Промисловість і форми її територіальної організації

 

Промисловість, як провідна галузь економіки України, визначає рівень її господарського розвитку, спеціалізацію економіки, ступень участі країни в територіальному поділі праці, інтенсивність територіально-економічних зв’язків. У промисловості задіяне 29, 2% промислово-виробничих фондів, 27, 4% промислово-виробничого персоналу (1990 р. – 30, 4%). Обсяг промислової продукції серед галузей економіки сягає 47% (1990 р. – 50, 7%).

З 1990 р. загальний обсяг промислового виробництва скоротився майже на 45%. Загальні фактори спаду у промисловості були пов’язані із становленням самостійної економіки України та переходом до ринкових відносин. На різні галузі вплинули й свої специфічні фактори. Наприклад, в машинобудуванні скорочення обсягів виробництва пов’язане з руйнуванням кооперативних зв’язків, низькою конкурентною спроможністю продукції, високі ціни. Занепад у легкій промисловості відбувся через нестачу власної сировини (бавовни, вовни, шкір, волокон тощо), низьку якість і бідний асортимент товарів.

Кризові явища були менш відчутними в базових галузях економіки, сировинних (чорна металургія, металообробка, основна хімія, харчова промисловість та ін.).

Зараз першочерговою є задача забезпечення країни товарами власного виробництва, особливо тих галузей, продукція яких має попит на внутрішньому ринку – це харчова, легка промисловість, сільськогосподарське, транспортне машинобудування, виробництво добрив, побутової техніки, будівельних матеріалів тощо. Важливе розширення виробництва експортної продукції, яку виробляють чорна й кольорова металургія (титан, алюміній, цирконій), суднобудування, літакобудування, космічний комплекс, окремі галузі ВПК, харчової, хімічної (добрива, сода, кухонна сіль, сірка) та будівельної (цемент) промисловості.

За 1990–2005 роки в промисловості України відбулися структурні зміни. Зросла питома вага ПЕК з 8, 9% до 22, 2%, чорної металургії з 11, 0% до 27, 4%, а частка машинобудування зменшилася з 30, 7% до 13, 4%, легкої промисловості – з 10, 8% до 1, 6%, харчової – з 18, 6% до 18, 5%.

За останній період налагоджено виробництво нових видів продукції: тролейбусів, трамваїв, мікроавтобусів, комп’ютерів нового покоління, телевізорів, засобів зв’язку, літаків, продовольчих товарів тощо.

Поки що технічний стан виробництва поліпшується повільно, а тому рівень розвитку галузей промисловості відстає від рівня високорозвинених країн світу.

Протягом останніх років досягнуто найвищих темпів зростання промислового виробництва особливо у харчовій, переробній, деревообробній галузях, машинобудуванні.

Україна на світовому ринку є постачальником залізної й марганцевої руди, прокату, чорних металів, труб, суден, літаків, вантажних вагонів, продукції енергетичного машинобудування, верстатів, мінеральних добрив, соди тощо.

Форми територіальної організації промисловості. Функціонування господарського комплексу зумовлює посилення процесів спеціа­лізації й концентрації виробництва та обміну продукцією. Ці складні економіко-виробничі процеси впливають на формування міжгалузевих комплексів, поглиблюють суспільний і територіальний поділ праці.

Для обслуговування основного виробництва створюють об'єкти виробничої та соціальної інфраструктур. Виробнича інфраструктура – ремонтне господарство, виробництво запасних частин, енергозабезпечення, виробничий транспорт, складські приміщення тощо; соціальна – об'єкти культурно-побутового обслуговування, охорони здо­ров'я, культури, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв'язок тощо.

Структурними підрозділами промисловості є міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний (паливна промисловість й електроенергетика); машинобудівний; комплекс галузей, які виробляють сировину й матеріали (хіміко-лісовий, чорна й кольорова мета­лургія, промисловість будівельних матеріалів); галузі, які виробляють предмети споживання (легка та харчова промисловості). Виділяються й мен­ші за розміром міжгалузеві комплекси – виробничі (ВО) і науково-виробничі об'єднання (НВО), до яких, крім основного ви­робництва та об'єктів обслуговуючої інфраструктури, належать й наукові організації. До міжгалузевих об'єднань належать також концерни і холдингові компанії. Утворюються й найпрогресивніші формування – фінансово-промислові групи, які об'єднують підприємства різних, взаємопов'язаних галузей, банки й інші фінансові структури.

Територіальна організація промисловості зумовлена формуванням виробничо-територіальних об'єднань: промислових угруповань та про­мислових комплексів.

Промислові угруповання – це сукупність кількох підприємств, об'єднаних транспортно-гео­графічним положенням, спільністю використання об'єктів інфраструктури і системи обслуговування. Такий промисловий комплекс характеризують тісні виробничо-технологічні зв'язки, які виникають на основі послідовної й комплексної переробки сировини, відходів виробництва та спільного випуску готової продукції.

Промисловий пункт – населений пункт, у якому розміщене одне підприємство, а якщо група підприємств, пов'язаних між собою виробничими зв'язками, – то промисловий центр.

Більш складними угрупованнями підприємств є промислові вузли, промислові райони, промислові зони.

Промисловий вузол – це локальне угруповання підприємств, які розміщені близько один від одного і пов'язані між собою тісними виробничими й виробничо-технологічними зв'язками, єдністю транспортно-географічно­го положення, спільними системами інфраструктури й населених пунктів із метою найефективнішого використання природних, матеріальних і тру­дових ресурсів. Наприклад, місто Донецьк – це промисловий вузол, тому що тут діє кілька взаємопов'язаних підприємств вугільної, металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисло­вості.

Промисловий район – це складніше й більше за територією формування. Він виникає на основі комплексів, угруповань або внаслідок їх взаємодії. Наприклад, Донецька і Луганська області, промисловість яких має спільний характер, утворюють Донецький промисловий район.

Промислова зона – це сукупність промислових районів або великих ареалів із високою концентрацією про­мисловості.

Промислова агломерація – це компактно розміщені об'єкти, тобто концентрація промисловості у великих міських агломераціях. Наприклад, Донецько-Макіївська промислова агломерація.

У промисловій агломерації кілька підприємств розміщених на порівняно обмеженій території можуть спільно використовувати транспортну мережу, сирови­нну, паливно-енергетичну й будівельну бази, обслуговуючі виробництва тощо, що сприяє економії матеріальних, грошових і трудових ресурсів. Так, при груповому розмі­щенні підприємств капітальні вкладення зменшуються у будівництві на 15%, машинобудуванні на 10–12%, інших галузях на 5–7%.

Промислові компле­ксидають додатковий економічний ефект, оскільки їх підприємства об'єднані тісними виробничими й технологічними зв'язками, створюється можливість ефективніше організувати охорону навколишнього середовища (ком­плексна переробка сировини, спільні очисні споруди тощо).

Разом із тим комплексна організація виробництва має й недоліки: унаслідок надмірної концентрації підприємств збільшу­ються викиди забруднювальних речовий у природне середовище, ускладнюються постачання сировини та вивезення продукції через пере­вантаження транспорту, виникає соціальне напруження.

Територіальна організація промисловості базується на територіальному поділі праці. Розрізняють такі форми суспільної організації виробництва: концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалі­зація (сукупність номенклатури продукції); кооперування (тривалі виробничі зв'язки між підпри­ємствами); комбінування (об'єднання в рамках підприємства кількох технологічно різних, але взаємопов'язаних виробництв).

Концентрація буває агрегатною (збільшення потужностей аг­регатів), технологічною (збільшення розмірів технологічно однакових виробництв), заводською (розширення підприємств) і організаційно-гос­подарською (централізація управління завдяки об'єднанню підприємств).

Спеціалізація й кооперування буває предметна (виробництво готової продукції), подетальна (випуск деталей або частини готової про­дукції), технологічна (окремі стадії технологічних процесів). Спеціалізовані підприємства виникають на території району при наявності сприятливих для їх роз­витку умов і факторів. Поглиблення спеціалізації призводить до концентрації виробництва.

Комбінування виникає в умовах досить великих виробництв. Диференціація виробництва потребує його інтеграції, тобто розвитку зв'язків для обміну продукції і напівфабрика­тів між підприємствами. Отже, формуються зв'язки кооперування як у самих районах, так і між районами. Це сприяє зростанню прибутку при найменших витратах.

Недоліком надмірної концентрації є можливість монополізації промисловості, що в умовах ринкової економіки стримуватиме нормальне формування цін на продукцію. Тому важливим є розвиток середніх і малих підприємств, які дають змогу швидше реагувати на потреби ри­нку, оскільки їх можна з меншими витратами реконструювати або закрити та збудувати нові, вони є гнучкішими щодо ринкових змін.

В Україні сформовано значна кількість великих промислових вузлів у всіх економічних районах (Донецький, Дніпропетровський, Харківський, Одеський та ін.). Вирізняються великі промислові райони та агломерації – промис­ловий район або промислова зона Східного, Південного, Західного економічних регіонів та ін.

Основними проблемами територіальної організації промисловості є розвантаження найбільших промислових районів, де зосереджена надмірна кількість ве­ликих підприємств важкої промисловості; зрушення у розміщенні нових підприємств важкої промисловості; розміщення нових підприємств у малих і середніх містах; обмеження розвитку екологічно небезпечних підприємств у районах із великим забрудненням навколишнього середо­вища; поліпшення внутрішньої структури “старих” промислових комплексів. Наприклад, створення підприємств для переробки відходів, побічної продукції, тобто для більш комплексної переробки сировини й матеріалів.

 

 

4 БЛОК ЗАВДАНЬ для самостійної роботи

 

& 2? Теми рефератів (есе, доповідей)

 

1. Стратегія і тактика перебудови галузевої структури народного господарства сучасної України.

2. Зрушення у галузевій структурі господарства під впли­вом соціальної переорієнтації та науково-технічного прогресу.

 

 

s Запитання для самоконтролю знань

 

1. Чому надається пріоритетність розвитку соціальної сфери?

2. Які фактори є визначальними при формуванні економічних районів, ТВК?

3. У чому полягає вплив НТП на розміщення окремих галузей економіки?

4. Роль знань про фактори розміщення продуктивних сил у підвищенні ефективності виробництва.

 

Завдання для самоконтролю знань

 

1. До невиробничої сфери належать такі галузі господарства (3):

а) освіта;

б) промисловість;

в) наука;

г) управління;

д)) сільське господарство;

е) транспорт.

2. Поняття “Виробничий потенціал” відповідає такому визначенню (1):

а) здатність знарядь праці виробляти максимальну кількість продукції;

б) сукупність засобів виробництва, здатних виробляти певну кількістьматеріальних благ;

в) сукупність галузей, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності людей.

3. Провідною галуззю народного господарства України є (1):

а) сільське господарство;

б) промисловість;

в) транспорт;

г) торгівля;

д) чорна металургія.

4. Провідними галузями спеціалізації господарства сучасної України (3):

а) автомобільна промисловість;

б) чорна металургія;

в) кольорова металургія;

г) цукрова промисловість;

д) олійно-жирова;

е) текстильна промисловість.

5. За функціональністю до первинних галузей належать (2):

а) сільське господарство;

б) обробна промисловість;

в) видобувна промисловість;

г) харчова промисловість;

д) текстильна промисловість.

6. За функціональністю до вторинних галузей належать (2):

а) обробна і переробна промисловість;

б) видобувна промисловість;

в) сільське господарство;

г) харчова промисловість.

8. Товари народного споживання виробляють на підприємствах (2):

а) важкої промисловості;

б) легкої промисловості;

в) машинобудування;

г) харчової промисловості.

9. Галузі народного господарства спеціалізуються за ознаками (3):

а) однорідності (призначенням продукції);

б) належності до відповідної галузі;

в) спільністю використовуваної сировини;

г) значення вироблюваної продукції для економіки країни;

д) характером технології.

10. За функціями галузі народного господарства поділяються на (2):

а) первинні;

б) видобувні;

в) промисловість;

г) вторинні.

 

& Література

 

1. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: ВД «Юридична книга», 2001. - с.133-136.

2. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського - 3-е вид. перероб. і доп. - К.: Знання, 2001. - с.164-258.

3. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів: Підручник. - К.: Кондор, 2006. - с.116-121.