відповідь, однак вони здатні приєднуватися до білкового антигену (глобулінів, альбумінів, синтетичних пептидів тощо), в результаті чого їх молекулярна вага збільшується, і вони переходять в клас антигенів, набуваючи імунологічних властивостей. Таким чином, антиген, який володіє тільки антигенністю, називається гаптеном. Імуногенність вони набувають тільки після з'єднання з носієм - молекулою білка. При цьому, хімічну субстанцію гаптену розпізнає В-лімфоцит, а Т-лімфоцит розпізнає білкову частину. Суперантиген – це антиген, який реагує з Т-клітинно-розпізнаючим рецептором (ТКР) CD4+-лімфоцитів, оминаючи традиційний механізм презентації за допомогою молекул HLA ІІ класу, що приводить до утворення великого комплексу, до складу якого входять: неперетравлений патоген + Т-клітинний рецептор (ТКР) CD4+-лімфоциту+молекули HLA ІІ класу антигенпрезентуючої клітини. Це стає причиною надзвичайно сильної стимуляції як Т-, так і В-лімфоцитів. За ступенем чужорідності антигени поділяються на: автологічні; сингенні; алогенні; ксеногенні; секвестровані; за специфічністю: видова, групова, стадіоспецифічна, органна, тканинна, органоїдна; за хімічним складом: білки; ліпіди; нуклеопротеїни; глікопротеїни; полісахариди. Найсильнішою імуногенністю володіють білки, нуклеопротеїди і глікопротеїни; найслабшою– полісахариди і ліпіди (їх можна віднести до гаптенів). Гетерогенні антигени (перехресно реагуючі) – антигени, які за своєю специфічністю є загальними для всіх видів організмів (тканин), наприклад, ДНК. Мімікрія антигенів – це схожість антигенів вірусів, бактерій, інших інфекційних збудників з клітинними антигенами людини. Антигени поділяються на тимуснезалежні та тимусзалежні. Тимуснезалежними називаються ті антигени, синтез антитіл до яких здійснюється В-лімфоцитами без участі Т-хелперів; при цьому синтезуються лише антитіла класу IgM та не формується імунологічна пам’ять. Це антигени, які містять у великій кількості епітопи однакової структури. Частіше до тимуснезалежних антигенів відносяться гриби, ліпополісахариди бактеріальних стінок, декстран та PPD (очищений препарат туберкуліну). Тимуснезалежнихантигенів є менше. Тимусзалежні антигени – це антигени, імунна відповідь на які здійснюється з обов’язковою участю макрофагів та Т-лімфоцитів-хелперів; при цьому синтезуються антитіла всіх п’яти класів та формується імунологічна пам’ять. Ад΄ юванти – це субстанції, які індукують імунну відповідь за рахунок посилення експресії імуногенних молекул без зміни їх хімічних властивостей.
|
