Прикметник у професійному мовленні

Прикметник – це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. Відповідно до значення прикметники поділяють на три розряди – якісні, відносні, присвійні.

Якісні прикметники виражають безпосередню ознаку предмета, пов’язану з називанням кольору, розміру, форми, смаку, зовнішніх чи внутрішніх властивостей предмета: синій, великий, солодкий, сивий, спокійний.

Ця ознака може бути градуйована за інтенсивністю, напр.: синій – синюватий, синій-синій, пресиній; важливий – надважливий; великий – завеликий. Спеціальними засобами вираження міри вияву порівнювальної ознаки є форми ступенів порівняння. Розрізняють два ступені порівняння – вищий і найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження.

Проста форма вищого ступеня	Проста форма найвищого ступеня
твориться від основи якісного прикметника + суфікси -ш-, -іш-: тонкий – тонший, теплий – тепліший. Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів, які є носіями різних семантичних відтінків: рідші випадки / рідкіша олія, товща дошка / товстіша людина. Проте не мають семантичних відтінків варіантні форми: старший і старіший, тихий і тихіший	Твориться від простої форми вищого ступеня + префікс най-: дорожчий – найдорожчий; вищий – найвищий. Для підсилення якості вживають частки що-, як-: якнайкращий, щонайкращий, щоякнайкращий
Складена форма вищого ступеня	Складена форма найвищого ступеня
твориться додаванням слів більш / менш до прикметника: більш / менш дорогий; більш / менш гарний	твориться додаванням слів найбільш / найменш до прикметника: найбільш / найменш дорогий; найбільш / найменш гарний

Треба пам’ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Не мають ступенів порівняння прикметники, що виражають:

а) абсолютну ознаку (мертвий, живий, глухий, сліпий);

б) масть тварин (чалий, гнідий, буланий, вороний);

в) неповний вияв ознаки (темнуватий, білявий, зеленавий);

г) ознаку предметів на основі кольорової схожості з іншими предметами (кремовий, бузковий, шоколадний);

д) суб’єктивну оцінку якості (темненький, зелененький, старезний, довжелезний);

е) недосяжну ознаку (нездоланний, незрівнянний, нескінченний);

є) прикметники, що мають у своїй структурі префікси пре-, ультра-, архі-, над- (прегарний, ультрамодний, архіважливий, надважкий);

ж) складні прикметники (темно-сірий, жовтогарячий, кисло-солодкий).

Порушення правил творення форм ступенів порівняння та норм їх уживання призводить до зниження рівня культури мовлення.

Найтиповішими помилками щодо творення та застосування форм ступенів порівняння є:

– заміна найвищого ступеня порівняння вищим (кращі люди замість найкращі люди, вища міра покарання замість найвища міра покарання);

– уживання форм вищого ступеня порівняння без прийменників від, за чи сполучника ніж (Він старший мене замість Він старший від мене);

– поєднання простої та складеної форм вищого ступеня (більш / менш дорожчий замість більш / менш дорогий);

– використання займенника самий у невластивому для нього значенні (самий дешевий замість найдешевший або найбільш дешевий).

У текстах офіційно-ділового стилю якісні прикметники порівняно з відносними вживаються менше, однак вони часто є компонентами складених найменувань або термінів: вільне коливання, гнучкий курс, тверда валюта, нова техніка, великий попит; вищий ґатунок, вища школа, старший викладач.

Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а за відношенням до:

а) предмета (річний звіт, валютний рахунок, процентні ставки);

б) дії, процесу, стану (коливний курс, платіжний баланс);

в) місця, часу (внутрішній ринок, тимчасові коливання);

г) кількості (подвійний курс).

Відносні прикметники утворюються від іменникових, числівникових, дієслівних, прислівникових основ за допомогою суфіксів -н-, -ов-, -ев-, -ськ-, -івськ-, -льн-, -ічн- та інших: конкурс → конкурсний, план → плановий, біржа → біржовий, кореспондент → кореспондентський, банк → банківський, обчислювати → обчислювальний, технологія → технологічний, два → подвійний, сьогодні → сьогоднішній.

У багатьох випадках до творення долучаються префікси без-, від-, між-, на-, над-, перед-, під-, по-, поза-, понад-, при- та інші: безпроцентний кредит, відсоткова ставка, міжбанківський ринок. Відносні прикметники можуть також утворюватися шляхом складання основ або цілих слів: грошово-кредитна політика, малоцінний інвентар, швидкозношувані деталі.

Саме відносні прикметники переважають у текстах ділового мовлення. Конкретизуючи значення іменників, вони входять до складу термінологічних сполук: паперові гроші, кредитний ризик, економічні відносини, страхові збитки, комерційна таємниця.

Присвійні прикметники виражають ознаку предмета за належністю його людині або тварині. Вони утворюються від назв істот за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн) або нульового: Микола → Миколин, Петро → Петрів, Андрій → Андріїв, Оксана → Оксанин, Марія → Маріїн, зозуля → зозулин, соловейко → соловейків, вовк → вовчий.

Типовою помилкою щодо творення присвійних прикметників чоловічого і жіночого роду є додавання до основи закінчення -ий: батьковий, Маріїний, Сергієвий. Повну форму можуть мати лише деякі присвійні прикметники, похідні від назв тварин: орлиний, солов’їний, качиний.

У діловому мовленні присвійні прикметники вживаються рідко. Значення індивідуальної віднесеності особі найчастіше передають формами родового відмінка іменників: наказ директора, заява працівника, стипендія студента.

Присвійні прикметники можуть входити до складу термінологічних сполук (торрічеллієва порожнина, Фарадеєва стала) або фразеологізмів (ахіллесова п’ята, гордіїв вузол), втрачаючи значення присвійності.

Межі розрядів прикметників за значенням умовні. Прикметники можуть переходити з одного розряду в інший. Це відбувається, коли вони переходять з одного розряду в інший: золотий злиток (відносний) – золоті руки (якісний), ведмежий барліг (присвійний) – ведмежа послуга (якісний) – ведмежа шкура (відносний).

Прикметники, що стали географічними назвами і прізвищами не мають присвійного значення: Київ, Львів, Микитин, Василишин, Ковалів.

Іменники-прізвища чоловічого роду на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин (-їн) виявляють зв’язок з прикметником: у родовому відмінку однини вони мають закінчення іменників, а в орудному – прикметників твердої групи, напр.: Коваль – Ковалів-а (Ковалев-а), але Ковалів-им (Ковалев-им). Лише неслов’янські прізвища, які закінчуються на -ов, -ин (-ін), відмінюються як іменники, напр.: Дарвін – Дарвін-а, Дарвін-ом. (Більш детально про правопис та відмінювання прізвищ див. Тему 4).

Географічні назви середнього роду прикметникового типу відмінюються як іменники із закінченням -е, напр.: Горошин-е – Горошин-ого, Горошин-им, а ті, що мають закінчення -о, відмінюються як іменники, напр.: Святошин-о – Святошин-а, Святошин-ом.