Класифікація ризиків

Важливим елементом аналізу, оцінки та управління ризиками є розроблення їх класифікатора — результату їх класифікації (поділу множини об'єктів на підпорядко­вані підмножини за їх подібністю або відмінністю). Кла­сифікація об'єктів, явищ і процесів фактично формує їх структуру, для опису якої використовують такі поняття, як клас, тип (вид) і т. д. Зв'язки у такій структурі визначаються відношенням «загальне «тотожність — відмінність».

Кожний клас (класифікаційна одиниця) характеризу­ються певними ознаками, що обумовлюють певну одно­рідність його об'єктів, однак шукана однорідність може бути різного походження. Відповідно кількість класів, їх вміст, а отже, і класифікатор не задаються апріорно, а визначаються лише у самому процесі класифікації. Цим зумовлені різні підходи науковців до класифікації ризиків.

При аналі­зі і комплексній оцінці ризику необхідно виявити та сфор­мувати вимоги до класифікації, які могли б бути принци­пами і критеріями адекватного поділу і групування (кла­сифікації) існуючого різноманіття ризиків.

Виокремлюють такі загальнометодологічні принципи:

— системності (створення системного, цілісного подан­ня об'єкта дослідження);

— необхідної точності (наближення результату до іс­тинного значення величини, що вимірюється, тобто міні­мізації синтаксичних (віднесення в один клас різнорідних або в різні класи однорідних об'єктів), семантичних (зміс­товне визначення однорідності об'єктів, що належать од­ному класу) і прагматичних (невідповідність класифікато­ру визначеним цілям класифікації) помилок;

— порівняльності (оцінка різниці між об'єктами у ме­жах виділеної класифікаційної підмножини);

— єдності класифікації (застосування єдиних методів, правил вибору ознак класифікації);

— конструктивності (використання діагностичних класифікаційних ознак при формуванні підмножин);

— інваріантності (стійкість, незмінність класифікації, перехід від опису емпірично існуючих об'єктів до вивчен­ня усіх теоретично можливих типів об'єктів).

Варіанти класифікації економічних ризиків ґрунту­ються на базисних принципах ринкової економіки, що зумовлює диференційоване ставлення до результату, який сприймається як ризик. До таких принципів нале­жать:

а) свобода споживчого вибору і поведінки (комерційні ризики);

б) свобода вибору професійної діяльності (ризики про­фесійної діяльності);

в) свобода підприємництва (підприємницькі ризики);

г) раціональна поведінка всіх учасників ринку, тобто прагнення оптимізувати свою вигоду (мінімум витрат — максимум користі). Суб'єкти ринку, які приймають еконо­мічні рішення, керуючись іншими мотивами у довгостро­ковому періоді, як правило, приречені на невдачу;

ґ) максимізація зусиль суспільства з метою такої орга­нізації економічного середовища, за якої усі суб'єкти праг­нуть до ефективного використання обмежених ресурсів (максимізація прибутку, доходу, користі без завдання шкоди іншим).

Ризики виникають внаслідок різноманітніших при­чин, що зумовлює їх велику диференціацію. У науковій та навчально-методичній літературі можна виокремити три основні підходи до висвітлення різновидів (груп, підмно­жин) ризиків:

1) групування за однією ознакою класифікації з по­дальшим перечисленням окремих різновидів виділених підмножин та класифікаційних групувань (при цьому одні і ті ж самі види ризиків можуть належати до кількох окре­мих підмножин);

2) виокремлення кількох основних ознак класифікації і детальний розгляд ризиків певного напряму діяльності підприємства (підприємницький, виробничий, фінансо­вий, банківський тощо);

3) виокремлення незалежних ознак класифікації, що відповідають цілям, поставлених суб'єктом ризику.

Перший підхід ґрунтується на ієрархічному методі класифікації і передбачає послідовний поділ множини об'єктів на підпорядковані підмножини з вищого рівня до нижчого. Але пропоновані класифікатори ризиків є штуч­ними і нестійкими (окрім вертикальних зв'язків між об'єктами ризику наявні і горизонтальні (підприємство-банк, підприємство-споживач тощо), поява нових факто­рів ризику вимагає повної зміни класифікатора.

Другий підхід було розроблено з метою усунути вказані недоліки, але зберегти базову підпорядковану структуру іє­рархічного методу класифікації. Незакінченість у вирі­шенні цієї проблеми призводить до дублювання окремих видів ризику і віднесення їх одночасно до різних підмножин.

Третій підхід оснований на фасетному методі класифі­кації і передбачає поділ множини об'єктів на незалежні класифікаційні групування (підмножини) з використан­ням однієї з обраних ознак. Система класифікації може бу­ти подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. Будь-яке угрупован­ня (підмножина, об'єкт) у системі такої класифікації визначається набором значень ознак об'єктів класифікації (може бути одна або кілька ознак).

На основі наукових досліджень сформована достатньо повна і всебічна система класифікації ризику, в основу якої покладено фасетний метод, а кожний вид ризику ви­значається повним набором виокремлених незалежних ознак. При цьому частина ознак є статичною інформацією (залежить лише від виду ризику), а частина — динамічною (визначається характером реалізації ризикованої ситуації). Наприклад, комерційний ризик є економічним, динаміч­ним і одночасно ретроспективним (поточним чи перспектив­ним), випереджаючим (запізнілим чи своєчасним), низьким (помірним чи повним), одноосібним (груповим), раціональ­ним (нераціональним чи авантюрним), суб'єктивним (об'єк­тивним чи уявним), системним (несистемним) і т. д.

За основними факторами виникнення розмежовують економічні і політичні ризики.

Економічні ризики зумовлюються несприятливими змінами в економічній діяльності підприємства, країни, кон'юнктурі ринку, рівнях управління тощо.

Політичні ризики пов'язані з нестабільністю держав­ного устрою, діяльністю органів влади, етнічними, регіо­нальними проблемами, поляризацією інтересів соціаль­них груп тощо.

За терміном дії розмежовують ретроспективні ризики (пов'язані із рішеннями, що були прийняті у минулому, але реалізуються тепер внаслідок зміни певних факторів впливу), поточні (співвідносяться із поточною діяльністю, змінюються під впливом постійно діючих факторів ризи­ку) і перспективні (пов'язані з можливими змінами умов функціонування суб'єкта ризику нині, що в майбутньому може створити або змінити ризиковану управлінську ситу­ацію, подію, операцію тощо). Аналіз ретроспективних ри­зиків, характеру і способів їх зниження дає змогу точніше прогнозувати поточні та перспективні ризики.

За характером дії (можливими наслідками) ризики по­діляють на динамічні (спекулятивні) і статичні (чисті). Ди­намічний ризик — це ризик непередбачених змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи непередбачених змін ринкових або політичних обставин. Такі зміни можуть призвести як до втрат, так і додаткових прибутків. Статичним ризиком є ризик втрат реальних активів внаслідок завдання збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність підприємства. Він призводить тільки до втрат. До статичних ризиків відносять природні явища, ризики, які пов'язані з відповідаль­ністю товаровиробника, з персоналом підприємства, кри­тичні ситуації на виробництві.

За терміном оцінки і врахування ризику можна виок­ремити випереджаючий ризик (наявна можливість попе­редньої оцінки і розробки заходів по управлінню ризику), своєчасний (пов'язаний з динамічністю факторів ризику, вимагає постійної оцінки і управління) і запізнілий (вини­кає за відсутності попередньої інформації, наприклад про сприйняття ринком нових видів продукції, оцінюється ли­ше після реалізації ризику).

За рівнем (ступенем) ризики можна поділити на низькі, помірні, повні (мінімальні, оптимальні, допустимі, серед­ні, максимальні, критичні, катастрофічні). Віднесення ри­зику до будь-якої з названих категорій залежить від імо­вірності настання і величини втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. Втрати за катастрофіч­них ризиків є найбільшими, а за мінімальних — наймен­шими. Проте катастрофічні ризики виникають набагато рідше, ніж середні чи мінімальні. Тому сукупність ризиків можна подати у вигляді піраміди, основою якої є мінімаль­ні ризики, а вершиною — катастрофічні (табл. 9.1).

Таблиця 9.1