Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Агропромисловий комплекс




 

 

АПК, його роль в економіці країни. Агропромисловий комплекс (АПК) – один із найбільших і найваж­ливіших секторів економіки України. Перед ним стоять відповідальні завдання: впровадження в життя аграрної політики, розв’язання продовольчої проблеми, забезпечення населення продовольством. Це можливе на основі підвищення ефективності роботи усіх ланок АПК, посилення впливу НТП на розвиток сільського господарства і повязаних з ним галузей, перебудови виробничих відносин у сільському господарстві.

АПК України дає 95% продовольчих ресурсів, за рахунок його про­дукції формується понад 2/3 фонду споживання. Продукція АПК в експортному потенціалі країни становить 26,5%, в тому числі сільського господарства – 14%, харчової й переробної промисловості – 12,5%. На сіль­ське господарство припадає 23% загального обсягу валового продукту країни.

Частка України в загальноєвропейському поділі праці досить висока. Займаючи 19,4% площі сільськогосподарських угідь, у тому числі 27,3% ріллі, вона виробляє понад 13% зерна, 22% цукрових буряків, 24% соняшнику, 7% м'яса, 12% молока.

У світі Україна виділяється виробництвом цукро­вих буряків, соняшнику, картоплі.

Розв'язання продовольчої проблеми є пріоритетом агра­рної політики держави.

Агропромисловий комплекс включає такі ланки:

- галузі, що виробляють засоби виробництва для сільського господарс­тва і АПК;

- власне сільське господарство (рослинництво, тваринництво);

- галузі промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію (первинна переробка сировини, харчова, м’ясна і молочна, плодоовочева, рибна промисловість);

- виробнича й соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування і реалізація сільськогосподарської продукції, підготовка кадрів тощо).

Форми організації агропромислового виробництва – державні сільськогосподарські підприємства, кооперативно-орендні (на основі приватної власності), товариства з об­меженою відповідальністю, що широко використовують оренду земельних і майнових паїв членів колишніх КСП, селянські (фермерські) господарства, приватні підприємства (ПСП).

У 2003 р. кількість селянських (фермерських) господарств станови­ла понад 40 тис. юридичних осіб. В їх користуванні близько 1500 тис. га сільськогосподарських угідь, із них 1280 тис. га ріллі. Майже 40% госпо­дарств мають площу від 20 до 50 га.

Природно-кліматичні й економічні умови в регіонах України неоднакові, тому створюються асоціації кооперативів для виробництва м'яса і м'ясопроду­ктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику та олії.

За масштабами території АПК поділяють­ся на аграрно-промислові підприємства і аграрно-промислові територіальні комплекси.

Аграрно-промислове підприємство (елементарний АПК) – поєднання в од­ному підприємстві виробництва сільськогосподарської продукції і промислової її переробки. Територія на якій виробляють сировину, – сировинна зона переробного підприємства.

Аграрно-промислові територіальні комплекси є двох типів: спеціалізовані та інтегральні (багатогалузеві) АПК. Спеціалізовані АПК поєднують окремі цикли виробництва на території області, економічного району, всієї країни. В Україні сформувались спеціа­лізовані АПК: зернопромисловий, цукробуряковий, олійнопереробний, льонопромисловий, виноградарсько-виноробний, м'ясопромисловий та ін. Інтегральні АПК поєднують сільськогосподарсь­ке і промислове виробництва та галузі господарства, які беруть участь у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської продукції на території області, економічного району і всієї країни. Розрізняють інтегральні АПК областей, економічних районів та загальнодержавні. Інтегральний АПК складається з двох підкомплексів – рослинницько-промислового й тваринницько-промислового.

Функціонування АПК залежить від розвитку таких галу­зей промисловості, як хімічна і нафтохімічна, комбікормова, мікробіологічна, електроенергетика та машинобудування.

«Національна програма виробництва техно­логічних комплексів і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості» передбачає довести виробництво сільськогосподарської техніки відповідно до потреби. Фак­тично виробляється її значно менше. Налагоджено виробництво практично всіх машин для обробітку грунту. Зріс якісний рівень засобів механізації бороть­би з бур'янами й хворобами культурних рослин.

Успішний розвиток АПК забезпечує належна виробнича та соціальна інфраструктура.

Виробнича інфраструктура – це всі виробничі приміщення та інші елементи АПК, які не беруть безпосередньої участі у виробництві, але без них воно не може здійснюватись. Умовно виробничу інфраструк­туру сільського господарства можна ототожнювати з виробничими основними фондами. Ринкова інфраструктура АПК – це система підприємств, організацій, закладів виробничої та невиробничої сфер, що обслуговують товаровиробників і створюють умови для своєча­сного і безперервного нарощування обсягів продукції на ринку. Ринкова інфраструктура збуту в АПК – товарні біржі, брокерські контори, аукціони, оптово-продовольчі ринки, ярмарки тощо.

Соціальна інфраструктура включає установи освіти, культури, об'­єкти охорони здоров'я, підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, а також житловий фонд. На селі вона розви­нена недостатньо. У багатьох селах узагалі немає її об'єктів. Невирішеність проблем соціальної інфраструктури села стримує реформування АПК, розвиток ринкової економіки і не дає змоги розв'язувати проблеми зайнятості та соціального захисту селян.

Головною галуззю АПК є сільське господарство. За вартістю основних виробничих фондів воно посідає третє місце після промисловості і житлового господарства. У ньому зайнято майже 75% праців­ників АПК і виробляється понад 53% продукції.

Сільське господарство складається з взаємопов’язаних комплексів – рослинництва та тваринництва. У рослинництві зосереджене виробництво зерна, буряку, соняшнику, льону-довгунця, картоплі, овочів, плодів, ягід, винограду тощо. У тваринництві переважають скотарство, свинарство, вівчарство, бджільництво, рибоводство, звіроводство. З 1991 року частка тваринницької продукції знизилася з 54 до 44%.

Ефективність АПК забезпечує інтенсифікація сільського господарства, однак зростання собівартості сільськогосподарської продукції свідчить про те, що капіталовкладення в галузь більші за обсяги вироблюваної валової продукції.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва передбачає інтенсивне використання земельних угідь. Площа сільськогосподарських земель становить 41,8 млн га, в тому числі 78,5% ріллі, 7,7 млн га сіножатей і пасовищ. Сільськогосподарське освоєння країни перевищило допустимі норми, а рівень розораності земель є найвищим у світі. Наприклад, у Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській та інших областях він становить понад 90%, а в Одеській, Херсонській, Миколаївській – 95%. Резерви збільшення орних земель дуже незначні. Через нераціональне використання земель площа сільськогосподарських угідь зменшується щороку на 12–14 тис. га. У 1950 р. на душу населення в Україні припадало 1 га ріллі, зараз – 0,65 га.

Подальший приріст продукції землеробства можливий тільки за рахунокпідвищення родючості грунтів. Продуктивність орних земель за регіонами різниться, відомості про їх родючість містить земельний кадастр.

Дійовим засобом підвишення родючості земель ємеліорація (осушення, зрошення, внесення добрив тощо). Площа меліорованих земель становить 5,9 млн га (14% сільськогосподарських угідь), на них виробляють понад 20% продукції землеробства.

В Україні сформувалисяПоліськийіСтеповий гідромеліорати­вні комплекси. Завданням першого є ліквідація надмірного заболочення й перезволоження земель, другого – забезпечення посушливих районів во­дою. На осушених землях вирощують зернові культури, картоплю, льон-довгунець, кормові корнеплоди, овочі. Осушені й зрошувані землі використовують під сади, ягідники, виноградники тощо, а також під сіножатті та пасовища.

Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва перед­бачає зниження затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак нині загострюється проблема трудових ресурсів, зростає дефіцит робочої сили. Чисельність сільськогосподарських працівників зменшилася майже на 30%. Потреба в них скорочується пові­льніше завдяки механізації праці, вдосконаленню її організації та інших факторів, але це погіршує забезпечення господарств робочою силою. Цей процес територіальне диференційований. Кожні 100 га сільськогосподарських угідь у зони Карпат обслуговує понад 30 працівників, на Поліссі – 17, в Лісостепу – 16, то в Степу – до 10. Збільшувати обсяги виробництва трудомісткої сільськогосподарської продукції у степовій зоні за існуючого рівня механізації праці та затрат робочого часу на її виробництво нераціонально.

На території України залежно від природних, економічних та істо­ричних умов склалися такі зони і райони спеціалізації сільського господарства: Поліська, Лісостепова, Степова, передгірні та гірські райони Карпат і Криму.

Поліська сільськогосподарська зони охоплює Волинську, Рівненсь­ку, більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської і Сумської областей. Спеціалізація – молочно-м'ясне ско­тарство, свинарство, льонарство, картоплярство і зернове господарство. Із зернових культур найбільш поширені озиме жито й гречка, а також овес, пшениця; із технічних – льон-довгунець, хміль, коноплі, картопля, овочі з трав люпин і конюшина. Полісся виробляє молоко й м'ясо, льоноволо­кно, понад 1/3 картоплі і майже 1/10 частину зерна від загального їх виробництва в країні.

Лісостепова сільськогосподарська зона займає частину Львівської й Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільсь­ку, Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину Кіровоградської області та Черкаську, Полтавську й Харківську області. Спеціалізація її цукрово-буряково-зернова з м'ясо-молочним скотарством і свинарством. Основна зернова культура – озима пшениця, вирощують також куку­рудзу, ячмінь, гречку, просо. З технічних культур основною є цукрові буряки, вирощують також соняшник, коноплі, овочі й карто­плю. Добре розвинене садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю. Розвиваються шовківництво, бджільництво.

Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або майже 40% території України. Тут зосереджене вирощування зернових і олійних культур, розвинені овочівництво, баштанництво, виноградарст­во, молочно-м'ясне скотарство, свинарство й вівчарство. Степова зона – головний виробник товарного зерна в країні. Основні зернові культури – озима пшениця й кукурудза, вирощують також ячмінь і просо. Головна технічна культура – соняшник, у північній частині вирощують цукрові буряки, а південній – коноплі.

Передгірні та гірські райони Українських Карпат охоплюють час­тину Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську область. У гірських районах розводять велику рогату худо­бу, займаються вівчарством, є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю) і технічних (льону-довгунця) культур, картоплі. У передгірних районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон-довгунець, трави, а у тваринництві переважає розведення великої рогатої худоби. У Закарпатті розвивається багатогалузеве сільське господарство: висівають озиму пшеницю, кукурудзу, тютюн; поширене садівництво й виноградар­ство; розвивається продуктивне тваринництво.

Передгірні та гірські райони Криму займають південну частину півострова. Сільське господарство тут спеціалізується на розвитку тваринництва, особливо вівчарства. В долинах і передгір'ях займаються садівництвом, виноградарством, овочівництвом, тютюнництвом, виро­щують ефіроолійні культури (троянду, шавлію, лаванду). На Південному узбережжі вирощують високоякісні сорти винограду, деякі субтропічні культури.

Навколо великих міст і промцентрів формуються примісь­кі овочево-молочні зони.

Рослинництво. Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 56,5%. Найсприятливіші умови для його розвитку у степовій і лісостеповій зонах. Посівні площі становлять 28,8 млн га, в тому числі під зерновими – 13,7, технічними – 3,7, картоплею і овоче-баштанними – 2,1, кормовими культурами – 9,2 млн га. Площа чистих парів становила 3,0 млн га.

Зернові культури займають понад 45% посівних площ. Основне виробництво зерна зосереджено у Степу і Лісостепу, де виробляють від­повідно 45 і 40% його загального обсягу. Менше зерна виробляється у Поліссі та Карпатах. Основні зернові культури в Україні – озима пшениця й жито; круп'яні – просо, гречка та рис; зернофуражні – ячмінь, кукуру­дза й овес, зернобобові – горох. Спостерігається значна відмінність у показних врожайності зернових культур. Так на Поліссі та в Карпатах врожайність пшениці у 1,5-2 раза нижча, ніж у центральних та південних областях.

Структура посівів зернових культур: переважає озима пшениця – 43%, яровий ячмінь – 21%, кукурудза – 13%, зернобобові – 7%, овес – 5%, озиме жито – 4,6%, просо – 2,5%, озимий ячмінь – 1,5%, гречка – 1,5%.

Озима пшениця – основна продовольча зернова культура. Найвища концентрація посівів у сте­повій (50%) і лісостеповій (30%) зонах, значно менше у Поліссі, Карпатах. Ярова пшениця культивується у лісостепу.

Яровий ячмінь – друга після пшениці зернова культура за площею по­сівів і валовими зборами зерна. Посіви його поширені у північному Степу, Лісостепу, а також у передгірних районах Карпат.

Озиме жито вирізняється холодо- та посухостійкістю. Невибагливе воно й до піщаних грунтів, осушених земель. Основні посіви його зосереджені на Поліссі (понад 60%), у Карпатах і деяких лісостепових районах.

Кукурудза – цінна продовольча і фуражна культура, належить до пізніх ярових культур. Вона вимоглива до родючості грунтів, боїться приморозків, і тому основні по­сіви цієї культури зосереджені в Степу та в південній частині Лісостепу. Більше за все кукурудзи виробляють Полтавська, Дніпропетровска, Донецька області, північні райони Запорізької та Луганської областей, південь Вінницької та Одеська область. Висока врожайність кукурудзи понад 30 ц/га у лісостеповій зоні та окремих районах Степу, Закарпаття.

Овес – допоміжна фуражна культура. Найбільше посівних площ зосереджено у Поліссі і в районах Карпат.

Просо, гречка, рис – цінні круп'яні культури. Просо як посухостійку культуру вирощують переважно в Степу, найбі­льші врожаї отримують у Лісостепу (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській обл.). Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, ме­нше – у степових. Рис вирощують на поливних землях (22 тис. га) у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим.

Із зернобобових культур в Україні найпоширеніші горох, люпин, вика, менше – соя, сочевиця, квасоля, боби, чина та ін. Середня урожай­ність зернових становить понад 21 ц/га.

Збільшення виробництва зерна є стратегічним напрямком розвитку зернопромислового комплексу України, основу функціонування якого становить зернове господарство. При цьому слід враховувати можливі потреби спиртової, лікеро-горілчаної та пивоварної галузей промис­ловості.

Крім виробництва зерна, зернопромисловий підкомплекс об'єднує підприємства з його зберігання та промислової переробки.

Зернопромисловий підкомплекс АПК здатний не тільки забезпечи­ти внутрішні потреби країни, але й експортувати значну кількість продукції.

Технічні культури. Україна є відомим виробником технічних культур. Основними технічними культурами є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кучерявець, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини. Частка посівів їх становить 12,8% загальних посівних площ країни.

Цукрові буряки – основна технічна культура України. Під ними зайня­то 27% посівних площ технічних культур (понад 50% площі технічних культур). Основні посіви зосереджені у лісостеповій зоні. Найбільша концентрація цукрових буряків – у Вінницькій, Тернопільсь­кій, Полтавській, Черкаській та Чернівецькій областях. Решта посівів розміщенні в північному Степу, на південному Поліссі та в Передкарпатті.

Цукробуряковий АПК включає виробництво цукросирови­ни, переробні підприємства, з переробки відходів, цукроваріння, насіннєві господарства.

Україна за площею посівів та обсягами виробництва цукрових буряків і цукру входить у першу десятку країн світу (Франція, Німеччіна, Росія, Україна, Італія, Великобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина), які є най­більшими виробниками цукру. В 1991 р. частка українського цукру у світовому обсязі його виробництва становила 6%, в експорті – 11,8%. Останнім часом посівні площі під цукровими буряками зменшились. Знизився й їх валовий збір, скоротилось виробництво цукру.

На базі цукрових заводів та бурякосійних господарств у цукровобуряковому підкомплексі створюють­ся інтегровані системи. Заводи в них виконують переробні і постачальницькі функції, забезпечую­чи товаровиробників цукрової сировини технічними засобами, насінням, мінеральними добривами, хімічними препаратами тощо

Передбачається довести виробництво буряків до 24,5 млн т, а цукру – до 3 млн т.

Льон-довгунець є головною волокнистою культурою в Україні, його виробляють також й країни Європи. Льон-довгунець вирощують на По­ліссі (Житомирська, Чернігівська, Київська, Рівненська, Волинська області) і в передгір'ях Карпат (Львівська, Івано-Франківська). Льон-кучерявець вирощують у степу.

Останнім часом посівні площі, урожайність та валові збори льону-довгунця знизились. Пріоритетним напрямом розвитку галузі є зниження собівартості льоноволокна при збільшенні обсягів виробниц­тва льону й підвищенні його врожайності.

В Україні машини та обладнання для льонарства практично не ви­готовляються. Їх виробниками є Російська Федерація і країни Західної Європи.

Потужності льонозаводів із первинної переробки си­ровини становить понад 140 тис. т льоноволокна за рік. Переробляють льоноволокно: підприємство «Рівнельон», Жито­мирський льонокомбінат, Одеська фабрика технічних тканин, Харківський канатний завод. Кіровоградська і Коростенська фабрики кручених виро­бів. Потужності цих підприємств дозволяють переробляти до 50 тис. т льоноволокна за рік.

Соняшник – основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни. У степовій зоні його вирощують понад 75% від загального обсягу. Найбі­льша концентрація посівів у Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях. У Лісостепу зосереджено 25% посівних площ, найбільше – в Харківській області.

Соняшник вирощують на екстенсивній основі. Збірається 2,5 млн т з площі 2,3 млн га при врожайності 9,8 ц/га. У сприятли­ві роки урожайність сягає 17–20 ц/га.

Виробництво насіння соняшнику – основна ланка олійнопереробного підкомплексу АПК, який включає вирощування олійних культур, підприємства системи заготівлі, зберігання, висушування, очищення насіння та підприємства олійно-жирової промисловості. Кінцева продукція останніх – соняшникова та соєва олія.

В Україні склалися три зони тютюнництва: Придністровська (Тернопіль­ська, Вінницька, Хмельницька, Івано-Франківська, Чернівецька та Одеська області), Закарпатська та АР Крим, які є основними виробниками тютюну. Тютюн є сировинною для тютюново-ферментаційних заводів і тютюнових фабрик. В середньому за рік його виробляли 24–30 тис. т при посівних площах 24–27 тис. га та врожайності 10–11 ц/га.

Хміль вирощують на Поліссі, особливо у Житомирській області, а також у Рівненській, Львівській та Вінни­цькій областях. Його суцвіття використовують у пивоварній, дріжджовій та хлібопекарській промисловості. Пло­ща хмільників біля 5 тис. га. Урожайність хмелю сягає 6 ц/га. (у світі – до 16 ц/га.). Україна вирощує 3% світового обсягу.

Серед технічних культур значне місце займають ефіроолійні культури: м'ята, коріандр, кмин, троян­да, лаванда та ін. Посіви їх становлять 0,1% посівних площ України. Коріандр вирощують у Степу – Кіровоградській, Миколаївській, Запорізькій областях, м'яту у Лісостепу – у Київській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Черкаській областях, кмин у – Хмельницькій області, троянду, ла­ванду – у Криму та Одеській області. Високоякісну ефірну олію виробляють підприємства Бахчисарая, Алушти й Сімферополя.

Кормові культури (кормові коренеплоди і баштанні, куку­рудза на силос і зелений корм, однорічні та багаторічні трави – конюшина, люпин, люцерна та ін.) вирощують із метою задоволення потреб тваринництва у кормах. Люпин вирощують на піщаних землях Полісся, люцерну – на поливних землях півдня.

Картоплярство. Посівні площі картоплі – основної продовольчої, технічної і кормової культури становлять 1,5 млн га. Її вирощують скрізь, але найбільше в Поліссі. Валовий збір картоплі становить понад 15,4 млн т. На душу населення припадає 300–320 кг (на рівні Голландії, Польщі, Білорусі). На про­довольчі потреби використовують біля 1/3 усієї кількості, що відповідає фізіологічним нормам (90–110 кг).

Картопля – сировина для виробництва спирту, крохмалю, глюкози та іншої продукції.

Овочівництво і баштанництво поширені повсюдно. Найбільше помідорів, перцю, баклажанів вирощують у південних областях; огірків та інших городніх культур – у північній частині Лісостепу й на Поліссі; каву­нів і динь – у південних областях.

Плодівництво. Середньорічне виробництво плодів і ягід сягає 1,1–2,7 млн т, площа насаджень – понад 468 тис. га. Найбільше плодо­во-ягідних насаджень у приміських зонах великих міст, а основні їх масиви зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській, Черкаській областях та Закарпатті. У виробництві плодів і ягід зросла частка господарств насе­лення (до 80%). Споживання ягід і фруктів в Україні на душу населення становить 28 кг (у США 150 кг) при нормі споживання 60 кг. Передбачається довести виробництво плодів до 90 кг на душу насе­лення. Щороку планується оновлювати 25–30% садів.

На базі виробництва плодів, ягід та овочів функціонує плодоово­чевий комплекс АПК. До його складу входять підприємства галузей овочівництва, садівництва, консервної та овочесушильної промисловос­ті, а також ті, що спеціалізуються на переробці відходів консервної промисловості, обслуговуючі та допоміжні. Кінцева продукція комп­лексу – овочі й фрукти для споживання у натуральному вигляді, а також консерви, соки тощо.

Найбільші площі садів, ягідників і овочевих культур в Подільсь­кому і Причорноморському економічних районах.

Виноградарство.Високоякісні сорти винограду вирощують у південній частині Криму та Закарпатті, а товарний виноград в Одеській, Херсонській, Запорізькій та Миколаївській областях.

Головними галузями тваринни­цтва є скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення мають конярство, хутрове звірівництво, бджільництво, ставко­ве рибництво, шовківництво тощо.

Скотарство є провід­ною галуззю і має м'ясо-молочну спеціалізацію. Поголів’я великої рогатої худоби у 200 р. становило 11,7 млн голів, у тому числі 5,8 млн корів.

Розміщення скотарства має територіальні відмінності у рівнях розвитку й виробничої спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м'ясна спеціалізація.

На Поліссі розвивається молочно-м'ясне і м'ясне тваринництво, у південних районах переважає м'ясо-молочне. Молочний напрям скотарства розвинуто лише в окремих районах, орієнтованих на великі молокопереробні підприємства і міста.

Поблизу великих споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництво молока.

У Лісостепу, на Поліссі, в окремих районах Карпат розвивається скотарство м'ясо-молочного напряму. При цьому перевага молока у товарній продукції спостерігається у приміських зонах великих міст.

Молочне скотарство є основою розвитку молочнопромислового підкомплексу АПК. Він об'єднує галузі, пов'язані з виробництвом моло­ка і продуктів його переробки. Зменшення обсягів виробництва молока зумовлено змінами у продуктивності та поголів'ї худоби.

У валовому виробництві молока на першому місці Лісостеп, потім – Степ, Полісся, Карпати. У перерахунку на 100 га сільгоспугідь перше місце належить Карпатам, далі йдуть Полісся, Лісостеп, Степ. Якщо прийняти середній по Україні обсяг виробництва молока на душу населення за рік за 100%, то на Поліссі він становитиме 158%, у Карпатах – 119, Лісостепу – 117, Степу – 65%. Середні надої на одну фуражну корову коливається від 2,2 до 3 тис. кг на рік, що значно менше від розвинених країн Європи.

Виробництво молока зростає за рахунок приватного сектора. Більшість товарних ресурсів молока (до 84%) надходить від господарств суспільного сектора.

Обсяги заготівель молока зменшились і коливають­ся впродовж року, що негативно впливає на роботу переробних підприємств, обсяг випуску й асортимент молокопродуктів.

Виробництво яловичини – це важливий напрям у скотарстві. Перевага у виробництві м’яса належить карпатському регіону і районам інтенсивного бурякосіяння. У перерахунку на 100 га сільгоспугідь найбільше м’яса виробляють Карпати, далі Полісся, Лісостеп, Степ. Стратегічний напрям розвитку комплексу – задовольнити високий попит на його продукцію.

Свинарство друга за значенням галузь тваринництва, яка розвивається переважно в районах інтенсивного зем­леробства, зокрема, картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Поголів'я свиней в усіх категоріях господарств за період 1991-2005 рр. скоротилося майже удвічі.

Найпоширенішою породою є велика біла, – понад 80% поголів’я, її розводять в усіх областях. Поширені також українська біла степова, миргородська, північнокавказька, велика чорна, естонська беконна, уельська та інші породи. Українська степова біла – у Степу, миргородська – у Полтавській та Хмельницькій областях, північнокавказька – у Запорізькій, Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна – у Луганській, Донецькій, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна – у Криму, Львівській, Київській областях, уельська – у Харківській та Дніпропетровській областях.

У господарствах Полісся й Лісостепу свинарство має м'ясо-саль­ну, а в Степу – сальну спеціалізацію. Планується сформувати зони товарного виробництва свинини. В Поліссі та захід­них районах структура місцевих кормів дає змогу спеціалізуватися на виробництві беконної і м'ясної свинини, в Лісостепу – м'ясної, Степу – м'ясо-сальної і сальної.

Нині на внутрішньому та зовнішньому ринках великий попит на беконну свинину.

Вівчарство у структурі товарного тваринництва має невелиику часту – 2%. Продукція вівчарства має значний попит як у галузях господарства, так і у населення. Вівчарство постачає не тільки м'ясо (баранину), молоко, а й сировину (овчини, шкурки і смушки, во­вну, кетгут та ін.) для легкої і медичної промисловості. Це галузь тваринництва менш інтенсивна ніж інші, тому що базується на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним використанням концентрованих кормів. В Україні розводять тонкорунних (переважають над іншими), напівтонкорунних та грубововняних овець. У Степу вівчарство має тонкорунну й напівтонкорунну спеціалізацію, в Лісостепу, Поліссі та гірських районах – грубововняну.

Вівчарство зазнало значного спа­ду в останні роки, особливо у суспільному секторі. Скоротилося виробництво вовни, овчини, що негативно вплинуло на легку промисловість.

Скорочення м'ясного поголів'я худоби, свиней і птиці в останні роки призвело до зменшення виробництва м'яса і погіршення роботи м'ясопромислового підкомплексу.

Головне завдання підкомплексу – відно­влення спеціалізованих комплексів, особливо свиновідгодівельних та птахівничих, поєднання їх з підприємствами з виробництва кормів.

Птахівництво забезпечує потреби населення у м'ясі птиці та яйцях, а легкої промисловості – у пуху і пір'ях. Ця галузь найбільш продуктивна, механізована й автоматизована, що суттєво впливає на її територі­альне розміщення. Птахівництво зосереджене у Лісостепу та Степу. У цих зонах найбільше валове виробництво м'яса та яєць. Птахівницькі господарства розміщуються біля великих міст. Найбільше таких господарств – у Харківській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Одеській, Львівській областях та у Криму. Більше за все яєць на одиницю земельної площі виробляють у карпатському регіоні, а м'яса птиці – зоні Степу та Лісостепу. Приріст м'яса птиці відбувається за рахунок бройлерів, перш за все у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Київській та у АР Крим. На другому місці вирощування качок. Крім бройлерів і качок, вирощують індиків і гусей.

Виробничий потенціал галузі достатній для повного забезпечення потреби населення країни в яйцях і м'ясі птиці.

Для зміцнення птахівництва в Україні на державному рів­ні вживаються заходи спрямовані на підвищення конкурентоспроможності продукції, забезпечення нею населення, повнішого використання НТП, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій.

Кролівництво сприяє збільшенню м'ясних ресурсів та сировини для хутрообробної промисловості. Ця галузь розвинута недостатньо. Найбільш поширене у Чернігівській, Полтавській, Сумській, Черкаській областях.

Рибне господарство розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів та багатьох невеликих річок. Виробництво товарної риби в Україні не задовольняє потреб населення.

Кліткове звірівництво найпоширеніше в лісостепових областях, зокрема в західних.

Бджільництво забезпечує збір меду і виробляється переважно у Степу та Лісостепу, де зосереджені основні медоносні культури: гречка, соняшник.

Шовківництво (розведення тутових і ду­бових шовкопрядів) набуло певного розвитку здебільшого в степових і частково в лісостепових областях.

Харчова промисловість. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства і є основною переробною ланкою АПК. Її розміщення тісно пов’язане з сільським господарством. Вона має складну структуру: понад 20 підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Головні галузі – м'ясна, молочна, цукрова, борошномельно-круп'яна, кон­сервна, олійна і крохмале-патокова. Основними факторами розміщення галузей є чисельність і густота населення, сировинна база, форми органі­зації виробництва, транспорт, об'єктивними – природні умови та науково-технічний прогрес. За дією факторів галузі харчової промисловості поділяють на такі, що орієнтуються: на джерела сировини – цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна; місця споживання готової продукції – молочна, кондитерська; одночасно і на сировину, і на споживача – м'ясна, борошномельно-круп'яна.

За останні роки обсяги виробництва скоротилися. Існуючі технології і застарі­ле обладнання не завжди забезпечують конкурентоспроможності продукції.

Останнім часом в харчовій промисловості намітилася тенденція до збільшення обсягу виробництва продукції. Позитивно вплинули на стабілізацію галузі реструктуризація підприємств та їх адаптація до умов ринкової кон'юнктури.

Зерно у сільськогосподарських товаровиробників купують у дер­жавні ресурси і приймають на зберігання 695 елеваторів, хлібоприймальних підприємств, реалізаційних та хлібних баз. Найбільші елеватори, розташовані у великих містах, морських по­ртах, залізничних вузлах і районах виробництва зерна. Елеватори великої місткості споруджено в Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі.

Борошномельно-круп'яна промисловість України представлена 159 борошномельними та 19 круп'яними заводами, які здатні за рік виробля­ти 7,2 млн т борошна і 0,8 млн т круп, що повністю задовольняє потреби населення країни в цієї продукції.

Найбільші центри – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя.

Макаронні вироби випускають 13 макаронних фабрик і спеціалі­зовані цехи при хлібозаводах. Виробничі потужності становлять 275 тис. т макаронних виробів за рік. Найбільші центри – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя.

Цукрова промисловість розміщена переважно у лісостеповій зоні. Її підприємства тісно пов’язані з бурякосіючими районами тому, що у витратах на виробництво цукру частка сировини становить 80%. Цукор виробляють у 19 областях. Найбільша концентрація цукрових заводів – у Вінницькій, Черкаській, Хмельниць­кій та Тернопільській областях.

Розміщення цукрових заводів за природними зонами: у Лісостепу (147), – на По­ліссі (26), у Степу (17). Вінницьку область іноді називають «цукровим Донбасом». Тут 39 цукрових заводів, на другому місці після неї Черкаська область, де є 23 заводи.

Цукрорафінадне виробництво зосереджене в Ходорові, Шепетівці, Черкасах, Сумах, Бердичеві та Одесі.

Олійнопереробна промисловість України займає значне місце у формуванні внутрішнього ринку продовольства та структурі ва­лютних надходжень. Діють 16 великих олійноекстракційних заводів, які виро­бляють до 80% олії в Україні, інші 20% олії продукують 230 невеликих олійниць. У середньому щороку виробляється олії понад 700 тис. т, що значно менше порівняно із 1990 р.

Основні олійноекстрактні заводи розміщені в районах виробницт­ва сировини. На 1 т олії витрачається від 3–4 до 5–8 т насіння.

М'ясна промисловість є однією з провідних галузей харчової промисловості, у нас працює 211 підприємств. На розмі­щення м'ясокомбінатів впливає сировинна база, а м'ясопереробних і ковбасних заводів – споживач. Застосування рефрежераторного транспорту, холодильної техніки дає змогу наблизити переробку м'яса та вирощу­вання тварин на м'ясо як до споживача, так і до джерел сировини. М'ясне виробництво зосереджено переважно в промислових районах та районах з потужною сировинною базою.

Найбільші м'ясокомбінати розміщені у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, містах Донбасу, Полтаві, Вінниці.

Молочна промисловість виробляє 15% продукції харчової промисловості. Всього у молоч­ній промисловості діє 470 підприємств. Ця галузь об'єднує маслоробну, сироварну, молочно-консервну галузі, виробництво проду­ктів з незбираного молока.

Розміщення підприємств із переробки молока тяжіє до районів споживання молочної продукції. Найбільші з них є у Києві, Дніп­ропетровську, Харкові, Одесі, Львові. Маслоробні й сироварні заводи є у Бердянську, Жашкові і Тальному (Черкаська область), Ріпках і Козельці (Чернігівсь­ка область), Кременчуці та багатьох інших містах. Великі заводи з виробництва консервованого молока (згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо) функціонують у Бахмачі (Чернігівська область), Смілі (Черкаська область), Первомайську (Миколаївська область). Підприємства виробляють понад 113 тис. т. масла, 0,7 млн т. продукції з незбираного молока та понад 52 тис. т. сиру жирного, бринзи.

Структура молокопродуктів переорієнтована на виробницт­во продуктів з подовженим терміном зберігання (масла, сирів, сухих молочних продуктів, молочних консервів).

Переробні підприємства необхідно забезпечити сучасним технологічним обладнанням, яке б забезпечувало повну переробку молока.

Плодоовочеконсервна промисловість зосереджена у степовій та, частково лісостеповій зонах. Сировина для овочеконсервної промисловості малотранспортабельна, тому її переробка здійснюється біля місць вирощування. Найбільша концентрація виробництва у Південному економічному райо­ні, головні центри – Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Кам'янець-Подільський.

Продукція промислової переробки плодів і ягід – соки, напої, баль­зами, вина та інші конкурентноспроможні й біологічно повноцінні продукти.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виробництво розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені, як у районах вирощування сировини та і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей.

Перспективним є виробництво шампанських вин, конья­ків та сухих вин, яке залишається експортною галуззю. Україна експортує вина у 18 країн світу.

З інших галузей харчової промисловості поширене спиртове й лікеро-горілчане виробництво. Воно використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно й картоплю. Спиртові заводи зосереджені у Вінницькій, Черкаській, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Харківській та інших областях. Лікеро-горілчане виробництво діє в усіх великих містах.

Тютюново-ферментаційна промисловість склалася у районах посі­вів тютюну – в АР Крим, Закарпатській, Тернопільській областях. Потужності 8 тютюново-ферментаційних заводів і 11 тютюнових фабрик можуть за­безпечувати потреби України та експортні можливості галузі. Основні центри виробництва цигарок і сигарет – Київ, Одеса, Львів, Харків, Дніп­ропетровськ, Сімферополь, Прилуки.

Крохмале-патокова промисловість розміщена в поліських облас­тях, де зосереджені найбільші посіви картоплі. Основними виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська і Житомирська області.

Проблеми й перспективи розвитку АПК. Через надмірне забруднення природного середовища актуальною нині є проблема виробництва екологічно чистої харчової продукції, зага­лом екологізації агропромислового виробництва, тобто постійного поліпшення природних умов для його розвитку з метою нарощування виробництва екологічно чистої, вітамінізованої, високопоживної проду­кції землеробства й тваринництва. Екологізація розвитку продуктивних сил і насамперед сільського господарства є важливим напрямом державної політики і господарської діяльності населення.

Нині АПК надано пріоритетного розвитку з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки, вживаються заходи щодо зупинення спаду і забезпечення нарощування обсягів виробництва, відновлення внутрішньо­го й зовнішніх ринків продовольства, проведення соціально-економічних перетворень на селі.

У харчовій та переробній промисловості передбачено:

- впровадження у виробництво прогресивних технологій, які забезпечать комплексну переро­бку продукції тваринництва, цукрових буряків, насіння соняшнику тощо;

- розширення виробництва імпортозамінної продукції та прискорене введення потужностей з виробництва сучасних видів тари і упаковок;

- здійснення заходів щодо підвищення конкурентоспромож­ності харчових продуктів на внутрішньому і зовнішньому ринках за рахунок зниження собівартості, поліпшення якості і зовнішнього оформ­лення.

 

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 789. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2018 год . (0.02 сек.) русская версия | украинская версия