Німеччина

Перша світова війна дуже негативно вплинула на розвиток виробничих сил Німеччини. На фронтах загинуло 1.8 млн., 1.5 млн. було скалічено, 0.9 млн. загинуло від голоду та епідемії в тилу.

Війна суттєво підірвала німецьку фінансову систему. На військові нужди було витрачено 150 млрд. марок.

В результаті поразки Німеччина за умовами Версальської мирної угоди втратила усі свої колонії, повернула Франції Ельзас та Лотарингію та передала на 15 років право експлуатації Саарської області. Внаслідок цього Німеччина втратила 75% річної добичі залізної руди, 25% добичі кам’яного вугілля, 35% виплавки сталі. Крім цього, вона повинна була сплатити країнам-переможцям репарації у розмірі 132 млрд. золотих марок.

У зв’язку із втратою вугільної та металургійної бази німецька промисловість відчувала гостру нестачу сировину та палива. Скорочення промисловості та демобілізація викликали масове безробіття. Значно зросли ціни на товари. Реальна заробітна плата знизилася в порівнянні з довоєнним періодом на 25%. У стані кризи знаходилася фінансова система. Уряд намагався нормалізувати економічне становище шляхом інфляції. Для покриття державних втрат були випущені паперові гроші, які швидко знецінилися.

Не звертаючи увагу на втрати, яки нанесла війна, і важкі умови Версальської угоди, Німеччина зуміла швидко відновити свій економічний потенціал. У 1924 р. на Лондонській конференції країн Антанти був прийнят розроблений США план Дайеса, який було спрямовано на відбудування військово-економічного потенціала Німеччини. Щорічні репараційні платежі були зменшені, припинялася окупація Францією Рурського вугільного басейна. Тільки за 1924-1928 р. Німеччина отримала 20 млрд. марок. Біля 70% усіх довгострокових позик приходилося на долю США.

У 1923-1924 р. в країні почалася економічна стабілізація. У 1923 р. була проведена реформа, в результаті якої була стабілізована марка. У 1924 р. було скасовано військове положення в країні. Наприкінці 20-х р. настає пожвавлення у промисловості: обсяг промислового виробництва на 8% перевищив довоєнний рівень, більш ніж на 1/3 збільшилася добича кам’яного вугілля, майже на ¾ - бурого вугілля, на 43% - виплавка чавуна, на 30% - виплавка сталі. Пожвавлення спостерігається в електротехнічній промисловості та в інших галузях машинобудування. Німецькі промислові вироби поступово стали повертатися на європейські та інші зовнішні ринки. Підсумкова вартість німецького експорта у 1929 р. перевищувала довоєнну майже на 3 млрд. марок, а додатне сальдо торгівельного баланса складало 34 млн. марок.

 

США

Перша світова війна принесла багато жертв і руйнувань усім воюючим державам. Але оскільки на території США не велися воєнні дії і вони на відміну від країн Європи не випробували ні ворожої окупації, ні бомбардувань, їхня економіка в результаті війни зміцніла положення у світі.

США пізніше інших держав вступили у війну. Майже три роки вони витримували нейтралітет, що, утім, не заважало їм забезпечувати озброєнням, боєприпасами, обмундируванням, продуктами харчування воюючі держави. Лише в квітні 1917 року, коли стало ясно, що країни Антанти домоглися відчутного успіху, США вирішили відкрито їх підтримати, щоб скористатися плодами перемоги над приреченими державами Потрійного союзу.

Особиста участь у воєнних діях американська армія прийняла влітку 1918 року, коли результат війни вже не викликав сумнівів, тому вона втратила всього 120 тис. чоловік — менше, ніж інші держави. Але вигоди, що одержала Америка від війни, виявилися неймовірно величезними. Користаючись помітним ослабленням європейських країн, США зуміли швидко потіснити їх на ринках збуту готової продукції, захопивши при цьому джерела сировини, сфери вкладання капіталів, що раніше належали іншим великим державам.

Військові замовлення розміщалися не тільки в галузях, що безпосередньо працювали на війну, але й в інших секторах економіки, у тому числі й у сільському господарстві. Держава закуповувала у величезних обсягах різноманітну продукцію, значна частина якої направлялася союзникам. Якщо в 1914 році військові постачання зі США в Англію, Францію і Росію оцінювалися в 1 млрд. дол., то 1916 вже в 3 млрд. дол.

За роки війни загальний чистий прибуток американських корпорацій склав майже 34 млрд. дол. До початку 1920-х років на частку США приходилося майже 3/5 світового виробництва чавуна і стали, 2/3 — нафти, 85% — автомобілів, майже половина світового видобутку вугілля. Збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, викликане військовим споживанням, виразилося, наприклад, у тім, що збори пшениці в 1916-1919 роках виросли в півтора раза. Причому процвітання спостерігалося в основному в галузях, що працювали на військові замовлення, а інші підприємства відчували труднощі збуту продукції, нестачу сировини, багато хто з них простоював.

Помітні зміни відбулися в роки війни в зовнішньоекономічних відносинах. Для того щоб оплатити військові постачання зі США, союзникам довелося розпродати значну частину своїх інвестицій, вкладених раніше в американську економіку. Капіталовкладення європейських країн в Америку скоротилися більш ніж у два рази: з 7, 2 млрд до 3, 3 млрд дол. Частина закуплених товарів країни Антанти оплачували золотом, а іншу — покривали позиками, отриманими від США. Загальна сума американських позик, наданих європейським союзникам на військові потреби, склала понад 11 млрд дол. У ці ж роки приватні американські інвестиції за рубежем збільшилися з 2, 6 млрд до 7 млрд дол. Усього за кілька років США перетворилися з боржника в найбільшого світового кредитора, а Нью-Йорк став міжнародним фінансовим центром.

У цілому за роки війни національне багатство США зросло більш ніж у 2, 5 рази, а золотий резерв завдяки активному торговому балансу — у два рази. У результаті промислово розвинуті країни опинилися у фінансовій залежності від США, що дозволило американцям збільшити зовнішньоторговельний товарообіг у два рази і зайняти ведучі позиції у світовому експорті.

Після війни всі основні світові ринки збуту і джерела сировини опинилися в руках США, особливо в Західній півкулі. У 1913-1920 роках обсяг зовнішньої торгівлі з країнами Латинської Америки збільшився майже на 40%. Експансія США в ці країни вже не обмежувалася лише економічними відносинами: американський уряд пішов на відкриту окупацію Гаїті (1915) і Домініканської Республіки (1916), над Нікарагуа був встановлений військовий контроль, а на Кубу й у Мексику введені війська.

В роки війни помітно збільшилося державне втручання в економіку. Це виражалося не тільки в зростанні державних замовлень, наданні кредитів і субсидій, випуску державних позик. Для державного регулювання виробництва, що працювало на війну, у 1917—1918 роках були утворені “Управління воєнної промисловості” і кілька галузевих управлінь, яким надавалися широкі повноваження по розподілу і виконанню військових замовлень, по регулюванню паливного господарства, ринку продовольства, робочої сили, транспорту і т.д. Під час війни у ведення держави перейшло керування залізницями. Для запобігання страйків і регулювання соціальних відносин у промисловості в 1918 році було організовано Військове управління праці, куди входили крім державних чиновників представники підприємців і профспілок.

І все-таки, незважаючи на те що Сполучені Штати в ці роки помітно збагатилися, військові витрати (близько 36 млрд дол.) важким тягарем лягли на плечі населення. Щоб покрити ці витрати, уряд підвищив податки (особливо непрямі) у 5, 7 рази в порівнянні з довоєнним рівнем і випустив в обіг велику кількість паперових грошей, що привело до росту інфляції: роздрібні ціни на продукти харчування підвищилися за 1913—1918 роки на 85%, а на одяг — більш ніж у два рази.

Досить високі темпи розвитку економіки удалося зберегти протягом ще двох післявоєнного років. Але в липні 1920 року стали спостерігатися кризові явища, багато в чому зв'язані з конверсією виробництва, що продовжувалися до 1923 року. У цей період приблизно на третину скоротився обсяг промислового виробництва, а експорт — приблизно наполовину, що підтверджувало нестабільність економічного розвитку країни. Число безробітних до 1922 року досягло майже 5 млн чоловік. По всій країні прокотилася хвиля банкрутств. Особливо сильно постраждали галузі важкої індустрії.

Поряд із промисловістю криза охопила й аграрний сектор. який протягом 20 років, що передували Першій світовій війні, переживав надзвичайно сприятливий період, названий «золотим століттям американського сільського господарства», коли попит на сільськогосподарську продукцію і доходи фермерів постійно зростали. В роки війни це процвітання лише підсилилося, оскільки значно збільшився зовнішній попит на продукцію американських фермерів. Країни, що брали участь у війні, були змушені відволікати величезні людські і матеріальні ресурси із сільського господарства на ведення воєнних дій, тому їм приходилося у великій кількості закуповувати американське продовольство і сировину.

Несподіваний різкий післявоєнний спад на самому початку 1920-х років дуже негативно вплинув на сільське господарство Америки. Важким вантажем на плечи фермерів лягла іпотечна заборгованість, що утворилася за попередні роки. І хоча американська економіка в цілому дуже швидко справилася з кризою, економічне процвітання 1920-х років практично не торкнулася сільське господарство. Це пояснювалося одночасно причинами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру.

Насамперед слід зазначити, що європейське сільське господарство не тільки швидко оправилося після війни, але і стало бурхливо розвиватися в мирних умовах. Це привело до помітного зниження попиту на американську продукцію з боку європейських країн. До того ж США в ці роки різко підвищили імпортні мита на промислові товари, у результаті чого країни Європи позбавилися можливості заробляти необхідні кошти. Але головна причина кризи в аграрному секторі полягала в тім, що внутрішній попит на сільськогосподарську продукцію збільшувався дуже незначно. За свідченням економістів того часу, більшість американських шлунків було наповнено, а зростаючі доходи населення спрямовувалися на покупку житла, автомобілів, нової побутової техніки і багато чого іншого.

Під впливом усіх цих причин до весни 1921 року ціни на сільськогосподарську продукцію на американському ринку упали в три-чотири рази, що привело до масового розорення фермерів. Слід зазначити, що труднощі в аграрному секторі прийняли затяжний характер.

Економічна стабілізація 1920-х років. Сполучені Штати набагато раніше, ніж західноєвропейські країни, почали входити в смугу пожвавлення. У цей період (1922-1929рр.) відбулася так звана часткова стабілізація американської економіки. У числі факторів, що вплинули на цей процес, можна назвати істотне скорочення масштабів державного регулювання. У короткий термін була скасована більшість федеральних структур, створених у роки війни спеціально для реалізації військових замовлень у ряді галузей. Однак такий важливий інститут, як Федеральна торгова комісія, що мала право контролювати зовнішньоторговельні корпорації, продовжувала функціонувати в повному обсязі.

За роки стабілізації обсяг випуску в США промислової продукції збільшився на 26% і досяг 45% від загальносвітового рівня, на 10% перевищивши до кінця 1920-х років сукупний обсяг цієї продукції в Англії, Німеччині, Франції, Італії і Японії, разом узятих. Особливо швидко розвивалися нові галузі: хімічна, електро- і радіотехнічна, автомобільна, що вимагали великих інвестицій. Протягом 1925—1928 років у США було здійснено капіталовкладень на суму близько 10 млрд. дол.

Багато підприємств посилено обновляли парк верстатів, машин і механізмів, заміняючи морально і фізично застарілу техніку, упроваджували нові технології, що витісняли ручну працю у виробництві. Це дозволило США обігнати всі промислово розвинуті країни за рівнем продуктивності праці. У результаті американська масова продукція ставала незрівнянно дешевше європейської, що підвищувало споживчий попит, а це, у свою чергу, стимулювало подальше розширення виробництва.

Промисловий підйом 1920-х років став основою появи і поширення ідеї про «американську винятковість», про стійке процвітання («проспериті»). Американцям внушалося, що це процвітання буде вічним, непорушним і стабільним. Особливо велику роль в обґрунтуванні ідеї «проспериті» зіграв активний розвиток автомобільної промисловості, а сам автомобіль став символом процвітаючої Америки, що втілював неймовірно високий рівень життя американців. Так, у 1929 році було випущено 5, 4 млн автомашин, що складало більш 75% світового обсягу їхнього виробництва; усього ж у США в ці роки нараховувалося більш 27 млн автомашин (на кожну тисячу жителів країни приходилося 189 автомобілів).

Великих труднощів випробувало сільське господарство, майже незачеплене стабілізацією. У багатьох штатах країни спостерігалася криза надвиробництва сільськогосподарської продукції, яку було дуже важко реалізовувати. Процес руйнування дрібних і середніх фермерів постійно виштовхував у міста сотні тисяч чоловік. З іншого боку, руйнування фермерських господарств приводило до створення великих аграрних підприємств (до 20 тис. га земельних угідь), де було вигідно застосовувати нову техніку, передові технології вирощування і переробки сільськогосподарської продукції, що робило ці господарства більш ефективними і продуктивними. Але ріст обсягів виробництва незабаром зіштовхнувся з проблемою реалізації продукції, особливо на зовнішньому ринку, де підсилилася конкуренція з боку Канади, Аргентини й Австралії.

В ці роки швидко розвивався ринок цінних паперів. Вартість акцій на Нью-Йоркській біржі виросла з 27 млрд дол. (1925р.) до 87 млрд (1929р.). Мільйони американців були охоплені азартом гри на біржі, прагнучи швидко і легко розбагатіти.