Мовні норми

Мовна норма – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Закріплена ця норма у словниках, довідниках, граматиках, правописах. Норми складаються поступово, вони – явище історично змінне. Мовні процеси досить рухливі, навіть 5-6 років у житті мови, особливо в часи бурхливих суспільних подій, здатні видозмінити семантичний обсяг слова, викликати до життя нові слова, поняття, нові поєднання і значення слів, а також нові граматичні властивості вже існуючих слів (наприклад, відмінювання слова пальто).

Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралельного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть бути варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці.

Серед варіантів розрізняють:

– нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка іменників: директорові – директору, товаришеві – товаришу; особові та безособові синтаксичні звороти: робота закінчена – роботу закінчено.

– стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними стилями мови. Наприклад, лексичні варіанти балакати, мовити слова говорити чи граматичні варіанти робить, просить, які у формі інфінітива закінчуються на –ть, дієслів робити, просити вживають у розмовному чи художньому стилях, а інші відповідно в усіх стилях мови.

Види літературних мовних норм:

1) орфоепічні;

2) акцентуаційні;

3) орфографічні;

4) лексичні;

5) пунктуаційні;

6) словотвірні;

7) граматичні;

8) стилістичні.

Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних і приголосних звуків та звукосполученні у потоці мовлення. Наприклад, в українській мові кінцевий дзвінкий приголосний основи не оглушується, а вимовляється чітко: міг – [міг], доріг – [доріг].

Акцентуаційні норми – дотримання правил наголошування слів. Наголос – вимова одного зі складів з більшою силою, елемент інтонації української мови, який творить її ритмомелодику, сприяє розрізненню значень чи форм слів, допомагає виділити в реченні важливе за змістом слово. Наприклад: кре дит – кре дит, до ро га – доро га; об’ єд нання – об’єд нан ня, за нят тя – занят тя.

Орфографічні норми – це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, уживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графічних варіантів. Наприклад, написання літери и в словах іншомовного походження: д и станція, дж и нси, ст и пендія.

Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають уживання жаргонних, діалектних, просторічних слів. Наприклад, слід розрізняти значення слів-паронімів: адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видатної події в його житті) та адреса (місце проживання чи перебування кого-небудь, місцезнаходження).

Пунктуаційні норми – це система правил уживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання). За допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора.

Словотвірні норми установлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом російських відповідних лексем. Однак треба пам’ятати, що в кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами, суфіксами. Наприклад, напій (рос. напиток), ліки (рос. лекарство), заплатити (рос. уплатить), знеболювальний (рос. болеутоляющий).

Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчають морфологія і синтаксис. Наприклад: біль (укр.) – чоловічий рід; боль (рос.) – жіночий рід. Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов’язані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад: вибач (кому?) мені (укр.); извини (кого?) меня (рос.).

Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лексики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності, засвідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю відповідь студента на іспиті оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а не блискуча, достатня, посередня, погана відповідь.