Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Комплекс з виробництва непродово­льчих товарів народного споживання




Товари народного споживання випускає не тільки легка, а й важка промисловість, де зосереджено виробництво легкових автомобілів, мото­циклів, телевізорів, побутової техніки, мікроелектроніки, відеомагнітофонів, холодильників, пральних машин, фармацевтичних препаратів, меблів тощо. До виробництва непродовольчих товарів належать сфери побутових послуг, пасажирського транспорту, зв'язку та інших послуг організацій.

На сучасне розміщення і розвиток виробництва непродовольчих товарів народного споживання впливають такі фактори, як від­сутність або нестача власної сировини (бавовняна, вовняна, взуттєва галузі), купівельна спроможність населення, експорт товарів.

Обсяги виробництва товарів народного споживання в останні роки знизилися. Причини – гостра нестача сировини й матеріалів, пору­шення господарських зв'язків між підприємствами-партнерами та нестачу валюти для закупівлі сировини за кордоном.

За вартісними показниками виробництво непродовольчих товарів народного споживання більш розинене в Донецькій, Дніпропетровсь­кій, Харківській, Київській, Одеській, Львівських областях, менше – в Закарпатській, Рівненській, Чернігівській, Івано-Франківській, Волинсь­кій, Тернопільській і Миколаївській. Тобто в індустріальних областях.

Легка промисловість. Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості – кордом, технічними тканинами тощо.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовують­ся вони недостатньо через значні недопоставки сировини за міждержавними угодами. Нині щорічна закупівля бавовни становить 1/4 від потреби, а необхідно 250 тис. т. Менше за потрібну кількість поставляється ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, кау­чуку, синтетичних латексів, барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині.

Пріоритетні завдання легкої промисловості – формування і розмі­щення державних замовлень та контрактів, координування діяльності підприємств, розроб­ка програм розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей. Передбачається розширення сировинної бази, ліквідація диспропо­рцій в підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, відновлення кооперативних зв'язків з країна­ми СНД.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Нині Україна використовує власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак­таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі, поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з роз­міщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоло­віки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, функції і територіальні особливості економічних регіонів України.

У розміщенні вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю єтекстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, текстильно-галантерейна, трикотажна, повстяна підгалузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тер­нополі, камвольно-суконний – у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат. Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хме­льницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає понад 62% всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат – у Донецьку; бавовняна фабрика – в Нововолинську, прядильна фабрика – в Полтаві, ватноткацька – в Києві; ткацькі фабрики – в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика – в Нікополі та ін.

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстиль­ної промисловості-виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки вико­ристовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську – тонкосуконна. Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат.

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Зака­рпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних воло­кон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробля­ють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11% тканин країни і зосереджена на Рівненсь­кому й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і влас­ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції експортується.

Трикотажне виробництво зме­ншилося, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніп­ропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. У Харкові, Луганську, Житомирі, Вінниці, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська область) працюють панчішні фабрики.

Швейна промисловість розміщена переважно у великих населе­них пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фір­ма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Тинякова та ін.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливі­шою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – шкури домашніх, диких і морських тварин. Використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для ва­ляного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м'ясної промисловості.

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень меха­нізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття.

Шкіряна промисловість стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі.

Сучаснавзуттєва промисловість України перетворилася на вели­ку механізовану галузь. Взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання – в Бердичеві, Івано-Франківську, Києві; взуттє­ві – в Луганську, Львові, Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промислово­сті є вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстракто­вого виробництва; освоєння нових матеріалів з поліпшеними властивостями; механізація та автоматизація виробничих процесів.

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. Великі хутрові підприємства працюють в Харкові, Балті, Краснограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область).

Виробництво товарів народного споживання іншими галузями промисловості. Виробництво галантерейних виробів зосереджене в Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Продукція галанте­рейних підприємств розмаїта – господарські сумки, порт­фелі, валізи, хустки, стрічки, шарфи, краватки тощо.

Поліграфічна промисловість виготовляє різні види друкованої про­дукції. Найбільші поліграфічні підприємства в Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Терно­полі, Чернівцях та ін.

У поліграфічній промисловості дедалі ширше впроваджуються оф­сетний друк, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, системи переробки текстової інформації, відеотермінали, фотонабірні автомати.

Фарфоро-фаянсова промисловість є важливою підгалуззю вироб­ництва товарів народного споживання, що виготовляє фарфорові, фаянсові та інші вироби з тонкої кераміки, а також господарського і ху­дожнього фарфору, фаянсу, напівфарфору й майоліки. Відносно добре ця галузь була розвинена ще в XIX ст. у Будах (біля Харкова), а на початку XX ст. – в Баранівці, Довбиші, Коростені, Олевську, Городниці (Житомирська область), Бориславі (Львівська область), Полтаві. Побу­довано нові фарфорові заводи в Дружківці, Кіровограді, Тернополі. Основною сировинною є каоліни Просянівського (Дніпропетровська область), Глуховецького (Вінницька), Богородницького та Володимирського (Донецька) родовищ.

Різні галузі виробляють предмети широкого вжитку. Так, важка промисловість виробляє понад 40% від усієї вартості товарів народного споживання.

Передбачається переорієнтовувати підприємства на випуск продукції, потріб­ної споживачеві, збільшувати капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування.

Місцева промисловість включає промислові підприємства, об'єд­нання, фірми, наукові інститути, проектно-конструкторські та інші організації, які підпорядковані переважно місцевим органам влади – обл- та райдержадміністраціям, селянським спілкам, фірмам, фізичним або юридичним особам. Господарське значення місцевої промисловості в тому, що її підприємства допомагають вирішувати в області (районі, міс­ті) господарські проблеми забезпечення потреб населення і місцевого господарства. Невеликі за розмірами виробничі підприємства місцевої промисловості в містах, містечках і селах залучають у виробництво місцеві трудові ресурси, використовують для випуску продукції місцеві сировинні ресурси, відходи промислового та сільськогосподарського ви­робництва.

Підприємства місцевої промисловості випускають піаніно, баяни, щипкові та духові інструменти, вироби народних художніх промислів, торфові брикети, столові прибори з мельхіору, олівці тощо. Найбіль­ші підприємства місцевої промисловості – Чернігівська й Житомирська фабрики музичних інструментів.

Науковими проблемами розвитку місцевої промисловості займа­ється Український інститут з проектування підприємств місцевої промисловості (м. Харків).

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 821. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия