Методи управління інвестиційним горизонтом

Зараз є багато теорій, які присвячені формуванню портфелю цінних паперів, але більшість з них сфокусована на розподіленні несистематичних ризиків. Деякі вітчизняні автори навіть вважають, що портфельне інвестування забезпечує диверсифікацію, але не впливає на систематичний ризик, оскільки останній утворюється під впливом макрофакторів, які звісно ж не залежать від емітенту цінного паперу. Навіть продвинута у відношенні ризик - менеджменту теорія оцінки капітальних активів САМР не в змозі врахувати фактори макрорівня, хоча можна висунути припущення, що при розрахунку бета коефіцієнта вплив цих факторів враховується частково. Отже найбільшого ефекту від портфельного інвестування можна досягти проводячи попередні дослідження з питань вибору часу для інвестування коштів. В закордонній практиці такі дослідження мають назву: “таймінг”. В умовах макроекономічної нестабільності таймінг має особливе значення, оскільки всі зусилля аналітиків можуть бути марними, якщо більшість доходів від інвестування буде втрачена в результаті інфляційних сплесків, чи зміни курсів валют. Добре проведений таймінг дозволяє ефективно керувати інвестиційним горизонтом портфелю і підбирати саме той час для вкладання коштів який є сприятливішим для ефективного використання коштів.

Інвестиційний горизонт визначається як період до планового закриття позиції і використання доходів від інвестицій. Якщо мова йде про інвестиційний горизонт фізичної особи, то цей горизонт визначається схильністю людини до зберігання коштів, до ризику, при чому ці два показника частково залежать від віку людини. Але якщо мова йде про корпоративного інвестора, або навіть про фінансового посередника в особі банка чи страхової компанії то інвестиційний горизонт матиме складну структуру. Більш того, для банків таймінг ускладнюється обмеженнями з боку пасивних операцій та нормативів, що регулюють діяльність цих фінансових установ. У більшості банків операції на ринку цінних паперів це тільки другорядний інструмент, який може використовуватись для управління пасивами та активами у якості резервів першої та другої черги. Між тим оптимізація портфельного інвестування у банківських структурах дасть значні додаткові прибутки.

Економічні теорії пропонують декілька стратегій управління інвестиційним горизонтом:

Стратегія рівномірного розподілу передбачає інвестування коштів через визначенні рівномірні позначки часу. Практичне застосування такої моделі інвестування, особливо у банках, викликає великі сумніви, оскільки інвестування через рівномірні інтервали часу можливо лише у ідеальних, можна сказати лабораторних, умовах. Навіть на розвинутих ринках, де стабільність цінують понад усе, такі стратегії викликають усмішку на обличчях досвідчених брокерів та менеджерів інвестиційних банків. Але така стратегія має сенс коли банк зовсім не приділяє уваги портфельним інвестиціям, а мотивує таке інвестування менеджментом щоденного сальдо. Тому привабливість такої стратегії саме для корпоративного інвестора викликає великі сумніви, особливо щодо банків. Стратегія рівномірного розподілу більш приваблива для фізичних осіб, більшість з яких отримує доходи щомісяця.

Стратегія короткострокового акценту зумовлюється бажанням з боку інвестора інвестувати на більш-менш прогнозований період. Деякі автори вважають, що обираючи стратегію короткострокового акценту корпоративний інвестор, особливо банки, управляють ліквідністю установи. Але це тільки одна з переваг такої стратегії, а дійсна причина то є неможливість інвестування коштів на великий термін, особливо в умовах ринків, що розвиваються, які не можуть навіть вважатись стабільними. Крім того, ця стратегія не обмежує установу у виборі часу для інвестування, що співпадає з аксіомою про потрібність вкладання коштів у недооцінені ринком цінні папери. Тобто ця стратегія не обмежує установу в інвестуванні коштів, єдина умова це короткостроковість вкладень, але на те як вкладати кошти у безстрокові папери ця стратегія чомусь не відповідає.

Стратегія довгострокового акценту має ті ж самі недоліки, що і стратегія довгострокового акценту. Але інвестори які обирають стратегію довгострокового акценту умовно поділяються на дві групи: ті мета яких інвестувати кошти на довгий строк, (вони розраховують на капіталізацію об’єктів інвестування та сплату дивідендів) та ті, хто бажає пограти на коливанні цін на довгострокові активи. Дійсно, чим більше дюрація портфелю, тим більша вірогідність зміни цін у відсотках у порівнянні з попередньою вартістю. Безумовний плюс такої стратегії - підвищена дохідність портфелю, оскільки довгострокові активи мають більшу дохідність ніж короткострокові вкладення. Але довгострокові вкладення мають підвищений ризик. Ризик по довгостроковим вкладенням залежить від поточної та майбутньої макроситуації. Саме тому таймінг при використанні стратегії довгострокового акценту дуже необхідний, а його використання повинно супроводжуватись дослідженнями ринку. Використання такої стратегії інвестування у вітчизняній практиці має місце але саме завдяки “добровільному” вводу в обіг КОВДП.

Стратегія “штанги” з точки зору інституційних інвесторів є найоптимальнішим компромісом між ліквідністю портфеля та дохідністю. Сутність моделі полягає у трансформації процесів диверсифікації саме на інвестиційний горизонт. При цьому об’єктом диверсифікації є час погашення або сплати доходів по цінним паперам. Інвестор вкладає частину коштів в короткострокові цінні папери, а частину в довгострокові, при цьому вкладення на “середній” строк не здійснюються. У банківській сфері така стратегія сьогодні досить популярна, особливо серед регіональних філій та відділень банків. Іноді цією ж стратегією користуються і на кредитному ринку.

Стратегія відсоткових очікувань полягає у коригуванні складу портфеля в залежності від зміни ринкових ставок. Потрібно відмітити, що ця стратегія досить відчутно впливає на зміну дюрації портфелю, а ставки в Україні можуть змінюватись так часто і настільки швидко, що навіть інституційний інвестор не в змозі своєчасно коригувати свій портфель.

 

5. Ризики при портфельному інвестуванні, визначення та оцінка.

Валютний ризик. Валютний ризик характерний для мультівалютних портфелів, коли інвестор купує папери, номіновані в інший валюті. Для українського ринку валютний ризик не є головним, оскільки національне законодавство не передбачає процедур інвестування у цінні папери емітентів з інших державах. У вітчизняній практиці валютний ризик носить альтернативний характер, оскільки єдиним об’єктом інвестування є цінні папери вітчизняних емітентів, номіновані в валюті. Сутність валютного ризику на фондовому ринку полягає в тому, що інвестор, обмінявши національну валюту на іноземну, і купивши цінні папери протягом якогось часу не зможе отримати прибутку або отримає збитки при продажу паперів та обміну виручки на національну валюту. Валютний ризик може бути: трансляційний, конвертаційний.

Кредитний ризик. Кредитний ризик у широкому розумінні це не тільки ризик неповернення кредиту, але й ризик непогашення будь-яких цінних паперів, або ризик несплати дивідендів та банкрутство підприємства. Керувати кредитним ризиком, який несе в собі конкретний емітент, неможливо, але кредитний ризик портфелю можна усунути, купуючи цінні папери багатьох емітентів та диверсифікуючи ризик. На практиці повна диверсифікація досягається, коли емітент купує цінні папери більше ніж 40 емітентів. Диверсифікація портфелів може бути географічною (вона направлена проти стихійних лих) міжгалузева (направлена на інвестування коштів в різні галузі з метою зменшення залежності від однієї галузі), мультівалютна, сезонна (якщо мова йде про товарні деривативи) і таке ін.

Процентний ризик. Цей вид ризику виникає, коли у портфелі банку присутні твердовідсоткові цінні папери, такі як облігації, куплені з дисконтом. Сутність процентного ризику полягає в тому, що з часом можуть змінюватись відсоткові ставки, в той час як виплати по депозитах або процентних облігаціях постійні і не підлягають зміні. Коли ставки падають, то процентний ризик відсутній, але якщо ставки збільшуються, то інвестор втрачає двічі: по-перше, падає вартість активу (облігації), по – друге інвестор отримує альтернативний збиток від того, що він би міг розмістити вкладенні кошти у більш доходні активи. Керування відсотковим ризиком не було б таким складним процесом, коли б вартість твердовідсоткових фінансових активів збільшувалась пропорційно до зменшення ставок, чи навпаки. Але на практиці такої пропорційності не існує і точно спрогнозувати вартість, особливо довгострокового фінансового активу, неможливо.

Інфляційний ризик – ризик зменшення купівельної вартості грошової одиниці. Теоретично цьому ризику не підвладні прості іменні акції, оскільки цінність активів компанії не повинна зменшуватись. Практично інфляційний ризик не належить до ризиків інвестиційного портфелю, але саме він спонукає більшість інвесторів інвестувати кошти. Цей ризик є інтернаціональним і присутній на будь-яких ринках не залежно від країни.

Ризик ліквідності також характерний для будь-яких портфелів. Він полягає у неможливості реалізувати той чи інший цінний папір при необхідності. Проблема з реалізації паперу може бути по декільком причинам:

· Компанія терпить збитки та банкрутство неминуче з нульовим для акціонерів ліквідаційним балансом.

· Компанія працює нормально, але ринок її паперів призупинив діяльність по якимсь причинам, наприклад, інвестори знаходяться в умовах невизначеності.

· На ринку немає бажаючих купувати цінні папери даного емітента, оскільки ліквідність ринку досить слабка і обертаються буквально папери декількох емітентів.

Для фінансових посередників існує ще і такий ризик, як ризик незбалансованої ліквідності, він представляє собою ризик неможливості продажу паперів, які є у портфелі посередника для розрахунку з клієнтами грошима. Кожен фінансовий інститут має свої методи управління цим ризиком, наприклад, пенсійні фонди підтримують депозитну подушку, інвестиційні фонди тримають у портфелі сертифікати фондів грошового ринку, банки підтримують залишок готівки та резерви першої та другої черги.

Ризик збалансованості портфелю існує у тих інвесторів, які не правильно підходять до збалансованості портфелю. Якщо портфель збалансований, то при невеличких коливаннях курсів цінних паперів портфель не повинен втрачати вартості, також на портфель не повинні впливати галузеві кризи та проблеми, які виникли в окремих компаніях.

Всі інші види ризику є похідними або складаються з вище перелічених.