ТБ і вагітність

Вагітність і післяпологовий період є фактори підвищеного ризику захворювання на ТБ.

Патогенетичні особливості: вагітність та післяпологовий період несприятливо впливають на перебіг ТБ. Це пов’язано з стійким психоемоційним стресом, змінами в обміні речовин, з демінералізацією старих ТБ вогнищ, зниженням імунологічного захисту. Критичні періоди: 2-й і 5-й місяці вагітності, коли спостерігається 2 піки секреції стероїдних гормонів: 1-й – між 40 і 120 днями вагітності, 2-й – між 200 і 280 днями. Ці зміни формують зміни в нейрон-гуморальній системі і в обміні речовин. В післяпологовий період, коли в черевній порожнині спостерігається різка декомпресія, обумовлена опущенням діафрагми, що сприяє загострення або реактивація раніше перенесеного ТБ і бронхогенній дисемінації. Найбільш несприятливий вплив вагітності на перебіг ТБ спостерігається у 1-й половині вагітності, коли захворювання на ТБ спостерігається в 5 раз частіше. Переважають інфільтративні і вогнищеві форми ТБ лімфобронхогенного походження.

В другій половині вагітності ризик активації ТБ знижується внаслідок гормональної стабілізації, високої фіксації діафрагми і обмеження рухомості та зменшення еластичного натягу легень.

Вплив вагітності на ТБ. В даний час вважається, що вагітність не сприяє розвитку ТБ і не впливає на прогресування хвороби. Проте клінічні дослідження вказують на можливість невеликого ризику рецидивів і погіршення перебігу ТБ в післяпологовому періоді.

Вплив ТБ на вагітність. Клінічні спостереження не дають підставу припускати несприятливу дію ТБ на перебіг вагітності або пологів.

Проникнення МБТ через плаценту. Інфікування плода може відбуватися через проникнення МБТ в ендометрій. Передача ТБ інфекції через плаценту можлива. Описані випадки, коли у новонароджених виявляли МБТ в лімфатичних вузлах пуповини, що указує на вену пуповини як шлях передачі інфекції. МБТ також можуть бути виявлені в зразках плаценти і тканинах від мертвонароджених немовлят. Природжений ТБ може бутирезультатом гематогенної дисемінації з інфікованої плаценти, через вену пуповини, або аспірацію плодом амніотичної рідини.

Клінічні прояви ТБ у вагітних характеризуються проявами інтоксикації, яку в І половині вагітності можуть сприймати за токсикоз. Потрібно звертати увагу на підвищення температури, стійкість її, пітливість, схуднення. Діагностують ТБ в цей період тільки рентгенологічним обстеженням ОГК, закриваючи при цьому живіт вагітної гумовим фартухом, а також дослідженням мокроти на МБТ.

В ІІ половині вагітності часто відмічається покращення перебігу ТБ, із 4 місяця вагітності стан хворих стає кращим, температура нормалізується, розсмоктуються специфічні враження, рубцюються свіжі каверни. Але можливе прогресування ТБ.

В післяпологовий період внаслідок зниження резистентності організму та абдомінальної декомпресії спостерігається загострення ТБ процесу з розвитком тяжких клінічних форм ТБ таких, як дисемінований та казеозна пневмонія, які сприймаються іноді як наслідки тяжких пологів і можуть призвести до смерті. Тому перед випискою із стаціонару породіллі обов’язково проводять флюорографію органів грудної клітини, як і членам її сім’ї.

Діагностика. Рентгенологічне дослідження протягом вагітності проводять за строгими показаннями, щоб виявити активний ТБ. Сумніви щодо опромінювання не виправдовують відмову від проведення оглядової рентгенограми легень в період вагітності. У випадку якщо рентгенологічне обстеження вирішено проводити, воно повинне бути виконане із захистом від опромінювання ділянки живота, переважно після першого триместру вагітності. Тому рентгенографія легенів, виконана протягом вагітності з дотриманням мір обережності, не має великої небезпеки для плоду.

Туберкуліновий тест протягом вагітності виявляє осіб, інфікованих МБТ, але не визначає активність або поширеність хвороби. Пацієнти з активним ТБ можуть не мати позитивної реакції в результаті стану анергії.

Мікробіологічні методи. Виявлення MБT в мокроті, біологічних рідинах або іншому матеріалі за допомогою мікроскопії або в посіві на живильне середовище підтверджує діагноз ТБ.

Лікування активного ТБ під час вагітності. Вагітні жінки повинні отримувати лікування відразу після встановлення діагнозу ТБ. Нелікований ТБ представляє велику небезпеку для вагітної жінки і її плоду, чим саме специфічне лікування. Призначення хіміотерапії залишається основним методом лікування активного ТБ в період вагітності.

Аналіз об'єднаних даних щодо ризику тератогенного ефекту ПТП основного ряду (ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцин, і етамбутол) показав, що всі ці препарати проникають через плаценту, жоден з них не є тератогенним або токсичним для плоду в звичайних дозах, за винятком стрептоміцину, що має ототоксичний ефект.

Вирішення питання про збереження вагітності лежить як на жінці, так і на лікуючому лікарю. Лікуючий лікар, повинен наполягати на перериванні вагітності: при фіброзно-кавернозному, хронічному дисемінованому або поширеному циротичному туберкульозі, ускладненому легенево-серцевою недостатністю; при знов виявленому прогресуючому туберкульозі; поєднанні туберкульозу з цукровим діабетом або іншими хронічними захворюваннями. Переривання вагітності несприятливо впливає на перебіг ТБ. За умов ефективного лікування ТБ, вагітність зберігають.

ТБ не впливає на плід і новонароджені розвиваються без відхилень. Новонародженій дитині при відсутності протипоказань проводять щеплення вакциною БЦЖ і дитину ізолюють від матері на 2 місяці — термін імунологічної перебудови.

Якщо у жінки під час вагітності в мокроті були МБТ або продовжується після пологів, то дитина потребує:

- повномасштабну хіміотерапію, якщо немовля хворе при народженні;

- призначити ізоніазиду 5 мг/кг 1 раз на день протягом 2 місяців, якщо дитина здорова.

Вигодовування дитини молоком матері хворої на поширений ТБ, з бактеріовиділенням і проявами інтоксикації забороняється, а при його затиханні та стабілізації - допустиме. Хіміопрепарати виводяться з молоком матери, але вони в такій низькій концентрації, що не впливають на дитину.