Види словників та їх призначення. Електронні словники

Система лексичних одиниць мови постійно змінюється, тому виникла необхідність кодифікування лексичної норми як зразка суспільного спілкування на певному етапі розвитку мови і суспільства, на який повинен орієнтуватися мовець. Лексикографія забезпечує кодифікування норм шляхом систематизування слів у словниках.

Лексикографія, на відміну від інших розділів мовознавства, безпосередньо не вивчає мовні одиниці. Її цікавлять методи і прийоми упорядкування цих одиниць з метою створення словників, які б забезпечували потреби мовців у спілкуванні.

Лексикографія (грец. lexicon – словник і grapho – пишу) – розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників, їх дослідженням.

Практична частина цього розділу мовознавства являє собою процес укладання словників, який охоплює такі основні етапи, як збирання даних, укладання тексту і видання словника. Теоретична частина пов’язана з розробленням засад укладання словників різного типу для забезпечення доступу до інформації, яку вони містять. Теоретична частина є методологічним, науковим і методичним підґрунтям для практичної, а практична частина забезпечує апробування теоретичних засад укладання словників.

На сучасному етапі розвитку мовознавства лексикографія стала інтердисциплінарною галуззю, яка перебуває на межі кількох наук, насамперед різних розділів мовознавства, семіотики та інформатики.

Лексикографія тісно пов’язана з лексикологією, яка забезпечує методику опису лексичних одиниць, фонетикою та орфоепією (транскрибування та вказування наголосу), морфологією (вказування супровідної граматичної інформації). Дані соціолінгвістики та стилістики використовуються для внесення у словник позначок щодо особливостей слова (типу жаргонне, просторічне, фамільярне, вульгарне тощо), для розмежування полісемії і омонімії – дані етимології. Опис лексичної семантики неможливий без взаємодії лексикографії із семіотикою – вченням про знаки, оскільки слово є одним із різновидів знака. Останнім часом все більшого поширення набувають комп’ютерні технології створення словників. Тому лексикографія все більше взаємодіє з інформатикою – наукою, що досліджує функції, структуру та поширення інформації.

Отже, лексикографія є окремим розділом мовознавства, який, крім вирішення теоретичних завдань щодо укладання словників, задовольняє практичні потреби суспільства у словниках різного типу.

Українська літературна мова вийшла на широку суспільну арену пізніше від мов сусідніх народів – польської і російської. Їхній вплив супроводжував українську мову упродовж століть. В останні роки після здобуття країною державної незалежності відбулися помітні зміни в українській лексикографії.

Якщо завданням лексикографії вже цілком сформованих літературних мов з широкою і міцною соціальною базою функціонування є збирання й упорядкування того мовного матеріалу, який уже існує в живій мові, а завданням перекладних словників – відшукування найбільш вдалого рідномовного еквівалента до відповідного слова іншої мови, то українським лексикографам доби українізації (як і попередніх часів) довелося не тільки відтворювати, але й самим творити, “кувати” лексику і фразеологію української мови, особливо її наукового та офіційно-ділового стилів.

Одним із найважливіших завдань, що стоять перед освітою, є необхідність навчити учнів і студентів логічно мислити, правильно і чітко висловлювати думки, вміло користуватися словом, самостійно оволодівати словниковим багатством мови, вміти із цього багатства вибирати найпотрібніше, широко використовувати в мові стилістичне розмаїття лексики, що сприятиме постійному підвищенню мовної культури.

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальноїдіяльності людства, показником культури народу. Словники виконують інформативну та нормативну функції.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов’янських.

Збірники глос – глосарії – були першими і найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій обсягом у 174 слова знайдено в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії – основний вид лексикографічних праць. У Пересопницькому Євагелії (1556–1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

Першою памяткою, яка містила лексикографічне опрацювання слів був «Изборник Святослава» (1073). Понад 400 статей цієї рукописної книги присвячені тлумаченню малозрозумілих слів Святого Письма, літератури, фактів історії, відомостей про коштовне каміння.

Першою друкованою словниковою працею в Україні став «Лексис» Лаврентія Зизанія (1596). Подано 1061 церковнослов’янське слово, що пояснено «мовою простою».

Заслуговує на увагу праця лаврського друкаря, поета і філософа Памви Беринди «Лексикон славеноросскій» (1627). Складається із двох частин. У першій подано 4980 загальних «словенських» слів, у другій, що налічує 2002 слова, – власні імена, назви місцевостей, слова з грецької міфології, назви наук, предметів церковног вжитку, мір, звірів, птахів та ін., взяті з єврейської, латинської, грецької та інших мов.

На початку ХХ століття побачила світ лексикографічна праця Словарь української мови: В 4 т./ Упор. Б.Грінченко. – К., 1907–1909. Перекладний і водночас тлумачний українсько-російський словник. Налічує близько 68 тис. слів. В особі Б.Грінченка – письменника, перекладача, педагога, публіциста, літературознавця, лексикографа, фольклориста, історика, видавця й громадсько-культурного діяча – українська література й культура мали невтомного й натхненного діяча. Його величезна енергія, широкий обсяг літературних і суспільних інтересів дивували навіть І.Франка й викликали його щиру симпатію.

Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрцювання поділяють на два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: обєктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному – слово.

Праці енциклопедичного характеру створювалися ще до нашої ери у Давній Греції і Давньому Римі, Китаю, а також у країнах Арабського Сходу. У Х ст. н.е. перша енциклопедія, складена за алфавітним принципом, з’явилась у Візантії. У 1751–1780 роках передові мислителі франції – Дені Дідро, Жан Д’Аламбер, Вольтер, Шарль Монтеск’є, Жан-Жак Руссо та ін. – підготували 35-томне видання «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел».

Першою українською енциклопедією стала «Українська Загальна Енциклопедія» у трьох томах, видана у 1930-1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. У 1930-х роках в УРСР планувалося видання 20-томної енциклопедії, але через репресії проти української культури і її діячів цього не відбулося. Наступні науково вагомі українські енциклопедичні праці з’являються за межами україни. Завдяки об’єднанню найкращих наукових сил української діаспори підготовлено і здійснено видання 10-томної «Енциклопедії українознавства» (1952–1982). За редакцією професора Володимира Кубійовича.

Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).

До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:

Українська Радянська Енциклопедія: У 12 т. – 2-ге вид. – К., 1977–1984.

Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3 т. – К., 1986–1987.

УСЕ Універсальний словни-енциклопедія / Гол. ред. чл.-кор. НАНУ М.Попович. – К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузей знань. Наприклад:

Енциклопедія історії України: У 4 т. – К., 1969–1972.

Українська географічна енциклопедія: У 3 т. – К., 1989–1997.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад.: В.І.Волович та ін. – К., 1998.

Юридична енциклопедія: У 6 т. / За заг. ред. Ю.С.Шемчушенка. – К., 1998–2004.

Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, М.П.Зяблюк та ін. – К., 2000.

Червяк П.І. Медична енциклопедія. – К., 2001.

Філософський енциклопедичний словник. – К., 2001.

Банківська енциклопедія / За ред. проф. А.М.Мороза. – К., 1993.

Економічний словник-довідник / За ред. проф. С.В.Мочерного. – К., 1995.

Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічний словник. – К., 1999.

Економічна енциклопедія: У 3 т. / За ред. проф. С.В.Мочерного. – К., 2000.

Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. – 4-те вид. / Гол. ред. Девід В.Пірс. – К., 2000.

Енциклопедія бузнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р.Дяківа. – К., 2000.

Якщо енциклопедичні словники дають всебічні знання про світ, то філологічні заглиблюють у слово. Українські лексикографічні праці цього типу різняться кількістю досліджуваних лексичних одиниць, а також добором матеріалу й жанровим розмаїттям. В Україні видано тлумачні, орфографічні, орфоепічні, фразеологічні словники, словник синонімів, іншомовних слів, словник сталих виразів, власних імен, перекладні, термінологічні словники тощо.

Основна мета тлумачного словника – подати виклад основних значень найчастіше вживаних слів з найрізноматніших груп лексики, вказують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з тим чи іншим словом.

До найбільш авторитетних вітчизняних словників радянського періоду, що містить 135 тис. слів, належить Словник української мови: В 11 т. – К., 1970–1980. Без сумніву, лексична картотека Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України після видання цієї лексикографічної праці значно збагатилася за рахунок нових надходжень і сьогодні цей словник не цілком відповідає потребам часу.

Сьогодні видано Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь, 2005. Словник містить 170 тис. слів та словосполучень. У словник додано лексеми, що не були включені до одинадцятитомного словника, а також нові слова, які з’явилися в українській літературній мові в останнє десятиліття.

Орфографічні словники містять у собі лексику сучасної української літературної мови, хоча в них можуть входити слова, що зустрічаються в художній і спеціальній літературі (розмовні, діалектні слова, наукові і науково-технічні терміни тощо). Слова розміщуються за алфавітом і подаються в певних початкових формах, указується належність до тієї чи іншої частини мови. Граматичні форми змінюваних слів представлені у вигляді, який відбиває чергування, випадання, спрощення або подвоєння звуків, зміну наголошення в словах з рухомим наголосом і т.ін.

При відмінюваних словах обов’язково подаються такі додаткові граматичні форми: при іменниках – родовий відмінок однини (іноді множини); при іменниках м’якої й мішаної груп, при кількісних числівниках подаються також закінчення деяких інших непрямих відмінків; при прикметниках та дієприкметниках – закінчення жіночого й середнього роду; при дієсловах – перша та друга особа однини або третя особа однини та множини, якщо перша та друга практично не вживаються. Невідмінювані й незмінювані слова супроводжуються ремарками невідм. і незм.

Відомі сучасні орфографічні словники:

Орфографічний словник української мови / Уклад.: С.І.Головащук, М.М.Пещак, В.М.Русанівський, О.О.Тараненко. – К., 1994.

Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / Уклад.: В.Бусел та ін. – К.: Ірпінь, 2003.

Карачук В. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / Наук. ред. Л.І.Андрієвський. – К., 1999.

Орфоепічні словники частково виконують правописні функції (як і орфографічний – функції словника наголосів), ураховуючи не тільки правильну літературну вимову та найскладніші випадки наголошування слів у сучасній українській літературній мові, а й подають численні тлумачні й синонімічні пояснення, додаткові граматичні форми відмінюваних слів.

Приклади орфоепічних словників:

Українська літературна вимова та наголос: словник-довідник / За ред. М.А.Жовтобрюха. – К., 1973.

Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / Уклад.: М.М.Пещак та ін. – К., 2001.

Головащук с.І. Словник наголосів української мови. – К., 2003.

Фразеологічні словники покликані подати мовне багатство української мови, використовуючи народну творчість та збірки літературного походження, твори художньої літератури, синонімічні можливості фразеологічного складу української мови.

Батюк Н.О. Фразеологічний словник: На допомогу вчителеві. – К., 1966.

Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. – 2-ге вид. – К., 1975.

Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: В 2 т. – К., 1984.

Словник фразеологічних синонімів / За ред. В.О.Винника. – К., 1988.

Прислів’я та приказки: У 3 т. / Упор. М.М.Пазяк. – К., 1989–1991.

Досить цікавим неортодоксальним лексикографічним виданням є Російсько-український словник сталих виразів. Цей унікальний словник, укладений поетом І.О.Вирганом та мовознавцем М.М.Пилинською, містить російські фразеологізми, типові синтаксичні сполуки і їхні Українські відповідники. Цінність словника істотно зросла у зв'язку’з якісно новим етапом утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя (Вирган І.О., Пилинська М.М. Російсько-український словник сталих виразів. – Харків, 2000).

Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо.Іноді вони мають науково-популярний характер.

Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ. – К., 1968.

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-довідник. – 2-ге вид., випр. і доповн. – К., 1996.

Янко М.Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР: У 3 т. – К., 1973.

Горпинич В.О. Словник географічних назв України (топоніми та відтопонімні прикметники). – К., 2001.

Коваль А.П. Знайомі незнайомці. Походження назв поселень України. – К., 2001.

Українська мова впродовж тривалої історії виробила надзвичайно розвинену синоніміку, здатну задовольняти найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передати те чи інше поняття з усіма його найтоншими відтінками і виразити всю гаму пов’язаних з ним емоційно-експресивних та оцінних нюансів. Словник синонімів подає синонімічне багатство української мови із семантичними, граматичними, стилістичними характеристиками синонімів та прикладами їх уживання в контексті. (Словник синонімів української мови: В 2-х т./ А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та інші. – К., 2001).

Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.

Демська О.М., Кульчицький І.М. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996.

Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів («фальшиві друзі перекладача»). – К., 1997.

Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення (Полюга Л.М. Словник антонімів. – 2-ге вид., доповн. і випр. – К., 1999).

Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням (Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. – К., 1986).

Словник іншомовних слів – науково-популярне довідкове видання, призначене для найширших кіл читачів. Основна мета словника - дати коротке пояснення часто вживаних слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до лексичного складу української літературної мови у зв’язку із розвитком міжнародних контактів, надзвичайно швидким прогресом усіх галузей науки, техніки, економіки, культури.

Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. – К., 1985.

Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. – К., 2000.

Словник іншомовних слів / Уклад. С.М. Морозов, Л.М.Шкарапута. – К., 2000.

Серед лексикографічних праць чимало перекладних словників, які охоплюють як широковживану, так і спеціальну лексику, що належить до ділової, суспільно-політичної, фінансово-економічної, комерційної, виробничої та деяких інших галузей суспільної діяльності.

Українсько-російський словник. – К., 1990.

Російсько-український словник. – К., 1980 –1981.

Тараненко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник: сфера ділового спілкування. - К.– 1996.

Російсько-український та українсько-російський словник фінансової термінології / За заг. ред. проф. М.В.Афанасьева, докт. екон. наук Н.В.Вітренко, проф. А.П.Ярещенка. – Харків, 1997 та ін.

Існують численні словники-довідники з культури мови, що допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, подаючи проблемні випадки слововживання.

Чак Є.Д. Складні випадки вживання слів. – 2-ге вид. К., 1984.

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1991.

Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К., 1990.

Словник-довідник труднощів української мови / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К., 1992.

Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О.Сербенської. – Львів, 1994.

Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. – К., 1995.

Лесюк М. Словник русизмів у сучасній українській мові (неунормована лексика). – Івано-Франківськ, 1993.

Сербенська О., Білоус М. Екологія українського слова: Практичний словник-довідник. – Львів, 2003.

Звичайно, зазначені словники не вичерпують усього багатства української лексикографії, а є лише основними сучасними зразками опрацювання слів.

Розвиток комп’ютерних технологій, поява спеціальних програм – систем керування базами даних – уможливили формування компютерної (обчислювальної) лексикографії.

Комп’ютерна лексикографія – розділ прикладної лінгвістики, який досліджує способи укладання словників програмними методами, а також способи користування електронними словниками.

Нині існує кілька десятків програм, які допомагають автоматизувати процес укладання словників, напр.: Access, Approach, dBASE, Clarion, Oracle, Informimix, Sybase SQL, Microsoft SQL, Server, ConteXt, 4^th Dimension, Raima Datebase Manager, D3 Server, File-Maker Pro, Salsa for the Desktop.

Електронний (автоматичний, машинний) словник є словником у спеціальному комп’ютерному форматі, призначеним для роботи з ним на ЕОМ, наприклад, інтегрована лексикографічна система «Словники України» (остання версія містить понад 186 тис. реєстрових слів), підготовлена Українським мовно-інформаційним фондом під керівництвом В.Широкова. Словник містить такі лексикографічні функції: «Парадигма», «Транскрипція», «Фразеологія», «Синонімія», «Антонімія». Стали можливими отримання інформації про конкретнее українське слово та швидкий перехід до реєстру «Словники України» з вікон MS Word, MS Access, MS Exel, Internet Explorer та ін.

У січні 2001 року розпочала роботуміжнародна електронна on-line система Wikipedia – багатомовний проект зі створення повної і точної енциклопедії з відкритим змістом (користувачі можуть постійно поповнювати її реєстр, уточнювати дефініції, подавати ілюстрації тощо). Нині українська частина Вікіпедії містить понад 7 тис. статей.

Оригінальним є й перекладний російсько-український словник «Плай» (фірма «ПроЛінг МТ») обсягом 150 тис. слів.

Електронні словники онлайнового типу, що існують на сервері в готовому вигляді і якими можна користуватися через мережу Інтернет, є «CyberMova logo» з трьома блоками (словниками) – англійсько-українським, англійсько-українським Pro, українсько-англійським; багатомовний тлумачно-перекладний словник «Весна» (українсько-білорусько-польсько-російсько-англійський; словники «Мультилекс» компанії «Медіалігва». Специфіка їх роботи полягає в тому, що користувач набирає потрібне для перекладу слово – і програма знаходить і подає його переклад з усіма особливостями.

Існують електронні словники для програми оброблення тексту. Ці словники є додатком до інших програм, з якими вони взаємодіють. Так, система перевірки орфографії українських текстів «РУТА» має вмонтований електронний словник-тезаурус, з яким вона працює в середовищі програми Word.

Розвиток комп’ютерних технологій сприяє переходу лексикографії на якісно новий рівень, значно прискорюючи лексикографічний процес, забезпечуючи безперервне поповнення словникового складу і високу ефективність роботи користувача.