Quot;Основний психологічний закон"

В неокласичній моделі збереження визначаються як функція від норми відсотка, а споживання – як різниця між доходом і збереженням. Згідно цієї моделі інвестиції і збереження можуть урівноважитися тільки встановленням визначеної (рівноважної) норми відсотка. Якщо ми задамо питання, що було б, якщо при даній ставці відсотка інвестиції раптово знизилися (наприклад, Рада прийняла постанову, яка збільшує ступінь політичної нестабільності і бізнесмени вирішують придержати вкладення капіталу)?

Для відповіді введемо такі величини:

С- попит на товари (споживання)

С= У – S, де У – дохід, S – збереження

Q – пропозиція товарів на ринку

Q = У – І, де І – інвестиції.

Оскільки І стало меншим, ніж S, виникає не рівноважна ситуація: Q> C – товарна пропозиція перевищує попит. Що далі? Неокласична модель відповідає: ціни знижуються, звідси знижується заробітна плата, але збереження не зменшуються (тому що залежать тільки від норми відсотка). Таким чином, попит не може зрости, щоб врівноважити пропозицію. Тому повинен зменшитися випуск продукту. Значить, ділова активність знижується, зарплата знижується, а збереження все це не стосується? Дуже дивно. Чи не буде вірніше припустити, що зниження рівня життя повинно якось відбитися і на збереженнях? Але це означає, що необхідно представити функцію збереження не так, як вона представлена в неокласичній моделі. При новому уявленні споживання виходе на перший план, а зберігається те, що залишається від доходу за відрахуванням споживання:

S = У – С

В цьому випадку треба з’ясувати, від чого і в якій мірі залежить споживання. Іншими словами, що таке функція споживання. Приблизно такими були розмірковування Кейнса.

Дуже ретельно Кейнс обговорює причини, які мотивують схильність до споживання. Він розділяє їх на дві категорії.

Об’єктивні:

1.зміна купівельної сили одиниці зарплати;

2.зміна співвідношення доходу (виручки) і чистого доходу;

3.непередбачені зміни в цінності майна, яке приносить дохід (тобто капіталу); і т.д.

Суб’єктивні:

1 бажання мати резерв на випадок непередбачених обставин;

4. бажання забезпечити собі дохід від відсотків;

5. насолода від відчуття незалежності і т.д. до самої природної скупості.

В результаті Кейнс проголошує: ”... головний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути впевнені не тільки з апріорних розмірковувань, виходячи з нашого знання людської природи, але і на основі детального вивчення минулого досвіду, складається у тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі, в якій зростає дохід “.

Все сказане математично записується так: С = в Δ У, якщо S = У – С, тоді Δ S = (1-в)Δ У при цьому 0< в< 1. Звідси взялася величина граничної схильності до споживання: dС/ dУ = в.

Якщо б споживався увесь дохід (С=У), то функція споживання уявляла б собою бісектрису кута, створює мого координатними осями (рис.).

 

Лише точка А показує нам нульове збереження. Правіше точки А, при У₀, споживання дорівнюється ординаті У₀ в, а відрізок ав показує розмір збереження. Лівіше точки А споживання перевищує дохід (за рахунок боргів, минулих запасів).

Коефіцієнт граничної схильності до збереження:

1 –в = dS / dУ

По визначенню обох “граничних схильностей” отримаємо:

(dS/ dУ) + (dС/ dУ) = 1

або якщо перейти від диференціальних прирощень до кінцевих:

(Δ S+Δ С) / Δ У = 1.