Студопедия — КОРОТКИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

КОРОТКИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК






Абзац – (нім. аbsatz – уступ) графічне виділення групи речень, об’єднаних тісними смисловими і граматичними зв’язками, що називається складним синтаксичним цілим.

Абревіатура (від лат. abbrevio – скорочую) – скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення.

Антоніми – слова, які характеризуються семантичною спільністю і протиставляються за значенням на основі класифікаційних зв’язків.

Архаїзми – це застарілі слова, що вийшли з ужитку внаслідок витіснення їх синонімами. Гіпертекст – це особлива форма збереження і представлення ієрархічно структурованої текстової інформації, що має специфічні засоби переходу від одного інформаційного блоку до іншого. Структура гіпертексту – це фрагменти знань, зафіксовані в писемному чи електронному вигляді, пов’язані між собою вибірковими відношеннями за допомогою певних технологій.

Діалект (від грец. dialektos – розмова, говір, наріччя) – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

Дієприкметник – це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Дієприслівник – це змінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієслово – це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.

Займенник – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті.

Запозичення це слова іншомовного походження, цілком засвоєні мовою, що їх запозичила. Такі слова давно й глибоко увійшли в нашу мову, цьому сприяє близькість їхньої фонетичної структури до звукового складу власне українських слів (дебет – лат. debet, теорія – грецьк. theoria).

Іменник – це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Інтернаціоналізми це слова, що вживаються в багатьох неспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають серед понять у галузі культури, науки, політики, економіки, мистецтва (театр, еволюція, телефон, бланк, аванс).

Іншомовні слова це лексичні одиниці, що зберігають чужорідність звучання і форми й наводяться в словниках іншомовних слів (аудит, акція, економіка).

Історизми – це слова, що вийшли з ужитку внаслідок зникнення реалій, які вони позначали.

Калька це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі (сотрудник – співробітник, возрождение – відродження, воплощение – втілення).

Канцеляризм – слово, стійке словосполучення, граматична форма, конструкція, що є специфічними одиницями офіційно-ділового стилю літературної мови, зокрема його адміністративно-канцелярського підстилю. Відзначаються сухістю, без емоційністю, словотвірною одноманітністю (доповідна записка; витяг з протоколу; довести до відома; надати допомогу тощо).

Кліше – мовний засіб, стандартний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах; мовний стереотип з позитивною функцією (доброго дня, як здоров’я, як справи, передайте мої вітання тощо). Кліше механічно відтворюється, а не створюється щоразу в процесі мовлення.

Комп’ютерна лексикографія – розділ прикладної лінгвістики, який досліджує способи укладання словників програмними методами, а також способи користування електронними словниками.

Координація присудка з підметом – це варіанти погодження присудка і підмета.

Крилаті вислови – це сталі словесні формули, які виникли внаслідок частого повторення в в писемному й усному мовленні видатних осіб, цитат із літературних творів, що набули узагальненого змісту, назв історичних та міфологічних подій, які набули переносного значення, власних назв історичних, міфологічних та літературних героїв, що набули символічного значення.

Культура мови – мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (введення у словники та у мовну практику).

Культура мовлення – лінгводидактична наука, яка вивчає стан і статус норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальний та особистісний аспекти їх культуромовної діяльності.

Лексика –словниковий склад мови, який описують у лексикографічних працях.

Лексика корінна це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті.

Лексикографія (грец. lexicon – словник і grapho – пишу) – розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників, їх дослідженням.

Лексикологія (грец. lexikos – словниковий, logos – слово) – це розділ мовознавчої науки, що вивчає значення слів, їх походження та вживання, а також словниковий склад мови.

Література (лат. litteratura – буквене письмо) сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.

Метатекст – особливе післятекстове утворення, часто критичне по відношенню до претексту, звільнене від апріорної заданості смислового об’єму, перетворене на полівалентну розімкненість, самоцінний реальний феномен, який необхідно пізнати і розкодувати.

Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять навколишньої дійсності, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок за певними граматичними законами даної мови.

Мова літературна – це унормована, загальноприйнята форма національної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, узагальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найвищим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі національної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації.

Мова національна – це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв’язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє переважна частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер.

Мовна норма – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Закріплена ця норма у словниках, довідниках, граматиках, правописах.

Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється в різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, народній архітектурі, малярській, декоративно-ужитковій творчості.

Поняття „народна творчість”має термінологічний відповідник – слово англійського походження „фольклор” (англ. folk-lore – народні знання народна мудрість).

Неологізми – це нові слова, що з’явилися в словниковому складі української мови недавно у зв’язку з розвитком науки, техніки, технологій, суспільних відносин.

Образ автора – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача.

Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне значення і пояснюють одне слово в реченні.

Омоніми – слова або окремі словоформи, тотожні за звуковим складом, але відмінні за значенням.

Ономастика (грец. onomastike – мистецтво давати імена) – розділ лексикології, що вивчає будову, системну організацію, походження, функціонування і розвиток власних назв.

Ораторська мова – систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.

Орфографія – система передачі звукової мови на письмі. Українська орфографія ґрунтується на трьох принципах: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному.

Орфоепія (від грецького orthos – правильний, epos – мова) – це система загальноприйнятих правил літературної вимови, які забезпечують єдність звукового оформлення висловлювання відповідно до норм національної мови.

Пароніми – слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки – ся.

Плеоназм – сполучення близьких за значенням слів (переважно іншомовних і питомих українських), з яких одне або кілька логічно зайві (вільна вакансія, пам’ятний сувенір, головний лейтмотив, інтервал перерви, внутрішній інтер’єр, габаритні розміри, надзвичайно екстраординарний тощо).

Порядок слів – це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Приказка – стійкий вислів, оформлений як частина судження, що образно розкриває певне явище через його емоційно-експресивну оцінку.

Прикметник – це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. Відповідно до значення прикметники поділяють на три розряди – якісні, відносні, присвійні.

Прислівник – самостійна невідмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії, стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини.

Прислів’я – це стійкий вислів, що має форму самостійного судження, інтонаційно і граматично оформленого як речення, в якому зафіксовано практичний досвід народу.

Професіоналізми – це слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії.

Пунктуація – це система правил про постановку розділових знаків у письмовому тексті.

Синоніми – це слова однієї частини мови, які різняться одне від одного звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Синтаксис (від грец. syntaxis – побудова, устрій, зв'язок) – це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв’язку слів у словосполученні й реченні.

Словотвір – розділ граматики, що вивчає закони утворення похідних слів та їх будову.

Стилістика – розділ науки про мову, який вивчає стилі і використання мовних засобів у різних сферах спілкування. Стилістика передбачає ясність думки, змістовність висловлення, влучність вираження і відбору форм і слів, що тісно пов’язано з культурою мови.

Стиль – поняття багатозначне. У літературі під стилем розуміють сукупність мовних засобів, що властиві певному письменнику чи діячеві, окремому твору чи певному мистецькому жанру або напряму. Тобто в основу цього поняття покладена індивідуальність мовлення.

Текст (лат. textum – тканина, сплетіння) (у лінгвістиці) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю.

Терміни – це штучно утворені слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення спеціальним поняттям з якої-небудь галузі знання (науки, культури, техніки, політики, економіки).

Фольклоризм – наявність фольклорних елементів у літературному творі.

Фразеологізми – це усталені семантично нерозкладні сполучення слів, які відтворюються в мові і характеризуються метафоричністю та слабкою формальною варіативністю.

Художня література – гетерогенне за походженням мистецтво, яке має самодостатню естетичну цінність, що може бути по-різному трактована, інтерпретована залежно від мети і досвіду читачів, літературних критиків.

Числівник – це самостійна частина мови, що позначає кількість предметів чи абстрактне число і виражає своє значення у формах відмінка, обмежено – роду та числа.








Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 5188. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ЦЕНТРА ТЯЖЕСТИ ПЛОСКОЙ ФИГУРЫ Сила, с которой тело притягивается к Земле, называется силой тяжести...

СПИД: морально-этические проблемы Среди тысяч заболеваний совершенно особое, даже исключительное, место занимает ВИЧ-инфекция...

Понятие массовых мероприятий, их виды Под массовыми мероприятиями следует понимать совокупность действий или явлений социальной жизни с участием большого количества граждан...

Кран машиниста усл. № 394 – назначение и устройство Кран машиниста условный номер 394 предназначен для управления тормозами поезда...

Приложение Г: Особенности заполнение справки формы ву-45   После выполнения полного опробования тормозов, а так же после сокращенного, если предварительно на станции было произведено полное опробование тормозов состава от стационарной установки с автоматической регистрацией параметров или без...

Измерение следующих дефектов: ползун, выщербина, неравномерный прокат, равномерный прокат, кольцевая выработка, откол обода колеса, тонкий гребень, протёртость средней части оси Величину проката определяют с помощью вертикального движка 2 сухаря 3 шаблона 1 по кругу катания...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия