Господарський комплекс, особливості його галузевої структури

Для економіки України характерні такі риси: пере­важання важкої індустрії, наявність галузей і виробництв, що за­безпечують науково-технічний прогрес та недостатній розвиток галузей з виробництва товарів народного споживання. Структура економіки України була деформована у наслідок тривалої орієнтації на розвиток важкої індустрії, тому зараз прискорюється розвиток виробництва товарів народного споживання.

Сучасна побудова господарства країни майже відповідає структурі господарства країн, що розвиваються. В Україні переважає виробнича сфера, хоча за останні роки спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги невиробничої сфери.

Галузева структура економіки визначається: наявним рівнем розвитку продуктивних сил, темпами зростання виробництва, забезпеченістю сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, темпами впровадження досягнень науки і техніки, міжнародним поділом праці, економічною інтеграцією.

Функціонування та розвиток економіки забезпечується: раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, дотриманням пропорцій у галу­зях, регіонах, всьому господарстві, рівнем інтенсифікації економіки, охороною навколишнього середовища.

Після розпаду СРСР в Україні залишилося більше третини потужностей металургійного виробництва, ¼ видобутку вугілля, значна частина виробництва обладнання для гірничої, металургійної, легкої і харчової промисловості, транспортних засобів.

З 1991 р. у структурі господарства України відбулися значні зміни, зменшилося промислове і сільськогосподарське виробництво, зросла частка послуг у ВВП.

Промисловість – провідна галузь сучасної економіки України, що визначається значними обсягами її продукції. У 2005 р. обсяг промислової продукції серед галузей економіки (в основних цінах) становив 47%.

До 1991 р. провідними були галузі, що виробляли кінцеву продукцію: машинобудування (28, 4%), харчова (18, 7%) і легка (11, 6%). У сучасній галузевій структурі промисловості перше місце посідає чорна металургія (22, 6%), харчова (17, 8%), енергетика (15, 6%), машинобудування і металообробка (12, 2%), паливна (8, 1%), легка промисловість (1, 5%).

У галузях групи А, що займаються виробництвом засобів виробни­цтва, майже 25% становить виробництво предметів праці, але поступово зростає частка засобів виробництва для легкої та харчової промисловості, сільського господарства.

До галузей, що виробляють засоби виробництва, належать видобувнітаобробні галузі. Видобувні – це видобуток мінера­льного палива, руд чорних і кольорових металів, гірничо-хімічної і мінерально-будівельної сировини; виробництво електроенергії на гідроелектростанціях; лісозаготівля; вилов риби та морепродуктів.

Видобувна промисловість дуже фондомістка (понад 20% всіх основних виробничих фондів), а фондовіддача їх значно менша, ніж в обробних галузях.

Галузі спеціалізуються за ознаками однорідності – подібності між собою за призначенням вироблюваної продукції (галузі паливної промисловості), спільністю використовуваної сировини (галузі машинобудування) або за характером технології. Вони групуються у міжгалузеві комплекси: паливно-енерге­тичний (паливна промисловість і електроенергетика), металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий (хімічна і нафтохімічна, лісова, дерево­обробна та целюлозно-паперова промисловість).

Агропромисловий комплекс України – цескладна виробничо-економіч­на система до якої входять технологічно й економічно взаємопов'язані галузі сільського господарства, промисловості та інфраструктури. АПК складається з трьох основних ланок:

1) забезпечення сільського господарства різним устаткуванням й засобами виробництва;

2) власне сільське господарство;

3) заготівля, зберігання, транспортування й переробка сільськогос­подарської продукції. Головна ланка АПК - сільське господарство.

Структурними елементами народного госпо­дарства також є транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.

Сучасна економіка України має сировинне спрямування (значна частка мінерально-сировинних галузей). За відносно високого рівня розвитку господарства Україна здатна забезпечити економічну незалежність за рахунок конверсії галузей мінерально-сировинного комплексу та належної економічної оцінки мінерально-си­ровинної бази.

Великі масштаби видобутку корисних копалин призвели до виснаження найбільш якісної й рентабельної частини запасів вугілля, залізних та марганцевих руд, самородної сірки та ін. Тому, зараз здійснюється геолого-економічна переоцінка виявлених запасів, обгрунтувуються пріоритетні напрями розвитку й освоєння сировинної бази, впроваджуються інтенсивні методи її використання, інвестиційна політика спрямовується на забезпечення внутрішніх потреб і створення експортного потенціалу мінеральної сировини.

Потужності галузей мінерально-сировинного комплексу, що вивільняються, спрямовуються на виробництво дефіцитної продукції (нові метали, будівельні матеріали тощо), розвиток передових технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, зниження витрат, екологізацію виробництва. Ресурсні джерела для такого виробництва: виробничі відходи, су­путня мінеральна сировина, техногенні родовища.

Зовнішні виробничо-сировинні зв'язки поступово спрямовуються на внутрішні, особливо виробницт­во мінеральних добрив, марганцевої руди, насіння соняшнику та ін.

На випадок кризових явищ у сировинних галузях передбачається можливість переорієнтації потужностей на інші види сировини або перехід на інші типи виробництва.

Особливу роль відіграють базові галузі, а також ті, що є каталізатором науково-технічного прогресу (електроенергетика, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування), які забезпечують його прискорення (радіоелектроніка, виробництво обчислювальної тех­ніки та ін).

Система господарства України складається з трьох основних структур: соціально-економічної, галузевої та територіальної структур. Соціально-економічна структура враховується при вивченні розміщення продуктивних сил, галузева структура відображає співвідношення, взаємозв'язки та пропорції між складовими частинами господарства і реалізується в його територіальній структурі.

За функціями галузі поділяються на первинні (видобувна промисловість, сільське господарство) і вторинні (обробна й переробна промисловість).

Стратегічні напрямами розвитку провідних галузей економіки:

- енергетика – перехід ПЕК на енергозберігаючі технології, заміну рідкого палива вугіллям, глибоку переробку нафти, використання на АЕС нових видів турбін;

- хімічна про­мисловість – технічне переобладнання, виробництво нових видів пластмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів тощо;

- металургійна промисловість – киснево-конверторне виробництво сталі, не­перервний її розлив, збільшення частки холоднокатаного листа, поліпшення якості металу та розширення його сортаменту;

- машинобудування – розвиток усіх його галузей, оскільки воно визначає технічний прогрес в інших галузях го­сподарства, розвиток власного виробництва необхідних компонентів машин.

Виробнича інфраструктура – технічне переоснащення, насамперед транспорту і зв'язку, а також харчової і легкої промисловості.

Капітальне будівництво – скорочення інвестиційного циклу при реконструкції старих підприємств, а також при спорудженні нових.

Наука – спрямова­ння на потреби господарства, впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Сфера продовольчого постачання – забезпечення норм споживання на душу населення м'яса, молока, овочів і плодів, поліпшення соціально-економічної ситуації на селі, створення умов для глибокої інтенсифікації сільського господарства, гарантованого вироб­ництва продукції.