Формування стратегії управління ризиком

Неодмінною умовою успішного функціонування підприємства є побудова ефективної стратегії управління, формування якої залежить від особливостей організації. У 80-х -на початку 90-х років стратегія стала невід’ємною частиною управління бізнесом практично у всіх країнах з ринковою економікою. Глобалізація економічних процесів, зростання конкуренції, збільшення впливу іноземних компаній обумовили широке визначення стратегічного мислення як єдиного правильного підходу до управління підприємством, а в сучасному періоді питання стратегічного управління набуває все більшої актуальності.

Стратегія управління ризиком — це мистецтво управління діяльністю підприємством у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.

У першу чергу слід зазначити, що управління ризиком - це специфічна галузь менеджменту, яка вимагає знань предметної діяльності фірми, страхової справи, аналізу господарської діяльності підприємства, математичних методів оптимізації економічних завдань.

Управління ризиками — це сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до їхнього зменшення.

Стратегія управління — це спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети за допомогою певного набору правил і обмежень для прийняття рішення.

Тактика управління — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найбільш прийнятних у даній господарській ситуації методів та прийомів управління.

Управління ризиками можна виділити в самостійну форму підприємництва. Як форма підприємницької діяльності це означає, що управління ризиком є творчою діяльністю, яка здійснюється фінансовим менеджером. Сферою його підприємницької діяльності є, наприклад, страховий ринок.

Для підприємства дуже важливо розробити стратегію управління економічним ризиком, для чого необхідно дати конкретні відповіді на наступні питання:

· які саме види комерційних ризиків підприємство зобов’язане враховувати у своїй діяльності;

· які способи й інструменти дозволяють управляти цими ризиками;

· який обсяг комерційного ризику підприємство може взяти на себе (прийнятна сума збитку, що може бути погашена за рахунок власного капіталу).

Однак тільки формулювання стратегії для управління економічним ризиком недостатньо, потрібно ще мати механізм її реалізації - систему управління економічними ризиками, що у свою чергу передбачає:

· створення ефективної системи оцінки і контролю прийнятих рішень;

· виділення в організації спеціального підрозділу (працівника), якому буде доручене управління ризиками;

· виділення коштів і формування спеціальних резервів для страхування ризиків, покриття збитків і втрат.

При виборі стратегії і прийомів управління ризиком часто використовується якийсь певний стереотип, який складається з досвіду і знань фінансового менеджера в процесі його роботи і є основою навичок у роботі. Наявність стереотипних дій дає менеджеру можливість у певних типових ситуаціях діяти оперативно і найбільше оптимально. За відсутності типових ситуацій фінансовий менеджер повинний переходити від стереотипних рішень до пошуків оптимальних для себе ризикових рішень.

Оскільки підходи до рішення управлінських задач можуть бути найрізноманітнішими, тому управлінню ризиками (ризик-менеджменту) притаманна багатоваріантність. Багатоваріантність ризик-менеджменту означає стан стандарту і неординарності фінансових коливань, гнучкість і неповторність тих чи інших способів дій в конкретній господарській ситуації. Головне в ризик-менеджменті - правильна постановка мети, що відповідає економічним інтересам об'єкта управління.

Ризик-менеджмент дуже динамічний. Ефективність його функцій багато в чому залежить від швидкості реакції на зміну умов ринку, від економічної ситуації і фінансового стану об'єкта управління. Тому ризик-менеджмент повинен базуватися на знанні стандартних прийомів управління ризиком, умінні швидко і правильно оцінювати конкретну економічну ситуацію, на здатності швидко знайти гарний, якщо не єдиний, вихід з даної ситуації.

Особливу роль у рішенні ризикових задач грають інтуїція менеджера й інсайд.

Інтуїція являє собою здатність безпосередньо, як би раптово, без логічного продумування знаходити правильне рішення проблеми. Інтуїтивне рішення як внутрішнє осяяння, просвітління думки, що розкриває суть досліджуваного питання. Інтуїція є неодмінним компонентом творчого процесу. Психологія розглядає інтуїцію у взаємозв'язку з чуттєвим і логічним пізнанням і практичною діяльністю як безпосереднє знання в його єдності зі знанням опосередкованим, раніше придбаним.

Інсайд - це усвідомлене рішення якоїсь проблеми. Суб'єктивно інсайд переживають як несподіване осяяння, збагнення. У момент самого інсайда рішення усвідомлюється дуже ясно, однак ця ясність часто носить короткочасний характер і має потребу у свідомій фіксації рішення.

У випадках, коли ризик розрахувати неможливо, прийняття ризикових рішень відбувається за допомогою евристики.

Евристика являє собою сукупність логічних прийомів і методологічних правил теоретичного дослідження і відшукування істини. Іншими словами, це правила і прийоми рішення особливо складних задач. Звичайно, евристика менш надійна і менш певна, ніж математичні розрахунки, однак вона дає можливість одержати цілком певне рішення. Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ринку.

Після побудови комплексного показника ризику визначають взаємозв'язок між факторами шляхом використання інтегрального методу факторного аналізу, що містить у собі:

· визначення методу інтегрування;

· обчислення підінтегральної функції;

· виведення значення інтеграла.

Організація ризику-менеджменту припускає визначення органа управління ризиком, яким може бути фінансовий менеджер, менеджер з управління ризиком чи відповідний апарат управління, скажемо, відділ ризикових вкладень капіталу, що виконує наступні функції:

· здійснення венчурних і портфельних інвестицій, тобто ризикових вкладень відповідно до чинного законодавства і статуту господарюючого суб'єкта;

· розробку програми ризикової інвестиційної діяльності;

· збір, аналіз, обробку і збереження інформації про навколишнє оточення;

· визначення ступеня і вартості ризиків, вироблення стратегії і прийомів управління ризиком;

· розробку програми ризикових рішень і організацію її виконання, включаючи контроль і аналіз результатів;

· здійснення страхової діяльності, укладання договорів страхування і перестрахування, проведення страхових і перестрахувальних операцій;

· розробку умов страхування і перестрахування, визначення розмірів тарифних ставок по тарифним операціями;

· видачу гарантій по піклуванню українських і іноземних компаній, відшкодування збитків за їхній рахунок, доручення іншим особам виконання аналогічних функцій за кордоном;

· ведення бухгалтерської, статистичної й оперативної звітності по ризикових вкладеннях капіталу.

Ризик, якому піддається підприємство, це ймовірна загроза розорення чи одержання таких фінансових втрат, які можуть зупинити всю справу. Оскільки ймовірність невдачі присутня завжди, постає питання про методи зниження ризику. Для відповіді на це запитання необхідно кількісно визначити ризик, що дозволить порівняти величину ризику різних варіантів рішення і вибрати з них той, котрий найбільшою мірою відповідає обраній підприємством стратегії ризику

 

Основні терміни:

Навики оцінювання ризику – уміння застосовувати методи аналізу, конкретні прийоми і процедури діагностики окремих видів ризику і сукупної дії ризикових факторів (певний напрям діяльності, керована система в цілому тощо).

Система управління ризиками – діяльність, пов’язана з виявленням економічних ризиків, з’ясуванням їх прийнятного рівня і застосуванням комплексу заходів із запобіганням втратам і їх зменшення.

Стратегія гравця – план, відповідно до якого гравець здійснює вибір своєї дії у будь-якій можливій ситуації і при будь-якій можливій інформації.

Управління ризиком – комплекс управлінських дій та заходів впливу на суб’єкти господарської діяльності, який забезпечує максимально широке охоплення можливих ризиків, обґрунтоване прийняття і доведення їх впливу до оптимально можливих меж для зниження імовірності настання стохастичних (випадкових) негативних подій і нейтралізації їх наслідків.

Політика управління ризиком – сукупність форм, методів, прийомів і способів управління ризиком, метою якихє зниження загрози прийняття неправильних рішень та зменшення потенційно негативних наслідків.

Стратегія управління ризиком — це мистецтво управління діяльністю підприємством у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.

 

Контрольні питання:

1. Що таке управління ризиком?

2. У чому полягає сутність понять “об’єкт” і “суб’єкт” управління ризиком?

3. Охарактеризуйте адаптивний підхід до управління ризиком.

4. Розкрийте сутність консервативного підходу.

5. Для чого використовують певний стереотип при виборі стратегії управління ризиком?

6. На які питання треба відповісти, аби розробити стратегію управління економічним ризиком?

7. Що являє собою евристика?

8. Розкрийте сутність 4-х правил стратегії ризик менеджменту.

9. У чому полягає сутність поняття «управління ризиком»?

10. Чим відрізняється якісна та кількісна оцінка ризиків?

11. Які складові має система управління ризиками?

12. Які принципи управління ризиком є, на ваш погляд, найбільш пріоритетними? Обґрунтуйте свою відповідь.

13. Охарактеризуйте основні етапи процесу управління ризиком?

 

 

Список рекомендованої літератури

1. Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учебно-практическое пособие / Отв. ред. Г. А. Александров. — М: Изд-во БЭК, 2000. — 544 с.

2. Балабанов И. Т. Финансовый менеджмент. — М.: Финансы и ста­тистика, 1994. — 224 с.

3. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ» ЛТД; «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995. — 448 с.

4. Бочарников В. П., Релецкий С. М., Захаров К. В. и др. Риски во внешнеэкономической деятельности предприятий. — К.: ИНЭКС, 1997. —170с.

5. Вітлінський В. В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ри­зику. — К.: Деміур, 1996. — 212с.

6. Вітлінський В. В., Великоіваненко Г. І. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія. — К.: КНЕУ, 2004. — 480 с.

7. Вітлінський В. В., Верченко П. І. Аналіз, моделювання та управ­ління економічним ризиком: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2000. — 292 с.

8. Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. — К.: Борисфен-М, 1996, — 336 с.

9. Вітлінський В. В., Наконечний С. І., Шарапов О. Д. Економічний ризик і методи його вимірювання: Підручник. — К.: ІЗМН, 2000.

10. Грабовый П. Г., Петрова С. Н., Полтавцев С. И. и др. Риски в со­временном бизнесе. — М.: Алане, 1994. — 200 с.

11. Гранатуров В. М. Экономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения. – М.: Дело и Сервис, 2002. – 160 с.

12. Економічний ризик: ігрові моделі: Навч. посібник / В. В. Вітлін­ський, П. І. Верченко, А. В. Сігал, Я. С. Наконечний; за ред. В. В. Віт-лінського. — К.: КНЕУ, 2002. — 446 с.

13. Кипи Р. Л., Райфа Х. Принятие решений при многих критериях: предпочтения и замещения. — М.: Наука, 1981. — 560 с.

14. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посібник / Вітлінсь­кий В. В., Пернарівський О. В., Наконечний Я. С., Великоіваненко Г. I.; за ред. В. В. Вітлінського. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 251 с.

15. Лук’янова В. В., Головач Т. В. Економічний ризик. Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2007. – 462 с.

16. Машина Н. І. Економічний ризик і методи його вимірювання. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 188 с.

17. Мирзоахмедов Ф. М. Математическая модель и методы управле­ния производством, с учетом случайных факторов. — К.: Наукова дум­ка, 1991.—224с.

18. Нейман Дж., Моргенштерн О. Теория игр и экономическое по­ведение. — М: Иностранная литература, 1960. – 235с.

19. Первозванский А. А., Первозванская Т.Н. Финансовый рынок: расчет и риск. — М: Инфра-М, 1994. — 192 с.

20. Раис Т., Койли Б. Финансовые инвестиции и риск: Пер. с англ. — К.: Торгово-издательское бюро ВНУ, 1995. — 592 с.

21. Риск – аналыз инвестиционного проекта / под ред. М. в. Грачевой. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 351с.

22. Рэдхэд К., Хъюис С. Управление финансовыми рисками: Пер. с англ. — М.: Инфра-М, 1996. — 288 с.

23. Станиславчик Е. Н. Риск – менеджмент на предприятии. Теория и практика. – М.: Ось-89, 2009. – 80с.

24. Теория прогнозирования и принятия решений / Под ред. С. А. Саркисяна. – М.: Высшая школа, 1977. — 353 с.

25. Устенко О. Л. Теория экономического риска. – К.: МАУП., 1997. – 164с.

26. Фишберн П. Теория полезности для принятия решений. — М.: Наука, 1978. – 235с.

27. Чепурко В. В. Экономический риск аграрного производства: те­ория и методы оценки, управление. — Симферополь: Таврия, 2000. – 183с.

28. Черкасов В. В. Проблемы риска в управленческой деятельности: Монография. — М.: Рефа-бук; К.: Ваклер, 1999. — 288 с.

29. Шарп У., Александер Г., БэйлиДж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА-М, 1997. – 153с.

30. Шумпетер И. Теория экономического развития: Исследование предпринимательской прибыли капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры. — М.: Прогресс, 1982. – 206с.

31. Ястремський О. І. Моделювання економічного ризику. — К.: Либідь, 1992. —176с.

32. Ястремський О. І. Основи теорії економічного ризику: Навч. посібник. – К.: АртЕк, 1997. — 248 с.

33. Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки: Під­ручник. – К.: Знання, 1998. – 674с.