Теорії міжнародного економічного розвитку
ТеоріяВеликого поштовху с тверджує неминучість зовнішньої економічної підтримки економічного росту в країнах, що розвиваються (РК), знаходить продовження й розвиток у Моделі росту з двома дефіцитами. Як дефіцитні виділяються дефіцит внутрішніх інвестиційних ресурсів і дефіцит зовнішньої торгівлі. Під розвитком розуміється подолання залежності від зовнішніх джерел фінансування та заміні імпортних товарів вітчизняними. У Теорії дуалістичної економіки акцент робиться не на зовнішні, а на внутрішні ресурси розвитку. Природним стимулом розвитку економіки у цій теорії визнається різна ефективність, а тому й привабливість традиційного та сучасного секторів економіки. Особливий акцент теорія робить на необхідності формуванні цінностей властивих індустріальному суспільству. Культурологічний погляд на проблеми відсталості й розвитку забезпечив значний вплив на соціально-економічну думку країн, що розвиваються, книги Г. Мюрдаля “Азіатська драма” (1968). Причину провалу західних концепцій модернізації він бачить у спробах перенести реалії розвиненого суспільства на суспільство слаборозвинене. Акцент на технічній складовій, як вирішальному факторові подолання відсталості, ринку, як автоматичному регуляторові економіки, плануванні як засобі вирішення соціальних завдань лише збільшує технологічну залежність, дезинтеграцю економіки, розвиток бюрократії й корупції. Причину відсталості Г. Мюрдаль бачить у недовикористанні трудових ресурсів. У більшості азіатських країн зберігається презирливе відношення до фізичної праці. Система ціннісних ориентаций кардинальним образом відрізняється від прийнятої у розвитих країнах, тим більше від тієї, завдяки якій розвивався капіталістичний лад. Самодостатність залишається ключовою цінністю, що визначає мотивацію господарської поведінки переважної частини населення. Невідповідність ціннісної системи характерові мотивації праці в ринковій системі господарювання породжує її відторгнення, і в цьому є основна причина економічної відсталості. «Виховайте в ірландського робочого смак до комфорту й задоволень, що звичка зробила істотно необхідними для англійського робітника, - стверджував ще Д. Рикардо, - і він буде тоді згоден присвятити праці ще якусь частину у свого часу, щоб мати можливість одержати їх». Шведський учений, як і його попередники, єдино можливим визнає шлях копіювання західного зразка, модель “доганяю чого” розвитку. Французькі вчені Р. Арон та А. Еллюаль запропонували в шістдесятих роках ХХ ст. концепцію єдиного індустріального суспільства. Вони стверджують, що технічний прогрес модифікує не лише використання економічних законів, а й їх суть. Поступово відбувається подолання провідної ролі економічної власності, влада у суспільстві переходе до великих корпорацій, держава покликана сприяти подоланню значної диференціації доходів населення. Дж. Гелбрайт зробив спробу доказати, що використання сучасної техніки веде до переродження капіталізму, подолання соціальних контрастів. Капіталістичну систему в сучасних умовах складають сектори “плануючої системи” (світ великих корпорацій) і “ринкової системи” (невеликі фірми, ремесла, сфера послуг). Перший сектор контролює ціни, витрати, технології, державу й суспільством у цілому, він набуває інтернаціональний характер. Другий сектор убирає в себе загальнолюдські економічні, культурні, духовні й соціальні цінності. Вчений пропонує ряд заходів, покликаних вивести державу з під впливу “плануючої системи”, поставити її на службу немонополізованого сектора, забезпечити конкурентноздатність “ринкової системи”. Економічні особливості суспільства, що формується після завершення індустріалізації аналізуються Д. Беллом й А. Тоффлером.. Д. Белл виділяє п’ять ознак постіндустріального суспільства: перехід економіки від виробництва товарів до виробництва послуг; домінування серед зайнятих професійних спеціалістів та техніків; провідна роль теоретичного знання; орієнтація техніко-економічного середовища на контроль над технологією; прийняття найважливіших рішень новою “Інтелектуальною елітою”. Наступ “третьої хвилі” за Е. Тоффлером пов’язується з формуванням нової особистості, орієнтованої на духовні цінності та творчість. Замість культу грошей, відносин домінування – підкорення відбувається перехід до відносин взаємопідтримки, взаєморозуміння, замість жорсткої дисципліни праці – добровільна праця у невеликих організаціях, дома, за індивідуальними графіками, замість бездумної експлуатації природи – орієнтація на співіснування у ній, на відтворювані джерела енергії, замість зростання заради зростання – обмежене, збалансоване зростання. Розпад СРСР, завершення “холодної війни” знаменували закінчення політичного розмежування світу на три блоки – комуністичний, західний і країн, що не приєдналися. Чи достатньо було припинення існування соціалістичної системи для забезпечення економічної єдності світу, стійкого розвитку? Як впливають на процеси економічної інтеграції нерівномірність розвитку, цивілізаційні особливості окремих країн? Концепція «світсистемного аналізу» І. Валлерстайна акцентує увагу на неврівноваженості економічного розвитку країн і як результат - нерівноправних відносинах між ними. Учений виділяє країни “ядра” світсистеми, країни протопериферии, країни периферії. Учений виділяє серцевину (центр), периферію й напівпериферію світової капіталістичної системи. Випередження в економічному розвитку, наявність, укорінення соціальних груп, зацікавлених у формуванні сильного державного механізму підтримки національних інтересів на міжнародній арені дозволяє країнам, що належать до ядра світсистеми нав'язувати державам периферії нееквівалентні обмінні відносини. Нерівноправний характер економічних відносин одержує розвиток і закріплення через зовнішню підтримку елітних груп в інституціональних системах цих країн. Як наслідок, закріплюється відставання, економічна залежність країни від держав, що входять у ядро світсистеми. Соціокультурна теорія єдиної цивілізації ґрунтується на ліберальній ідеї про поступовий рух усіх країн світу до єдиного політичного, соціального та економічного устрою – ліберальної демократії. Зразком є західні країни. Досягнення цієї мети іншими країнами, на думку американського ученого Ф. Фукуями приведе до перетворення усього світу в єдине суспільство, “закінченню історії”. Підгрунттям для таких тверджень є інтернаціоналізація економіки, що переростає в глобалізацію через транснаціоналізацію та інтеграцію. Риси сучасного постіндустріального суспільства поширюються на всі країни світу. Модернізація на думку авторів цієї теорії ідентична вестернізації, сучасні реалії у значній мірі спростовують це твердження. Майбутній світ, за С.Хантінгтоном – це не єдина цивілізація, а їх сукупність і відмінності між ними зберігаються. Вчений виділяє вісім основних сучасних цивілізацій: західну, ісламську, індуїстську, китайську, японську, православну, африканську й латиноамериканську. У світовій економіці зменшується роль Заходу, зростає значення азіатської цивілізації, посилюються внутрішні цивілізаційні зв'язки. Як наслідок, майбутній світ, за С. Хантінгтоном – це не єдина цивілізація, а їхній набір і відмінності між ними зберігаються. Теорія зіткнення цивілізацій стверджує посилення економічної багатополярності світу. Позитивним наслідком цього процесу може бути більш урівноважений розподіл економічної могутності. Країни, що очолюють цивілізаційні об'єднання перетворюються у провідні політичні й економічні держави. Міцність і стабільність економічних зв'язків між окремими країнами й усередині інтеграційних об'єднань залежить від їхньої цивілізаційної єдності або близькості. Сучасний перуанський вчений Едуардо де Сото акцентує увагу на необхідності критичного підходу до запозичуваних інститутів господарювання. Саме сліпе копіювання західних інститутів забезпечення функціонування економіки стало, за твердженням вченого, причиною розповсюджнння в Латинській Америці неформальних форм ведення бізнесу. Характерною рисою, що поєднує майже всі зазначені теорії, є беззастережне визнання західної системи господарювання у якості єдино прийнятного зразка для наслідування. Завдання розвитку зводиться до запозичення економічних інститутів, наслідування, «догоняння» більш розвинутих економік. «Доганяючий» тип розвитку має на увазі прискорену вестернізацію традиційного суспільства на основі запозичення інститутів ринкової системи господарювання з тим або іншим ступенем інтеграції елементів національної господарської культури. “Доганяючий” тип розвитку передбачає безумовний пріоритет Західної моделі економічних відносин, ідеологічних постулатів, цілей розвитку, має на увазі ключове значення зовнішнього впливу на характер і напрямки розвитку економічної системи. “Випереджаючий” розвиток, навпаки, орієнтує на особливості національної культури господарювання, допускає корекцію цілей, виходячи з цієї специфіки, спирається на внутрішні фактори розвитку, його природні джерела – те, про що й говорив Й. Шумпетер. Воно вимагає комплексного вивчення системи. “Доганяючий” розвиток передбачає революційну зміну національної господарської культури відповідно до вимог ринкової моделі господарювання. “Випереджаючий” розвиток, навпаки, передбачає вбудовування ринкових інститутів, що формуються у сформовані в процесі еволюційного розвитку національні інститути господарювання з наступним їх еволюційним самовдосконаленням. Якщо “доганяючий” тип розвитку орієнтується на модель економіки, що привноситься ззовні, то “ випереджаючий” передбачає формування моделі ринкової економіки, що спирається на національну культуру господарювання. В основі “випереджаючого” розвитку лежить формування сучасної інформаційної економіки, ключовим ресурсом якої є знання, творчі здібності особистості. Слід розрізняти поняття економічного росту й економічного розвитку. У першому випадку мова йде про механічне нарощування виробничих ресурсів суспільства. Відповідно зростає кількість використовуваних поновлюваних і непоновлюваних економічних ресурсів, навантаження на природне середовище. Економічний розвиток має на увазі більш інтенсивне використання, за рахунок нових, більш продуктивних технологій, уже задіяних ресурсів, одержання кращого результату при умовах зменшення витрат. Саме на таких засадах базується концепція стійкого розвитку. Його кінцевою метою є поліпшення добробуту всього населення країни. Це передбачає, за твердженням М. Тодаро, по-перше, ріст якості життя людей; по-друге, створення умов для росту їхньої самоповаги завдяки формуванню соціальної, політичної, економічної та інституціональної системи, орієнтованої на повагу людського достоїнства; по-третє, зміцнення інститутів свободи шляхом розширення можливостей населення в споживанні економічних благ. 5. Світова економіка і сучасні проблеми економічного розвитку. На розвиток світової економіки усе більший вплив справляє цілий ряд проблем (Рис. 1.6). Вони загрожують серйозним регресом усьому людству, мають потребу в терміновому рішенні, взаємозалежні між собою, вимагають для свого рішення взаємозлагоджених дій усього людства.
Рис. 1.6. Сучасні проблеми економічного розвитку
1. Екологічна проблема і раціональне використання природних ресурсів. Невтримний ріст економіки веде до «деградації глобальної екологічної системи». Двома сторонами проблеми є деградація природного середовища в результаті нераціонального природокористування та її забруднення відходами економічної діяльності (Рис. 1.7). Приклади деградації: збезлісення й виснаження земельних ресурсів. Забруднення відходами промислової діяльності становить другу сторону проблеми. Виділяють тверді, рідкі й газоподібні відходи. Сьогодні тільки 5-10 % сировини, що добувається в природі, переходить у кінцевий продукт. Обсяг стічних вод в усім світі в 90 –х рр. досяг 1800 км3 на рік. Нафтове забруднення обчислюється 3, 5 млн. т. нафти й нафтопродуктів на рік. Приблизно 1, 3 млрд. чоловік користуються в побуті лише забрудненою водою. Щорічно в атмосферу викидається близько 60 млн. тон твердих часток.
Рис. 1.7. Екологічні проблеми Деградація атмосфери відбувається за рахунок зростання викидів оксиду вуглецю, метану, хімікатів, пестицидів, фреонів. Результатом є кислотні дощі, парниковий ефект, скорочення змісту озону в атмосфері, озонові діри. Відбувається збідніння генофонду Землі, деградація глобальної екологічної системи, зростає загроза глобальної екологічної кризи. Проявляється вона у недоліку продовольства, зростанні захворюваності, розширенні екологічної міграції. 2. Подолання бідності й відсталості. Бідність і відсталість насамперед характерні для РК, де проживає 2/3 населення Землі. Тому її рішення полягає в подоланні відсталості РК. Від недоїдання у світі страждає більш 800 млн. чол. Частка неписьменних у віці від 15 років в Індії складає 48 %, у Нігерії – 43 %. Велика частина населення Землі виявляється за межею гідного існування. Небезпека такого положення полягає в тому, що воно формуєнегативне відношення до існуючого світового порядку. Зростають вимоги перерозподілу доходів у світовій економіці, «зрівнялівки у світовому масштабі». Люди починають шукати внутрішніх і зовнішніх винуватців сформованої ситуації. Поширюються передумови виникнення етнічних, релігійних, територіальних конфліктів. В основі подолання бідності – розробка національних стратегій розвитку на основі опори на внутрішні ресурси, комплексного підходу. Шляхами є індустріалізація, лібералізація, реформа аграрної сфери, удосконалювання охорони здоров'я, зм'якшення нерівності, раціональна демографічна політика, стимулювання росту зайнятості. Форми міжнародної допомоги: надання фінансових ресурсів (офіційна допомога розвиткові – до 3 % ВВП); іноземні приватні інвестиції. 3. Продовольча проблема. Ми вже згадували, що в сучасному світі систематично недоїдають близько 800 млн. чоловік. Від абсолютної нестачі продуктів за калоріями потерпає кожен сьомий. Має значення також структура харчування. Зростання виробництва продуктів харчування у світі стримується як обмеженістю угідь, так і недостачею засобів на інтенсифікацію виробництва, низьким рівнем аграрної культури в країнах, що розвиваються. Демографічна криза. Демографічна проблема полягає в несприятливій для економічного розвитку динаміці населення й зрушеннях у його віковій структурі. У РК її суть у різкому росту населення. Це гальмує економічний розвиток. ПРК переходять до простого відтворення населення. Країни з перехідною економікою зіштовхуються з проблемою депопуляції. Понад 80 % приросту населення приходиться на країни, що розвиваються. Концепція демографічного переходу стверджує, що у першій фазі переходу, під час переходу до індустріального суспільства, смертність скорочується швидше, ніж народжуваність. Має місце «демографічний вибух». У другій фазі смертність продовжує знижуватися, одночасно падає народжуваність, приріст населення сповільнюється. У третій фазі зниження народжуваність супроводжується підвищенням смертності, природний приріст зберігається на невисокому рівні. У четвертій фазі смертність і народжуваність вирівнюються, відбувається демографічна стабілізація. Проблема забезпечення стійкого розвитку Під стійким розвитком розуміється тип розвитку, що не перекладає на майбутні покоління додаткові витрати. Воно має на увазі мінімізацію негативних зовнішніх ефектів, забезпечення простого або розширеного відтворення виробничого потенціалу, життя на відсотки від належного людству «природного капіталу». Необхідність урахування довгострокових наслідків прийнятих рішень. Критерії стійкого розвитку: як мінімум, просте відтворення відтворюваних ресурсів; мінімізація використання невідтворюваних ресурсів; мінімізація відходів; мінімізація забруднення навколишнього середовища. Стратегії «тотального очищення» (замкнутий технологічний цикл) та обмеженого споживання. 6. Проблема розвитку людського потенціалу В умовах формування базису постіндустріального суспільства зростає значення людського фактора господарювання, людського потенціалу, людського капіталу. 7. Проблеми перебудови економіки в країнах колишнього соціалістичного табору. 8. Поглиблення кризового положення в найбідніших країнах, зростання торговельного дефіциту і глобальної заборгованості. 9. Нові глобальні проблеми: проблема освоєння Світового океану, проблема освоєння космічного простору, боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням наркотиків.
1. Інтернаціоналізація економіки та зростання життєвого рівня в Україні. Основні проблеми, пов'язані з інтернаціоналізацією економічного розвитку України (Рис. 1.8):
Рис. 1.8. Проблеми інтернаціоналізації економіки України 1. низький потенціал конкурентноздатності продукції з високим рівнем доданої вартості, низька технологічна і наукоємність товарів; 2. фактично монокультурний, орієнтований на використання транзитного положення характер експорту послуг; 3. нераціональний імпорт, значний обсяг увозу товарів, що виробляються або могли б виробляється в Україні; 4. перекоси в географічній структурі експорту й імпорту; 5. проблема торговельного дисбалансу, невідповідність між імпортними потребами й експортним потенціалом; 6. низька якість іноземних інвестицій, відсутність моніторингу їхньої ефективності, невигідні умови й залучення; 7. непродуктивність наших закордонних інвестицій, проблема втечі капіталу з України; 8. проблема зовнішнього боргу; 9. проблема «втечі мізків», знецінювання «людського капіталу» нації; 10. невідповідність масштабів, темпів і логіки лібералізації структурним пріоритетам розвитку економіки. Серед стратегічних пріоритетів інтернаціоналізації економічних зв'язків України варто виділити наступні (Рис. 1.9):
Рис. 1.9. Стратегічні пріоритети інтернаціоналізації економіки України
11. системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентноздатності; 12. ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією й орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку; 13. міжнародна диверсифікація, ліквідація монопольної або монопсонії залежності від окремих закордонних ринків; 14. становлення власних ТНК із глобальним менеджментом; 15. інтеграційна макровзаємодія з ЄЕП, ЄС, центрально- і східноєвропейськими групами країн; 16. забезпечення належного рівня економічної безпеки з дієвими механізмами захисту від неприйнятних змін міжнародної кон'юнктури і фінансових криз. Література: 1; 2; 6; 7; 11; 14; 15; 16; 19; 20; 21; 22; 26; 27; 28; 30;
|
